Піщане (Бахчисарайський район)
| село Піщане | |
|---|---|
 | |
| Країна |  Україна
|
| Регіон | Автономна Республіка Крим |
| Район/міськрада | Бахчисарайський район |
| Рада | Піщанівська сільська рада |
| Код КАТОТТГ | UA01020330010077491 |
| Облікова картка | Піщане |
| Основні дані | |
| Населення | 938 |
| Поштовий індекс | 98431 |
| Телефонний код | +380 6554 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 44°50′52″ пн. ш. 33°35′56″ сх. д. / 44.84778° пн. ш. 33.59889° сх. д.Координати: 44°50′52″ пн. ш. 33°35′56″ сх. д. / 44.84778° пн. ш. 33.59889° сх. д. |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | 98431, Автономна Республіка Крим, Бахчисарайський район, с. Піщане, вул. Набережна, 3 |
| Карта | |
  Піщане | |
 Піщане | |
| Мапа | |
| |
|
| |
Піща́не (до 1945 року — Алма-Тамак, крим. Alma Tamaq, рос. Песчаное) — село в Україні, у Бахчисарайському районі Автономної Республіки Крим, центр Піщанівської сільської ради. Розташоване на заході району. Населення за переписом 2001 року — 938 осіб.
Географія[ред. | ред. код]
Село Піщане знаходиться на крайньому північному заході району, приблизно за один кілометр від берега Каламітської затоки Чорного моря, недалеко від гирла річки Альми, на правом, низинному, березі, висота центру села над рівнем моря — 8 м. Лівий берег річки в цьому місці високий, що виходить до моря мисом Керменчик з 30-метровими обривами. Відстань до Бахчисарая близько 33 кілометрів, там же знаходиться і найближча залізнична станція. В Сімферополь ведуть дві дороги: С-0-10202 через Новопавлівку — близько 50 кілометрів, й інша, більш зручна — по шосе Т 0106 Сімферополь — Миколаївка також 50 км. Важливе значення має також шосе Т 0104 Севастополь — Євпаторія, що проходить за 4 кілометри (відстань до Севастополя — близько 35 км, до Євпаторії — приблизно 70 км).
-
Яри поряд із санаторієм «Чорноморець» 15 серпня 2022 року -
Вишка на мисі Керменчик 15 серпня 2022 року -
Пагорби на південь від села 15 серпня 2022 року -
Виноградники між Піщаним та Угловим 15 серпня 2022 року
Сьогодення[ред. | ред. код]
У Піщаному 10 вулиць і 2 провулка, раніше входило в колгосп імені XXII з'їзду КПРС, зараз сільгоспземлі використовує агрофірма «Крим». Територія, приписана до села, займає 290 гектарів, на якій в 301 дворі, за даними сільради, на 2009 рік, значилося 938 осіб [1]. У селі діють фельдшерсько-акушерський пункт[2], сільський клуб[3], церква святителя Луки[4], пов'язане автобусним сполученням з Бахчисараєм, Севастополем і Сімферополем[5]. На південній околиці села знаходиться Усть-Альмінське городище, яке в 1969 році оголошено пам'яткою національного значення[6].
-
Автобусна зупинка 21 серпня 2022 року -
Санаторій «Чорноморець» 21 серпня 2022 року -
Сільський ринок 21 серпня 2022 року -
Автостанція 21 серпня 2022 року -
Одна з вулиць сіла — Басейна 21 серпня 2022 року
Історія[ред. | ред. код]
Античний період[ред. | ред. код]
На мисі Керменчик (в перекладі «маленька фортеця»), що підноситься на південь від Піщаного, справді була фортеця: на самому краю обриву наприкінці II ст. до н. е. скіфи побудували своє єдине на західному узбережжі Криму і друге за величиною, після столиці Неаполя Скіфського, місто Скіфського царства. Воно мало площу понад 6 гектарів, було оточене ровом і стіною з сирцевої цегли, з брукованими кам'яною плиткою вулицями і розташованим за кріпосними стінами посадом. Основним заняттям жителів було землеробство (Херсонес закуповував багато хліба) і, природно, торгівля, в тому числі морська — це був єдиний порт скіфів[7]. Деякі дослідники вважають, що це міг бути згадуваний давньогрецьким істориком і географом Страбоном Палакій, хоча можливо це Напіт або Хабеї[8]. Місто, ймовірно, було сильно зруйноване в 63-64 роках римлянами під час походу Равенської ескадри в Таврику[9], але продовжувало жити вже під владою сарматів. Про це свідчить знахідка багатого поховання сарматської дівчинки знатного роду, що належить до другої половини I століття (приблизно 75 рік)[10].
