Кілія
| Кілія | |||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|
| |||||||
 | |||||||
| Основні дані | |||||||
| Країна |  Україна
| ||||||
| Регіон | Одеська область | ||||||
| Район |  Кілійський район
| ||||||
| Громада | Кілійська міська громада | ||||||
| Код КОАТУУ | 5122310100 | ||||||
| Засноване | 862 | ||||||
| Статус міста | з 862 року | ||||||
| Населення | ▼ 19 540 (01.01.2019)[1] | ||||||
| Площа | 19.5 км² | ||||||
| Густота населення | 1029 осіб/км² | ||||||
| Поштові індекси | 68300—68303 | ||||||
| Телефонний код | +380-4843 | ||||||
| Координати | 45°28′03″ пн. ш. 29°14′16″ сх. д. / 45.46750° пн. ш. 29.23778° сх. д.Координати: 45°28′03″ пн. ш. 29°14′16″ сх. д. / 45.46750° пн. ш. 29.23778° сх. д. | ||||||
| Висота над рівнем моря | 4 м | ||||||
| Водойма | р. Дунай (Кілійське гирло) | ||||||
| Відстань | |||||||
| Найближча залізнична станція | Дзинілор | ||||||
| До станції | 29 км | ||||||
| До обл./респ. центру | |||||||
| - залізницею | 226 км | ||||||
| - автошляхами | 209 км | ||||||
| До Києва | |||||||
| - автошляхами | 670 км | ||||||
| Міська влада | |||||||
| Адреса | 68300, Одеська обл., Кілійський р-н, м. Кілія, вул. Миру, 57 | ||||||
| Веб-сторінка | Кілійська міськрада | ||||||
| Міський голова | Бойченко Павло Іванович | ||||||
|
| |||||||
Кілі́я — місто в Одеській області України, що лежить на березі Кілійського гирла Дунаю, адміністративний центр Кілійської міської громади і Кілійського району. Кількість населення на 2005 рік — близько 21800 осіб. Відстань до облцентру становить 209 км і проходить автошляхом Н33 та Т 1610
У місті розташовані суднобудівельно-судоремонтний завод, м'ясо-молочний комбінат, та річковий порт, що є важливим перевалочним пунктом на маршруті Чорне море — Дунай. Діє пункт контролю на кордоні з Румунією Кілія — Кілія Веке.
Назва[ред. | ред. код]
Одне з гирлів Дунаю греки називали Ликостомон (Вовча паща), а місто, яке було збудоване у цьому гирлі носило назву — Ахіллей, яка з часом перетворилася на назву — Кілія. Назва міста Ахіллей, згадана також у євангелії, яке зберігалося з 1647 р. в Миколаївській церкві. Молдовани називали місто — Возія (Vosia) . Кантемир у своїй історії вказує, що місто Кілія в давнину носило також назву Ликостом(он). Станіслав Сарницький (1532—1597) стверджував, що фортеця Томі була там, де в його час знаходилася Кілія.[2]
Історія[ред. | ред. код]
За легендою місто засноване у IV ст. до н. е. Олександром Македонським[3]. Перші письмові згадки про місто належать до XIV сторіччя.
У 1352–1359 роках місто перебувало у складі Угорського королівства. З 1359 році на місці сучасного міста Кілія-Веке існувала Генуезьких колоній — Лікостомо. Очільником колонії був консул. На території комуни були знайдені монети — мідні фоллари, які карбувалися на території колонії[4]. На території Одеської області у місті Кілія збереглися також оборонні рови, оскільки сама фортеця була побудована з глини. Припускається, що в ті часи Кілія-Веке та Кілія були єдиним містом. Через Лікостомо в Середземномор'я генуезькі купці експортували мед, віск, коней, сіль, хліб, хутро, зерно, рибу. Крім італійців на той час жили вірмени, греки, татари, євреї, адиги та інші народи. У 1389 році володар Волощини Мірча-чел-Бетрин завоював порт Лікостомо і ввесь регіон гирла Кілії[5]. У 1389–1484 роках у складі Молдовського князівства. 1484 султан Баязид взяв Кілію та Білгород. 1484–1806 — Османської імперії, 1806–1856 — Російської імперії, в 1856, після поразки Росії в Кримській війні, знову відійшло до Молдовського князівства, а після Російсько-Турецької війни 1877–1878 років було повернуте до складу Російської імперії; в 1918–1940 — входило до складу Румунії. В 1940 р., згідно з пактом Молотова-Ріббентропа, відійшло до СРСР і було включене до Української РСР. Входило до складу Акерманської області (пізніше називалась Ізмаїльська область), в 1954 р. і по наш час — в складі Одеської області.
