Кілія

Кілія
Герб Кілії
Основні дані
Країна	Україна
Область	Одеська область
Район	Ізмаїльський район
Громада	Кілійська міська громада
Код КАТОТТГ:	UA51080050010036449
Засноване	862 до н.е. (2885 років)
Перша згадка	XIV сторіччя
Статус міста	з до н.е. 862 року
Населення	▼ 18 745 (на 01.01.2022)
Площа	22,345 км²
Густота населення	1029 осіб/км²
Поштові індекси	68300—68303
Телефонний код	+380-4843
Координати	45°28′03″ пн. ш. 29°14′16″ сх. д.
Висота над рівнем моря	4 м
Водойма	р. Дунай (Кілійське гирло)
Назва мешканців	кілія́нин, кілія́нка, кілія́ни
Відстань
Найближча залізнична станція	Дзинілор
До станції	29 км
До обл./респ. центру
- залізницею	226 км
- автошляхами	209 км
До Києва
- автошляхами	670 км
Міська влада
Адреса	68300, Одеська обл., Ізмаїльський р-н, м. Кілія, вул. Миру, 57
Вебсторінка	Кілійська міськрада
Міський голова	Чернявський Вячеслав Вікторович
Кілія у Вікісховищі Карта Кілія

Кілія́ — місто в Ізмаїльському районі Одеської області України, що лежить на березі Кілійського гирла Дунаю, адміністративний центр Кілійської міської громади. Кількість населення на 2005 рік — близько 21800 осіб. Відстань до облцентру становить 209 км і проходить автошляхом Н33 та Т 1610. Відстань до райцентру становить 46 км і проходить автошляхом Т 1607.

У місті розташовані суднобудівельно-судоремонтний завод, м'ясо-молочний комбінат, та річковий порт, що є важливим перевалочним пунктом на маршруті Чорне море — Дунай. Діє пункт контролю на кордоні з Румунією Кілія — Кілія Веке.

Назва

Одне з гирлів Дунаю греки називали Ликостомон (Вовча паща), а місто, яке було збудоване у цьому гирлі носило назву — Ахіллей, яка з часом перетворилася на назву — Кілія. Назва міста Ахіллей, згадана також у євангелії, яке зберігалося з 1647 р. в Миколаївській церкві. Молдовани називали місто — Возія (Vosia) . Кантемир у своїй історії вказує, що місто Кілія в давнину носило також назву Ликостом(он). Станіслав Сарницький (1532—1597) стверджував, що фортеця Томі була там, де в його час знаходилася Кілія.

Історія

За легендою місто засноване у IV ст. до н. е. Олександром Македонським. Перші письмові згадки про місто належать до XIV сторіччя.

У 1352–1359 роках місто перебувало у складі Угорського королівства. З 1359 році на місці сучасного міста Кілія-Веке існувала Генуезьких колоній — Лікостомо. Очільником колонії був консул. На території комуни були знайдені монети — мідні фоллари, які карбувалися на території колонії. На території Одеської області у місті Кілія збереглися також оборонні рови, оскільки сама Фортеця Кілія була побудована з глини. Припускається, що в ті часи Кілія-Веке та Кілія були єдиним містом. Через Лікостомо в Середземномор'я генуезькі купці експортували мед, віск, коней, сіль, хліб, хутро, зерно, рибу. Крім італійців на той час жили вірмени, греки, татари, євреї, адиги та інші народи. У 1389 році володар Волощини Мірча-чел-Бетрин завоював порт Лікостомо і ввесь регіон гирла Кілії. У 1389–1484 роках у складі Молдовського князівства. 1484 султан Баязид взяв Кілію та Білгород. 1484–1806 — Османської імперії, 1806–1856 — Російської імперії, в 1856, після поразки Російської імперії в Кримській війні, знову відійшло до Молдовського князівства, а після Російсько-Турецької війни 1877–1878 років було повернуте до складу Російської імперії; в 1918–1940 — входило до складу Королівства Румунія. В 1940 р., згідно з пактом Молотова-Ріббентропа, відійшло до СРСР і було включене до Української РСР. Входило до складу Аккерманської області (пізніше називалась Ізмаїльська область), в 1954 р. і по наш час — в складі Одеської області.

11 червня 1964 р. селища Марбія, Маяки та Фурманка Кілійської міськради включено в смугу міста Кілії, тоді ж виключено з облікових даних с-ще Дем'янівка.

Кілійська фортеця

Історики припускають, що фортецю заклали в XI столітті візантійці і назвали Лікостом (Вовча паща). У XIV столітті Лікостом перебудували італійці (Генуя), які контролювали в той час чорноморські торговельні потоки. Достовірно відомо, що фортецю Кілії в XV столітті значно розширили і зміцнили молдовани (Молдовське князівство), у 1484 році захопили і перебудували турки-османи. У XVI-XVII століттях фортецю не раз захоплювали Запорізькі козаки, а в 1806-му Кілію взяли російські війська на чолі з Арманом де Рішельє. Фортечні стіни охоплювали весь сучасний центр міста і ділили середньовічну Кілію на три райони (двори) — зовнішній, внутрішній, і цитадель. Цитадель перебувала на березі Дунаю і являла собою чотирикутний замок з чотирма круглими вежами по кутах. У XIX-XX століттях фортеця була розібрана місцевими жителями, позаяк втратила своє значення і ускладнювала зростання міста. Від фортеці залишилися лише два ставки на місці захисного рову. Зараз на місці фортеці розкинувся міський парк.

