Відразу після Жовтневого перевороту, в ході якого до влади прийшли більшовики, новою владою був оголошений «Декрет про мир», у якому радянське керівництво запропонувало усім країнам-учасницям Першої світової війни негайно розпочати мирні переговори. На цей заклик відгукнулися лише противники Росії у війні - країни Четверного союзу. В результаті укладеного між радянським урядом та Німеччиною перемир'я на Східному фронті, радянська Росія фактично вийшла з війни.
3 грудня1917 року зібралася спеціальна конференція за участю США, Великобританії, Франції та союзних їм країн, на якій було прийнято рішення про розмежування зон інтересів країн Антанти на територіях колишньої Російської імперії та встановлення контактів з національно-демократичними урядами. Зоною впливу Англії мали б стати Кавказ та козацькі області, Франції - Україна та Крим. 1 січня1918 року Японія ввела у Владивостоцький порт свої військові кораблі під приводом захисту своїх підданих. 8 січня 1918 року президент США В. Вільсон у своєму посланні до конгресу заявив про необхідність виведення німецьких військ з російських територій, а також про визнання незалежності прибалтійських держав та України з можливістю їхнього подальшого об'єднання з Великоросією на федеративних засадах.
Незважаючи на те, що у білогвардійців не було збройних зіткнень з кайзерівськими частинами, боротьба між білими силами та німецькими військами все ж велася, в основному, між силами спецслужб. Окрім того, окупація німецькими військами величезної території з важливими промисловими, сировинними та продовольчими районами, значними людськими ресурсами позбавляло Білий рух на Півдні Росії економічного потенціалу та ставило його в залежність від мінливої позиції Антанти щодо допомоги білогвардійським державним утворенням [4].
Німецькі війська на Східному фронті налічували близько 1,045 млн. чол [2], що становило більше 20% всіх сил Німеччини, турецькі - близько 30 тис. чол. Наявність значних військових сил на сході вже після укладення Брестського миру вважається стратегічною помилкою німецького командування [5], що стала однією з причин поразки Німеччини в Першій світовій війні.
Після поразки Німеччини в Першій світовій війні, відповідно до секретного протоколу до тексту Комп'єнського перемир'я від 11 листопада 1918 року, німецькі війська повинні були залишатися на території Росії до прибуття військ Антанти, однак, за домовленістю з німецьким командуванням [6] території, з яких виводилися німецькі війська, почала займати Червона Армія і лише в деяких пунктах (Севастополь, Одеса) німецькі війська були замінені військами Антанти.
Німецька розвідка найбільш активно працювала проти Білого руху в 1918 році, саме в цей час їй вдалося навіть створити в Сибіру організацію з військовополонених німців та мадярів для захоплення Транссибірської магістралі. У зв'язку з листопадовими подіями у самій Німеччині, німецькі спецслужби відмовились від цієї мети і відтепер продовжували підривну діяльність вже проти ЗСПР, обмежившись Півднем Росії [7]. Білогвардійські розвідники також продовжували вести шпигунську діяльність за діями німців, навіть незважаючи на те, що в листопаді 1918 року Німецька імперія завершила війну, після чого, здавалося, вона не могла становити загрозу безпеці Білого руху в Росії. Білогвардійські спецслужби цікавило поширення в Німеччині впливу більшовизму та ймовірність контактів між Німеччиною та радянською Росією на урядовому рівні як предмет об'єднання їхніх зусиль у боротьбі проти Білого руху та його союзників. Побоювання білих спецслужб були небезпідставними. За даними агентури начальника російської місії в Берлінігенерал-лейтенанта Н. А. Монкевіца, протягом квітня-травня 1919 року в столиці Німеччини для переговорів таємно прибували представники радянського уряду Л. Б. Красін та Я. Х. Петерс, а також ціла торгова делегація. У Москву ж з особливим дорученням їздив секретар глави німецького уряду Ф. Шейдемана [8] [9]. Спецслужби доповідали про небажання Німеччини примиритися зі становищем переможеної держави та її прагнення знайти нових союзників, серед яких перше місце у списку кандидатів займала саме радянська Росія. Доведено, що між німецькою владою та урядом Леніна виникали взаємовигідні контакти: так, під час наступу більшовиків на Польщу Німеччина відправила до Червоної армії до 5 тис. кваліфікованих робітників, переважно фахівців з військової техніки [10].