11 червня 1964 р. селища Марбія, Маяки та Фурманка[6][7] Кілійської міськради включено в смугу міста Кілії, тоді ж виключено з облікових даних с-ще Дем'янівка.[8]
| Кілійська фортеця | ||||||||||||||
 Історики припускають, що фортецю заклали в XI столітті візантійці і назвали Лікостом (Вовча паща). У XIV столітті Лікостом перебудували італійці (Генуя), які контролювали в той час чорноморські торговельні потоки. Достовірно відомо, що фортецю Кілії в XV столітті значно розширили і зміцнили молдовани (Молдовське князівство), у 1484 році захопили і перебудували турки-османи. У XVI-XVII століттях фортецю не раз захоплювали Запорізькі козаки, а в 1806-му Кілію взяли російські війська на чолі з Арманом де Рішельє. Фортечні стіни охоплювали весь сучасний центр міста і ділили середньовічну Кілію на три райони (двори) — зовнішній, внутрішній, і цитадель. Цитадель перебувала на березі Дунаю і являла собою чотирикутний замок з чотирма круглими вежами по кутах. У XIX-XX століттях фортеця була розібрана місцевими жителями, позаяк втратила своє значення і ускладнювала зростання міста. Від фортеці залишилися лише два ставки на місці захисного рову. Зараз на місці фортеці розкинувся міський парк. | ||||||||||||||
Населення[ред. | ред. код]
| 1897 | 1959 | 1970 | 1979 | 1989 | 2001 | 2016 |
|---|---|---|---|---|---|---|
| 11 618 | 20 304 | 24 276 | 25 055 | 25 754 | 22 594 | 20 060 |
| українська мова | російська | молдовська | болгарська | гагаузька |
|---|---|---|---|---|
| 39,56 % | 55,50 % | 2,93 % | 1,17 % | 0,38 % |
| українці | росіяни | молдавани | болгари |
|---|---|---|---|
| 42 % | 36 % | 15 % | 4 % |
Економіка[ред. | ред. код]
У місті розташовані судноремонтний завод КССРЗ (Кілійський суднобудівно-судноремонтний завод), винзавод (із 2013 року випуск продукції припинено — підприємство фактично доведено до банкрутства), м'ясомолочний комбінат, річковий порт, що є основним перевалочним пунктом на маршруті, й ряд інших великих підприємств міста. Чорне море—Дунай.
Кілія — найбільший в Україні центр із вирощування рису. Рисові чеки простяглися на багато кілометрів уздовж Дунаю. Це призвело до підвищення рівня ґрунтових вод і засолення ґрунтів. З турецької мови перекладається, як «глина» тому що місто стоїть на глині.
Архітектурні пам'ятки[ред. | ред. код]
- Миколаївська церква (1647) — церква збудована молдовським господарем — Василем Лупу.
- Храм Покрови Богородиці
- Мечеть Султана Баязида II (руїни)
Уродженці[ред. | ред. код]
- Ботошанський Яків Абрамович — єврейський письменник
- Буков Єміліан Несторович — молдовський письменник
- Коломієць Олександр Васильович (1976—2014) — молодший лейтенант Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
- Стефанов Олег Дмитрович (Олег Стефан) — український театральний та кіноактор, лауреат Шевченківської премії.
- Федосьєв Олександр Іванович (* 1991) — український воїн, учасник російсько-української війни.
Некрополі[ред. | ред. код]
Біля міста, на турецькому кордоні, 1575 p. був похований козацький гетьман — Іван Свирговський.
Слова з Думи про гетьмана Свирговського
«Де ж ви з нашим гетьманом прощалися ?
- В глибокої могилі,
- Біля города, біля Кілії,
- На турецькі лінії.»
По дорозі з Кілії до Бендер (Тягині) була в полі могила з каменем, на якому був викутий хрест, цю могилу в народних переказах звали — Свиридова могила.
Галерея[ред. | ред. код]
Старообрядницька Покровська церква
Покровський собор
_%D1%86%D0%B5%D1%80%D0%BA%D0%B2%D0%B0,_%D0%9A%D1%96%D0%BB%D1%96%D1%8F_2.JPG)
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2019 року (PDF)
- ↑ Стамати К., О Бессарабии и ее древних крепостях
- ↑ «ОЧЕРК ИСТОРИИ КИЛИИ»(рос.)
- ↑ Iliescu O. Génois et tatars en Dobroudja au XIVe siècle: l'apport de la numismatique. Ètudes Byzantines et post-Byzantines III, Bucureşti, 1997, pp. 161—178.(рум.)
- ↑ Генуэзские колонии в Одесской области(рос.). Архів оригіналу за 5 лютий 2018. Процитовано 4 лютий 2018.
- ↑ Українська РСР: Адміністративно-територіальний поділ (на 1 вересня 1946 року) / М. Ф. Попівський (відп. ред.). — 1 вид. — К. : Українське видавництво політичної літератури, 1947. — С. 212.
- ↑ Карта РККА L-35 (Б и Г), 1941(рос.)
- ↑ Відомості Верховної Ради Української РСР. — 1964 — № 30 — с. 466, 471.
Джерела та література[ред. | ред. код]
- П. В. Голобуцький, Т. А. Карадобрій, М. П. Ногай. Кілія // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2007. — Т. 4 : Ка — Ком. — С. 323. — 528 с. : іл. — ISBN 978-966-00-0692-8.
- Б. О. Райнов. Кілія // Енциклопедія сучасної України : у 30 т / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ, Координаційне бюро енциклопедії сучасної України НАН України. — К., 2003–2019. — ISBN 944-02-3354-X.
- Кілія // В кн. Історія міст і сіл Української РСР. Одеська область.-Київ,1969.-с.471-487 (Галяс В. Т і Кашаєв М. І.)
- Облікова картка на сайті Верховної Ради[недоступне посилання з квітень 2019]
- Сайт кілійської газети «Дунайская заря»
- Кілія — Інформаційно-пізнавальний сайт | Одеська область у складі УРСР (На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том — Історія міст і сіл Української РСР. Одеська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1969. — 911 с.)
- Банк даних Державної служби статистики України
- Cities & towns of Ukraine
- Кілія — Енциклопедія Сучасної України
- Погода в місті Кілія
|
Це незавершена стаття з географії Одеської області. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
| ||||||||
| |||||
| |||||||||||
| ||||||||
| |||||||||||||||||||
|