Населення

Таблиця зміни чисельності населення

1897	1941	1959	1970	1979	1989	2001	2016
11 618	19 646	20 304	24 276	25 055	25 754	22 594	20 060

Мовний склад населення (2001)

українська мова	російська	молдовська	болгарська	гагаузька
39,56 %	55,50 %	2,93 %	1,17 %	0,38 %

Етнічний склад населення (2001)

українці	росіяни	молдавани	болгари
42 %	36 %	15 %	4 %

Економіка

У місті розташовані судноремонтний Кілійський суднобудівно-судноремонтний завод (КССРЗ), винзавод (із 2013 року випуск продукції припинено — підприємство фактично доведено до банкрутства), м'ясомолочний комбінат, річковий порт, що є основним перевалочним пунктом на маршруті, й ряд інших великих підприємств міста. Чорне море — Дунай.

Кілія — найбільший в Україні центр із вирощування рису. Рисові чеки простяглися на багато кілометрів уздовж Дунаю. Це призвело до підвищення рівня ґрунтових вод та засолення ґрунтів. З турецької мови перекладається, як «глина» тому що місто стоїть на глині.

Архітектурні пам'ятки

Миколаївська церква

• Миколаївська церква (1647) — церква збудована молдовським господарем — Василем Лупу
• Храм Покрови Богородиці
• Мечеть Султана Баязида II (руїни)
• Кілійська фортеця (знаходилася на березі Дунаю у торці сучасних вулиць Миру, Гагаріна та Суворова); наразі на її місці порт, елеватор та міський парк; збереглися два ставки, утворених колишнім ровом
• Дмитровський собор (вул. Дмитрівська), XIX століття
• Старообрядницька Покровська церква (вул. Соловйова), побудована в 1912 — 1916
• Старовинне єврейське кладовище

Уродженці

• Ботошанський Яків Абрамович — єврейський письменник, журналіст, театральний постановник, драматург.
• Буков Єміліан Несторович (1909—1984) — молдовський письменник та громадський діяч.
• Дюльгер Дмитро Іванович (1999—2022) — солдат Збройних Сил України, учасник російсько-української війни, що загинув у ході російського вторгнення в Україну в 2022 році.
• Коломієць Олександр Васильович (1976—2014) — молодший лейтенант Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
• Ігор Нестеренко (нар. 1990) — баскетболіст.
• Пристайко Вадим Володимирович (нар. 1970) — міністр закордонних справ України у 2019—2020 роках.
• Стефанов Олег Дмитрович (псевдонім — Олег Стефан; нар. 1965) — український актор, педагог, Лауреат Національної премії України ім. Т. Шевченка, Заслужений артист України.
• Катерина Тодорович (1877—1974) — піаністка, вчителька музики.
• Федосьєв Олександр Іванович (нар. 1991) — воїн ЗСУ, 28-ї окремої механізованої бригади, учасник російсько-української війни, переможець міжнародного турніру «Ігри Героїв-2017».

Проживали

• Лященко Владислав Павлович (1996—2021) — солдат Збройних Сил України, учасник російсько-української війни.

Некрополі

Біля міста, на османському кордоні, 1575 p. був похований козацький гетьман — Іван Свирговський.

Слова з Думи про гетьмана Свирговського

«Де ж ви з нашим гетьманом прощалися ?

В глибокої могилі,

Біля города, біля Кілії,

На турецькі лінії.»

По дорозі з Кілії до Бендер (Тягині) була в полі могила з каменем, на якому був викутий хрест, цю могилу в народних переказах звали — Свиридова могила.

Галерея

• 

  Старообрядницька церква

• 

  Покровський собор

• 

  Кілійський єврейський цвинтар

Див. також

• Монети Західного Причорномор'я
• Генуезькі колонії у Північному Причорномор'ї

Джерела та література

• П. В. Голобуцький, Т. А. Карадобрій, М. П. Ногай. Кілія [Архівовано 17 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2007. — Т. 4 : Ка — Ком. — С. 323. — 528 с. : іл. — ISBN 978-966-00-0692-8.
• Б. О. Райнов. Кілія [Архівовано 18 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2022. — ISBN 966-02-2074-X.
• Кілія // В кн. Історія міст і сіл Української РСР. Одеська область.-Київ,1969.-с.471-487 (Галяс В. Т і Кашаєв М. І.)
• Облікова картка на сайті Верховної Ради^{[недоступне посилання з квітня 2019]}
• Сайт кілійської газети «Дунайская заря» [Архівовано 15 жовтня 2008 у Wayback Machine.]
• Кілія — Інформаційно-пізнавальний сайт | Одеська область у складі УРСР [Архівовано 28 вересня 2013 у Wayback Machine.] (На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том — Історія міст і сіл Української РСР. Одеська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1969. — 911 с.)
• Банк даних Державної служби статистики України [Архівовано 31 липня 2014 у Wayback Machine.]
• Cities & towns of Ukraine [Архівовано 19 квітня 2012 у Wayback Machine.]
• Кілія — Енциклопедія Сучасної України [Архівовано 18 серпня 2016 у Wayback Machine.]
• Погода в місті Кілія [Архівовано 4 жовтня 2017 у Wayback Machine.]