-
План села з кордонами 1799 року -
Альма-Тамак 1904 рік. Фото В. М. Клембівського -
Узбережжя біля села Альма-Тамак 1904 рік. Фото В. М. Клембівського
Середні століття і Кримське ханство[ред. | ред. код]
Поселення поступово згасало, мабуть, виною тому були навали часів Великого переселення народів, коли по Криму прокочувалися орди аланів[11] (II століття), готів[12] (III століття), гунів (IV століття) і, нарешті, хазар, які включили в VI столітті степовій і передгірний Крим у свій каганат. Кочівникам не потрібно було місто-порт і поселення занепало, перетворившись згодом у село. З часом село відсунулося від морського берега майже на кілометр: риболовлею і мореплавством місцеві жителі не займалися, а до зимової морської вогкості до XV століття додалася небезпека козацьких набігів[13]. Алма-Тамак, як рай на землі, згадує в 1667 році турецький мандрівник Евлія Челебі
|
Воно знаходиться в долині з садами і виноградниками, з прекрасною водою і повітрям, в місці для прогулянок. Сади і виноградники, подібні райським, тут з'явилися раніше за всіх на Кримському острові. Це село упорядковане, через нього протікає річка Альма. Вона тече через Балаклаву і Чоргун, через Інкерман і гори Чатир, і в цьому місці впадає в Чорне море. На березі цієї річки Альми є райський сад. Одну ніч ми гостювали в палаці нуреддін-султана, по-падишахськи розважалися, слухаючи прекрасний спів багатьох тисяч солов'їв, відпочиваючи душею. У Кримській країні немає більше такого саду, хіба що сад Ашлама, що поруч з Бахчисараєм [14] | 
|
.
Російська імперія[ред. | ред. код]
У російських документах село вперше згадується в Камеральному описі Криму… 1784 року, згідно з яким село Алма Тамак, в останній період ханства, входила до складу Бакче-сарайскаго кадилика Бахчисарайськаго каймакамства[15]. Після анексії Криму Російською імперією (8) 19 квітня 1783 року, (8) 19 лютого 1784 року, іменним указом Катерини II сенату, на території колишнього Кримського Ханства була утворена Таврійська область і село було приписане до Сімферопольського повіту.
Після реформи волосного поділу 1829 року Алматамак передали до складу нової Дуванкойської волості. На карті 1842 в селі відмічено 41 двір[16]. У 1860-х роках, після земської реформи Олександра II, село залишилася в складі перетвореної Дуванкойської волості. Згідно зі «Списком населених місць Таврійської губернії за відомостями 1864 року», складеним за результатами VIII ревізії 1864 року, Алма-Тамак — власницьке татарське і російське село, з 22 дворами, 85 жителями і мечеттю при річці Алмі[17].
На верстовій мапі 1890 року в селі позначено всього 12 дворів[18]. Згідно «… Пам'ятній книжці Таврійської губернії на 1892 рік», в селі Алма-Тамак, що входило в Тарханларське сільське об'єднання, було 106 жителів в 12 домогосподарствах, всі безземельні[19].
Новий час[ред. | ред. код]
Після встановлення в Криму Радянської влади, за постановою Кримревкома від 8 січня 1921 року[20] була скасована волосна система і село включили до складу Підгородне-Петрівського району. 11 жовтня 1923 року, згідно з постановою ВЦВК, в адміністративний поділ Кримської АРСР були внесені зміни, в результаті яких було ліквідовано Підгородне-Петровський район і утворений Сімферопольський і Альма-Тамак включили до його складу[21]. Згідно Списком населених пунктів Кримської АРСР по Всесоюзного перепису 17 грудня 1926, Альма-Тамак був центром Альма-Тамакської сільради [22], населяли село 383 людини, з них: 167 росіян, 163 кримських татарина, 18 німців, 15 українців. Ймовірно, за Постановою ВЦВК від 30 жовтня 1930 «Про реорганізацію мережі районів Кримської АРСР.» Село передали до складу Бахчисарайського району[23], оскільки на 1940 село вже входило в його склад[24].