Список Центральних держав та їхніх союзників, котрі взяли участь в інтервенції
Німецька імперія — Україна], частина Європейської Росії 1918 - початок 1919 рр., Прибалтика - до кінця 1919 р.
Австро-Угорщина — Україна, частина Європейської Росії 1918 - початок 1919 рр.
Болгарія — у вересні 1918 р. до Севастополя був відправлений крейсер «Надія». У грудні 1918 р. після того, як крейсер став на ремонт у Севастополі, прийшов наказ командувача британської ескадрою - спустити болгарський прапор та підняти над кораблем прапор британського військово-морського флоту. Ця вимога англійців викликало обурення екіпажу, 10 грудня 1918 р. команда заявила протест, а 15 грудня 1918 р. - підняла повстання, яке очолив Спас Спасів. Англійські солдати висадилися на корабель та роззброїли екіпаж, після чого болгарські моряки були відправлені до Болгарії [11].
Інтервенція Антанти та її союзників
Головнокомандувач Збройними силами Півдня Росії А. І. Денікін та англійський генерал Ф.Пулл (листопад 1918 р.)
Список держав Антанти і їх союзників, котрі взяли участь в інтервенції
Великобританія — СППР (Сили Підтримки Північної Росії) чисельністю до 28 тис. чол (евакуйовані червень-жовтень 1919 р.), військова місія, Південно-Російський Танковий загін і 47-а ескадрилья при Збройних Силах Півдня Росії, також - інтервенція в Закавказзі (Грузія).
з липня до листопада 1919 р. - Ревель, Нарва (Добровольчий навчальний танковий загін)
Канадські солдати у Владивостоці в 1919 році..Севастополь (з грудня 1919 р.), Новоросійськ (12-26 березня 1920 рр.) - британська військова місія при ЗСПР, Південно-Російський Танковий загін (з 12 квітня 1919 р. в Батумі, потім Єкатериноград, Царицин, Новоросійськ, Крим; виведені 28 червня 1920 р.), 47-а ескадрилья (Царицин, Крим, березень 1919 - березень 1920 рр).
Чорне море - 6 лінійних кораблів, 1 гідрокрейсер і 13 есмінців (1920 р.)
Каспійське море - 11 бойових кораблів та 12 берегових катерів-винищувачів (1920 р.)
Владивосток - з квітня 1918 р. (25-й батальйон герцога Кембріджського Міддлсекського полку (829 чол.) та інші частини.).
Становище більшовицьких та антибільшовицьких сил станом на березень 1919 року.Британські колонії і домініони:
Австралія — з жовтня 1918 р. Архангельськ, Мурманськ (виведені 11 червня 1919 р.). Загальна чисельність австралійських військ — 4000 солдатів.
Канада — з жовтня 1918 р. Архангельськ, Мурманськ (500 артилеристів) (виведені 11 червня 1919 р.), Сибір (3500-4000 солдатів) (виведені у квітні 1919 р.).
Індія — батальйони Месопотамських експедиційних сил, Закавказзя 1919-1920 рр..
США - з серпня 1918 р. участь у СППР, Архангельськ, Мурманськ (виведені у червні-жовтні 1919 р.). За угодою між інтервентами охороняли Транссіб на ділянках від Мисовська до Верхньоудинська та від Імана до Владивостока (виведені січні-березні 1920 р.). Загальна чисельність американських військ на Півночі Росії до 6000 чоловік, в Сибіру до 9000 чоловік.
Франція - з березня 1918 р. північ Росії (крейсер «Адмірал Об»), участь французьких артилеристів у складі команди бронепоїзда Мурмансько-Петроградської залізниці.
З серпня 1918 р. - висадка в Архангельську, участь у СППР, до 1 жовтня 1919 р. були евакуйовані.
Південь України (Одеса, Херсон, Севастополь) листопад 1918 - квітень 1919 рр.
Колоніальні французькі війська (Одеса, листопад 1918 - квітень 1919) - 4-й африканський кінно-єгерський полк, 21-й полк тубільних стрільців, 10-й полк алжирських стрільців, 9-й батальйон 8-го полку алжирських стрільців, 1-й маршовий індокитайський батальйон; Севастополь - 129-й батальйон сенегальських стрільців.
