Соха

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Робота з сохою
Дві сохи в музею села Куліониса в Литві. Зверху видно голоблі, знизу — подвійний леміш, зліва — ручки, у середині — привої
Лемеші сохи

Соха́, також ра́ло, ора́ло — примітивне землеробське знаряддя для орання землі. Соха мала роздвоєну робочу частину (розсоху), яка була з'єднана у верхній частині з двома оглоблями, в які запрягали коня. Головна відмінність сохи від плуга полягає в тому, що соха не перевертала шар ґрунту, а лише відгортала його на бік. Соха, як знаряддя праці однієї родини, слугувала також і одиницею оподаткування в Русі. Соха вважається нащадком примітивнішого знаряддя обробки землі — мотики.

Етимологія[ред. | ред. код]

Слово «соха» первісно означало «палиця з розвилкою» (прасл. *soxa), пор. «сошка» — «підставка». Назва відбиває примітивну конструкцію первісного плуга — палиця з відростком. Споріднене з лит. šakà («гілка», «сук», «развилина») та šakótas («розгалужений»), латис. saka («розгалуження дерева») та sаkаs («хомут», «ярмо»), санскр. c̨ā́khā («гілка», «сук»), перс. šāχ‎ («гілка», «сук», «ріг»), вірменським c̣аχ («гілка»), гот. hôhа («плуг»)[1][2]. Звідси походить і слово «сохатий» («з розгалуженими рогами», «лось»), а також «посох».

Слово рало, орало походить від прасл. *ordlo і пов'язане з *orati («орати»).

Будова[ред. | ред. код]

Соха складалася з розсохи — вертикальної основи у вигляді масивної вилки, на кінці якої надівали залізні лемеші, голобель, що з'єднували розсоху з хомутом коня, і привоїв — зв'язок, що з'єднували нижню частину розсохи з голоблями. Вся конструкція мала вигляд трикутника[3].

У Словарі української мови Б. Д. Грінченка рало описувається як знаряддя для розбивання грудок зораної землі. Воно складалось з таких елементів: жертки чи гридки — довгої жердини (гряділя, дишла, війя), на одному кінці якої кріпилося ярмо, на другому укріплялася кописть — великі зубці, загострені кілки; жертка і кописть з'єднувалися сто́вбами — дощечками, що проходили в отвори обох деталей; окрім того, між копистю та жерткою вставлялася жабка — розпірка з твердого дерева; на кінці жертки була ручка для управління; на кінці зубців кописті могли надівати нарольники — металеві лемеші[4].

Історія[ред. | ред. код]

У давньоруських пам'ятках згадується з другої половини XIII століття, але використовувалася і раніше, про що свідчать знахідки лемешів VII—VIII ст. Соха залишалася головним орним знаряддям російських селян аж до 1930-х. Ще в 1928 в СРСР було 4,6 млн сіх[5].

Соха з одним лемешем називалася «косулею». Отримала поширення первісно у Владимирському Опіллі.

Рало[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Великий тлумачний словник сучасної української мови (з. Дод., допов. на CD) / Уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел. — К.: Ірпінь: ВТФ «Перун», 2009. — 1736 с.: іл. — ISBN 966-569-013-2

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 5 : Р — Т / укл.: Р. В. Болдирєв та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 2006. — 704 с. — ISBN 966-00-0785-X.
  2. М. Р. Фасмер. Соха // Этимологический словарь русского языка. — М. : Прогресс, 1964—1973.
  3. Русская соха (рос.)
  4. Рало // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка — К.: Кіевская старина, 1907-1909
  5. БСЭ, 2-е издание.