Трагічно склалася доля села в 1940-і роки. Спочатку через ці місця прокотилися на шляху до Севастополя танки Манштейна (зупинені південніше 30-ю батареєю[25]), а, після звільнення Криму від нацистів, 18 травня 1944 року, згідно з Постановою ДКО № 5859 від 11 травня 1944 кримські татари, що складали близько половини населення села, були депортовані в Середню Азію[26]. А вже 12 серпня 1944 було ухвалено постанову № ГОКО-6372с «Про переселення колгоспників у райони Криму», за яким в район з різних областей РРФСР пререселялісь сім'ї колгоспників[27]. 21 серпня 1945 року Альма-Тамакська сільрада була перейменована в Піщанівську, а село Альма-Тамак в Піщане[28]. З 25 червня 1946 року Піщане в складі Кримської області РРФСР[29], а 26 квітня 1954 року Кримська область була передана зі складу РРФСР до складу УРСР[30].
-
Краєвид з мису Керменчик 15 серпня 2022 року -
Західна частина села 15 серпня 2022 року -
Східна частина села 15 серпня 2022 року -
Уздовж річки Альма 8 серпня 2011 року -
Санаторій «Чорноморець» 8 серпня 2011 року
Піщане залишалося глухим селом в дальньому кутку району, «пляжем» Альмінської долини, з кількома будиночками бази відпочинку Чорноморського флоту, до прокладки асфальтованої дороги до Новопавловки і шосе Севастополь — Євпаторія наприкінці 1960-х років. З цього часу село почало рости як курорт. На 1968 рік село входило до складу Вілінської сільради[31].
Курорт[ред. | ред. код]
У 1956 році біля самого гирла Альми був побудований районний міжколгоспний будинок відпочинку [32], з нього і почалася історія курорту Піщане. 1964 року за клопотанням Головнокомандувача ВМФ було виділено земельну ділянку для організації військового пансіонату «Піщане», але основне будівництво розгорнулося в 1970-і роки, коли село зв'язали асфальтовими шосе з усіма центрами південно-західного Криму. Дотепер курорт складається з більш ніж 20[33] санаторіїв, пансіонатів і безлічі дрібних готелів і пансіонів, що протягнулися на 4 кілометри уздовж берега моря.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Міста і села України, 2009, Піщанівська сільрада.
- ↑ Документи. govuadocs.com.ua. Архів оригіналу за 9 жовтня 2014. Процитовано 16 березня 2015.
- ↑ Про затвердження переліку місць для проведення публічних заходів на території Республіки Крим (PDF). Уряд Республіки Крим. Архів оригіналу (PDF) за 16 січня 2015. Процитовано 18 січня 2015.
- ↑ 586 Список православних культових об'єктів Бахчисарайського району. Державний комітет Республіки Татарстан по туризму. Процитовано 17 лютого 2015.[недоступне посилання з липня 2019]
- ↑ Розклад автобусів по автобусній зупинці Піщане. Яндекс-розкладу. Процитовано 31 січня 2015.
- ↑ Государственный реєстру нерухомих пам'яток України. Пам'ятки національного значення. АР Крим. Міністерство культури України. Архів оригіналу за 7 квітня 2014. Процитовано 16 березня 2015.
- ↑ Храпунов Н. И. Усть-Альма. Національний заповідник "Херсонес Таврійський". Процитовано 25 жовтня 2014.
- ↑ Золото згаслої цивілізації (с. Піщане). family-travel.crimea.ru. Процитовано 25 жовтня 2014.
- ↑ Зубарь В. М. О характере похода легата Тиберия Плавтия Сильвана в Таврику. История древнего Рима. Процитовано 25 жовтня 2014.
- ↑ Майкл Львовськи. Сезон розкопок в Криму завершився сенсаційною знахідкою. Республіканський комітет з охорони культурної спадщини. Архів оригіналу за 27 квітня 2006. Процитовано 25 жовтня 2014.