Італія — участь у СППР (Мурманськ), вересень 1919 - серпень 1919 рр. Загальна чисельність італійських солдат — 2000 солдатів. Сибір і Далекий Схід - листопад 1918 - серпень 1919 рр (Іркутськ, Красноярськ)
Греція — з початку 1919 до квітня 1919 р. (Одеса). Загальна чисельність грецьких військ — 2000 чол. Чорне море, листопад 1918 - березень 1920 рр (2 лінійних корабля, 1 лінійний крейсер, 8 есмінців, 1 госпітальне судно і 1 транспортне судно).
Польща - контингент у складі СППР (1918-1919 рр), 4-а дивізія ген. Желіговського на Півдні Росії та Одесі (яка співпрацюла з Добровольчою армією), 5-а дивізія полковника Румші, контролююча Транссибірську магістраль в районі Новомиколаївська (нині Новосибірськ) та річки Об. Під час відступу армії адмірала Колчака восени та взимку 1919 р. становила її ар'єргард, проводячи ряд битв з наступаючою 5-ю армією Тухачевського, аж до своєї капітуляції на станції Журавлинна в січні 1920 р.
Радянсько-польська війна 1919-1920 рр (Військо польське, підпільна «Польська військова організація»)
Японія - Владивосток, ділянка Транссибу від Верхньоудинська до Хабаровська та Імана, Сахалін з квітня 1918 р. Виведені в 1921 р. Дві дивізії чисельністю приблизно 28 тисяч багнетів. Окрім частин регулярної армії, після початку інтервенції були сформовані збройні загони з «резидентів» - проживавших в Сибіру етнічних японців (зокрема, в Благовєщенську-на-Амурі був створений загін чисельністю понад 300 чол., що діяв під командуванням японських офіцерів) [12]
Далекий Схід - бронепалубний крейсер II рангу «Хайжун» під командуванням комодора Лінь Цзянчжана , частини 33-го піхотного полку 9-ї піхотної дивізії під командуванням Сун Хуаньчжана , підрозділи охорони та загони прикордонників
Архангельськ і Мурманськ (1918-1919 рр.) - китайський батальйон
1 березня 1918 року Мурманська рада відправила запит в Раднарком про те, в якій формі можливе прийняття військової допомоги від союзників, запропонованої британським контр-адміралом Кемпом, котрий пропонував висадити в Мурманську британські війська для захисту міста і залізниці від можливих атак німців та білофінів з Фінляндії. У відповідь на це Троцький, який займав пост наркома закордонних справ, відправив телеграму:
Ви зобов'язані негайно вжити всіляке сприяння союзним місіям та протиставити всі перешкоди проти хижаків
Спираючись на директиву Троцького, голова Мурмансько] ради Юр'єв уклав 2 березня 1918 р. «словесну угоду» такого змісту: «§ 1. Вища влада в межах Мурманського району належить Мурманському совдепу. § 2. Вище командування всіма збройними силами району належить під верховенством совдепа Мурманська військовій раді з 3 осіб - одного за призначенням радянської влади і по одному від англійців та французів. § 3. Англійці та французи не втручаються у внутрішнє управління районом: про всі рішення совдепа, що мають загальне значення, вони довідуються совдепом в тих формах, які за обставинами справи будуть визнані потрібними. § 4. Союзники приймають на себе турботу про постачання краю необхідними запасами »(Документи зовнішньої політики СРСР. Т. 1. М., 1957, с. 221). На підставі цієї угоди 6 березня в Мурманський порт увійшов англійський крейсер «Глорі», висадив десант морської піхоти чисельністю у 170 осіб. 14 березня був висаджений десант з англійського крейсера «Кокрейн», 18 березня з французького крейсера «Адмірал Об». [13]
Директива Троцького була підтверджена Леніним і Сталіним на телефонних переговорах з виконуючим обов'язки голови Мурманської крайової ради Олексієм Юр'євим 9-10 квітня 1918 року, але при цьому Юр'єву було заявлено: "Якщо Ви досягнете письмового підтвердження заяви англійців і французів проти можливої окупації, це буде першим кроком до швидкої ліквідації того заплутаного становища, яке склалося, на нашу думку, крім Вашої волі "[14] [15]
Німецька імперія — Україна], частина Європейської Росії 1918 - початок 1919 рр., Прибалтика - до кінця 1919 р.
