Баласогло Олександр Пантелеймонович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Олександр Пантелеймонович Баласогло
Александр Пантелеймонович Баласогло
Народився 23 жовтня (4 листопада) 1813(18131104)
Херсон
Помер 18 (30) січня 1893
Миколаїв
Підданство Російська імперія
Національність грек
Місце проживання Петербург, Миколаїв
Діяльність моряк, чиновник, архівіст, поет, педагог, фольклорист
Відомий завдяки активний член гуртка М. Буташевича-Петрашевського
Знання мов російська
Батько Баласогло Пантелей Іванович (генерал-майор)
Діти Баласогло Володимир Олександрович (етномолог)

Олександр Пантелеймонович Баласогло (рос. Баласогло Александр Пантелеевич; 23 жовтня (4 листопада) 1813(18131104), Херсон — 18 (30) січня 1893, Миколаїв) — російський громадський діяч, моряк, чиновник, архівіст, поет, публіцист, педагог, фольклорист. За своїми поглядами він був демократом-просвітителем, близьким до утопічних соціалістів. Член Російського географічного товариства (1846).

Біографія

Народився в місті Херсоні. Син обрусілого грека, морського офіцера, який служив на кораблях Чорноморського флоту, один час командував Дунайської флотилією. До 12 років навчався вдома, перебуваючи з батьками у містах Таганрозі Катеринославської губернії (нині місто Ростовської області, Російська Федерація), Ізмаїл, Кілія, Миколаїв та Севастополь.

Від 1826 — гардемарин Чорноморського флоту, з 1827 служив на флагманському кораблі «Париж». Брав участь у російсько-турецькій війні 1828–1829, після чого був переведений на Балтійський флот до Морського корпусу. Взимку 1829–1830 номінований на мічмана. 1834–1835 — вільний слухач Петербурзького університету. Від 1835 — чиновник Міністерства народної освіти, 1841–1847 — в архіві МЗС (останній чин — надвірний радник). Протягом 1840–1842 спільно з архітектором П. Норевим укладав періодичне видання «Памятник искусств и вспомогательных знаний».

Від 1845 — активний член гуртка М. Буташевича-Петрашевського (докладніше див. Петрашевці), де, зокрема, виступив з проектом улаштування книжкової комори з бібліотекою та друкарнею. Навесні 1849 заарештований. У Петропавловській фортеці склав автобіографічне пояснення, сміливо назвавши себе «найрадикальнішим утопістом», «комуністом», «фур'єристом», обстоював нагальну потребу в Росії конституційного ладу та вважав, що «Малоросія, вірогідно, відокремиться», намагався організувати книговидавниче товариство письменників і вчених на артільних засадах, видавати дешеві брошури та навчальні посібники; вважав, що науку треба зробити доступною для мас. Восени того ж року засланий до м. Петрозаводська (нині місто в Російській Федерації). У Петрозаводську його товаришами по нещастю виявилися українці Василь Білозерський та Георгій Андрузький, які потрапили сюди як учасники Кирило-Мефодіївського таємного товариства (вони були засуджені по одній справі з поетом і художником Тарасом Шевченком). З 1850 служив у Олонецькому губернському правлінні. Зробив у Карелії фольклорні записи, частково опубліковані по його смерті у часописі «Живая старина» (1897, № 1).

1851 в листі до імператора Миколи I звинуватив управителя Третім відділенням Л. Дубельта у державній зраді — як тирана чесних людей, за що знову потрапив до Петропавловської фортеці. Зазнав нервового стресу, був визнаний душевнохворим і з психіатричної лікарні на прохання його батька, тоді вже генерал-майора, відправлений до батьків у Миколаєв під таємний поліцейський нагляд, який тривав до 1857. Тоді ж почав викладати історію і географію у чорноморських штурманських класах. Після їх закриття, змушений був заробляти приватними уроками — це давало лише самі мізерні кошти до життя. У 1854 на 3 місяці приїхав до Одеси шукати якоїсь роботи і не знайшов. У відчаї спалив свої рукописи. Багато рукописів Олександра Баласоголо також були втрачені при переїзді з Петрозаводська до Миколаєва — вони лишилися у Третьому відділенні.

Помер у місті в морському госпіталі м. Миколаєва.

Родина

Син Олександра Баласогло Володимир з юних років захоплювався ентомологією, вступив до Ентомологічної спілки, став їздити у наукові експедиції. Деякі відкриті ним види жуків носять його ім'я.

Знайомство з Тарасом Шевченко

У 1854 році Тарас Шевченко послав із заслання лист своєму другові, поляку Броніславу Залеському, засланому до Оренбурга . Між іншим, писав: «… дякую трьом людям, тепер вже не в Петрозаводську, які знали мене особисто і не забули мене, а тому, що залишився один з трьох посилаю сердечний поцілунок …». Одним з трьох, що залишався в Петрозаводську в 1854 році був Василь Білозерський. Одним з двох інших, на думку Сергія Тхоржевського, був Олександр Баласогло. Особисте знайомство Шевченка та Баласогло було цілком імовірним, адже у них до арешту були спільні друзі: Бернардський, Рамазанов та Академія мистецтв.[1]

Примітки

  1. ↑ С. Тхоржевский. Искатель истины, у книзі «Портреты пером». Повести о В. Теплякове, А. Баласогло, Я. Полонском / М., «Книга», 1986, глава 9 (рос.)

Література

  • Петрашевцы, т. 2. М.-Л., 1927;
  • Поэты-петрашевцы. Л., 1940;
  • Дело петрашевцев, т. 2. М.-Л., 1941;
  • Философские и общественно-политические произведения петрашевцев. М., 1953;
  • Базанов В. Г. Карелия в русской литературе и фольклористике XIX в. Петрозаводск, 1955;
  • Полевой Б. П. Опознание статей петрашевца Баласогло о Сибири, Дальнем Востоке и Тихом океане (1847). «История СССР», 1961, № 1;
  • Утков В. Г. Книги и судьбы. М., 1981;
  • Тхоржевский С. С. Баласогло. В кн.: Русские писатели: 1800–1917, т. 1. М., 1989.

Джерела

Посилання

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Баласогло_Олександр_Пантелеймонович&oldid=12427822