- ↑ І. Н. Храпунов. Народи Криму. Алани. Древнє золото Криму. Архів оригіналу за 27 квітня 2015. Процитовано 25 жовтня 2014.
- ↑ В. В. Масякін. Народи Криму. Готи. Древнє золото Криму. Архів оригіналу за 8 лютого 2013. Процитовано 25 жовтня 2014.
- ↑ Походи запорізьких і донських козаків на Чорному та Азовському морях в XVI - XVII ст. // Бойова літопис російського флоту: Хроніка найважливіших подій воєнної історії російського флоту з IX ст. по 1917 р / Колектив авторів. — Москва .: Воениздат МВС СРСР, 1948.
- ↑ Евлія Челебі. Книга подорожей. (Сейахатнаме). Наука. 1961. Процитовано 4 жовтня 2014.
- ↑ Лашков Ф. Ф. Камеральное Описание Крыма, 1784 года. — Известия Таврійської вченої архівної комісії, 1888. — Т. 6.
- ↑ Карта Бетева і Оберга. Військово-топографічне депо, 1842. Археологічна карта Криму. Процитовано 4 жовтня 2014.
- ↑ Таврійська губернія. Список населених місць за відомостями 1864 Стор. 42. Санкт-Петербург. Друкарня Карла Вульфа. 1865. Процитовано 12 листопада 2014.
- ↑ Верстовка Криму від Військово-топографічного Депо. ЕтоМесто.ru. 1890. Процитовано 25 жовтня 2014.
- ↑ Календарь і пам'ятна книга Таврійської губернії на 1892. Стор. 71. Сімферополь. Таврійська Губернська Друкарня. 1892. Архів оригіналу за 6 жовтня 2014. Процитовано 4 жовтня 2014.
- ↑ Історія міст і сіл Української РСР: Кримська область. Стор. 521. Головна Ред. Укр. Сов. Енциклопедії, 1974. Архів оригіналу за 22 квітня 2012. Процитовано 17 жовтня 2014.
- ↑ Історична довідка Сімферопольського района. Архів оригіналу за 19 червня 2013. Процитовано 30 серпня 2016.
- ↑ Гржибовська, 1999, Список населених пунктів Кримської АРСР по Всесоюзного перепису 17 грудня 1926, с. 343.
- ↑ Про реорганізацію мережі районів Кримської АРСР. Постанова ВЦВК від 30.10.1930. Архів оригіналу за 28.07.2014. Процитовано 1 липня 2013.
- ↑ Административно-территориальное поділ РРФСР на 1 січня 1940 року. Стор. 388. Комісія з адміністративно-територіальним поділом при РНК РРФСР. 1940. Процитовано 25 жовтня 2014.
- ↑ Баштові берегові батареї Севастополя. bellabs: Вільне творче об'єднання. Процитовано 31 січня 2015.
- ↑ Постанова ДКО № 5859сс від 11.05.44
- ↑ Государственный Комітет Оборони. Постанова № ГОКО-6372с. Архів оригіналу за 11 червня 2013. Процитовано 16 березня 2015.
{{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр:|1=(довідка) - ↑ Перейменування населених пунктів Криму. Сто тисяч доріг позаду ...
{{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр:|1=(довідка) - ↑ Закон РРФСР від 25.06.1946 Про скасування Чечено-Інгушської АРСР і про перетворення Кримської АРСР в Кримську область
- ↑ Закон СРСР від 26.04.1954 Про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу Української РСР
- ↑ Кримська область. Адміністративно-територіальний поділ на 1 січня 1968 року. Стор. 18. Сімферополь, видавництво «Таврія». 1968. Процитовано 17 жовтня 2014.
- ↑ Міста і села України, 2009, Песчанівська сільрада.
- ↑ Курортні установи: Бахчисарайський район. Прогулянка по Криму. Процитовано 31 січня 2015.
Посилання[ред. | ред. код]
- www.peschanoe.net, Піщане
- www.adgibulat.com, пам'ятки Піщане[недоступне посилання з липня 2019]
- селище Піщане[недоступне посилання з жовтня 2019]