Австро-Угорщина — Україна, частина Європейської Росії 1918 - початок 1919 рр.
Османська імперія — Закавказзя з лютого 1918 р.;
Болгарія — у вересні 1918 р. до Севастополя був відправлений крейсер «Надія». У грудні 1918 р. після того, як крейсер став на ремонт у Севастополі, прийшов наказ командувача британської ескадрою - спустити болгарський прапор та підняти над кораблем прапор британського військово-морського флоту. Ця вимога англійців викликало обурення екіпажу, 10 грудня 1918 р. команда заявила протест, а 15 грудня 1918 р. - підняла повстання, яке очолив Спас Спасів. Англійські солдати висадилися на корабель та роззброїли екіпаж, після чого болгарські моряки були відправлені до Болгарії [11]..svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
Великобританія — СППР (Сили Підтримки Північної Росії) чисельністю до 28 тис. чол (евакуйовані червень-жовтень 1919 р.), військова місія, Південно-Російський Танковий загін і 47-а ескадрилья при Збройних Силах Півдня Росії, також - інтервенція в Закавказзі (Грузія)..svg){kind=small}
Австралія — з жовтня 1918 р. Архангельськ, Мурманськ (виведені 11 червня 1919 р.). Загальна чисельність австралійських військ — 4000 солдатів.
Канада — з жовтня 1918 р. Архангельськ, Мурманськ (500 артилеристів) (виведені 11 червня 1919 р.), Сибір (3500-4000 солдатів) (виведені у квітні 1919 р.).
Індія — батальйони Месопотамських експедиційних сил, Закавказзя 1919-1920 рр..
.svg){kind=small}
США - з серпня 1918 р. участь у СППР, Архангельськ, Мурманськ (виведені у червні-жовтні 1919 р.). За угодою між інтервентами охороняли Транссіб на ділянках від Мисовська до Верхньоудинська та від Імана до Владивостока (виведені січні-березні 1920 р.). Загальна чисельність американських військ на Півночі Росії до 6000 чоловік, в Сибіру до 9000 чоловік.
Франція - з березня 1918 р. північ Росії (крейсер «Адмірал Об»), участь французьких артилеристів у складі команди бронепоїзда Мурмансько-Петроградської залізниці..svg){kind=small}
Італія — участь у СППР (Мурманськ), вересень 1919 - серпень 1919 рр. Загальна чисельність італійських солдат — 2000 солдатів. Сибір і Далекий Схід - листопад 1918 - серпень 1919 рр (Іркутськ, Красноярськ)
Греція — з початку 1919 до квітня 1919 р. (Одеса). Загальна чисельність грецьких військ — 2000 чол. Чорне море, листопад 1918 - березень 1920 рр (2 лінійних корабля, 1 лінійний крейсер, 8 есмінців, 1 госпітальне судно і 1 транспортне судно).
Румунія - окупація Бессарабії на початку 1918 р.
Польща - контингент у складі СППР (1918-1919 рр), 4-а дивізія ген. Желіговського на Півдні Росії та Одесі (яка співпрацюла з Добровольчою армією), 5-а дивізія полковника Румші, контролююча Транссибірську магістраль в районі Новомиколаївська (нині Новосибірськ) та річки Об. Під час відступу армії адмірала Колчака восени та взимку 1919 р. становила її ар'єргард, проводячи ряд битв з наступаючою 5-ю армією Тухачевського, аж до своєї капітуляції на станції Журавлинна в січні 1920 р..svg){kind=small}
.svg){kind=small}
Японія - Владивосток, ділянка Транссибу від Верхньоудинська до Хабаровська та Імана, Сахалін з квітня 1918 р. Виведені в 1921 р. Дві дивізії чисельністю приблизно 28 тисяч багнетів. Окрім частин регулярної армії, після початку інтервенції були сформовані збройні загони з «резидентів» - проживавших в Сибіру етнічних японців (зокрема, в Благовєщенську-на-Амурі був створений загін чисельністю понад 300 чол., що діяв під командуванням японських офіцерів) [12]
Китай - активної участі в інтервенції не приймав
.svg){kind=small}
