Стенбок звичайний

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Стенбок
Самець і самиця в національному парку Етоша
Біологічна класифікація редагувати
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клада: Синапсиди (Synapsida)
Клас: Ссавці (Mammalia)
Ряд: Парнокопитні (Artiodactyla)
Родина: Бикові (Bovidae)
Підродина: Антилопові (Antilopinae)
Триба: Antilopini
Рід: Raphicerus
Вид:
Стенбок (R. campestris)
Біноміальна назва
Raphicerus campestris
Thunberg, 1811
     Території проживання на основі даних 1970-х років[2]
.

Стенбок [a] (Raphicerus campestris) — звичайна мала антилопа південної та східної Африки. Іноді її називають Стейнбук або Стейнбок.

Опис[ред. | ред. код]

Філогенетичні зв'язки Стенбока (спрощено)[4]

Стенбоки нагадують маленьких орібі, висотою 45–60 см на плечі, і в середньому ~ 12 кг. Шерсть у них будь-якого відтінку від палевого до рудого, як правило, помаранчевого кольору. Нижня сторона, включаючи підборіддя та горло, біла, як і кільце навколо ока. Вуха великі зі слідами від пальців на внутрішній стороні. У самців прямі гладкі паралельні роги 7–19 см завдовжки (див. зображення зліва). Між вухами є чорний півмісяць, довга чорна перемичка до блискучого чорного носа та чорна округла запашна залоза перед оком. Хвіст зазвичай не видно, їх всього 4–6 см завдовжки.

Розповсюдження[ред. | ред. код]

Розповсюдження Стенбоків є два різних кластери. У Східній Африці зустрічається в центральній і південній Кенії та на півночі Танзанії. Раніше він був широко поширений в Уганді[2], але зараз майже напевно вимер. У Південній Африці зустрічається в Анголі, Намібії, Південній Африці, Есватіні, Ботсвані, Мозамбіку, Замбії, Зімбабве і, ймовірно, в Лесото.

Середовище проживання[ред. | ред. код]

Стінбоки живуть у різноманітних середовищах існування: від напівпустелі, як-от край пустелі Калахарі та національного парку Етоша, до відкритих лісів і чагарників, у тому числі відкритих рівнин, кам’янистих саван і мозаїк лугів акації. Кажуть, що вони віддають перевагу нестабільним або перехідним середовищам проживання[5]. Принаймні в центральній частині Національного парку Крюгера, Південна Африка, Стенбок демонструє явну перевагу савані Acacia tortilis протягом року, не маючи тенденції мігрувати у більш вологі райони протягом сухого сезону (на відміну від багатьох більших копитних африканської савани, включаючи види симпатричних зі Стінбоком у дощовий сезон)[6].

Щільність популяції зазвичай становить 0,3–1,0 особини на квадратний кілометр, досягаючи 4 особин на км2 в оптимальних місцях проживання[7].

Харчування[ред. | ред. код]

Стенбоки зазвичай шукають рослинність низького рівня (вони не можуть досягати вище 0,9 м[8]. Також їдять фрукти і дуже рідко пасуться в траві[6]. Вони майже повністю не залежать від питної води, отримуючи необхідну вологу з їжі.

Поведінка[ред. | ред. код]

Стенбоки активні вдень і вночі; однак у спекотні періоди вони відпочивають у тіні під час денної спеки. Час годування вночі збільшується в сухий сезон[9]. Відпочиваючи, вони можуть бути зайняті доглядом або короткочасним сном[10].

Стенбок зазвичай ховається в рослинному покриві при перших ознаках загрози

При перших ознаках загрози стенбок зазвичай лежить низько серед рослинності. Якщо хижак або передбачувана загроза підійде ближче, стенбок відскочить і прямуватиме зигзагом, намагаючись відкинути переслідувача. Стенбоки, що втікають, часто зупиняються, щоб озирнутися, а політ чергується з прострацією під час тривалого переслідування. Відомо, що вони знаходять притулок у норах трубкозубів. До відомих хижаків належать південноафриканська дика кішка, каракал, шакали, леопард, бойовий орел і пітони.

Таксономія[ред. | ред. код]

Визнано два підвиди: R. c. campestris у Південній Африці та R. c. neumanni Східної Африки; хоча MSW3 також розпізнає capricornis і kelleni. У Південній Африці описано до 24 підвидів, які відрізняються за такими ознаками, як колір шерсті.

Галерея[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. IUCN SSC Antelope Specialist Group (2016). Raphicerus campestris 2016. с. e.T19308A50193533. doi:10.2305/IUCN.UK.2016-1.RLTS.T19308A50193533.en.  {{cite book}}: |accessdate= вимагає |url= (довідка)
  2. а б Williams, John G. 1967. A Field Guide to the National Parks of East Africa. Collins, London. (ISBN 0-00-219294-2)
  3. steenbok. The Chambers Dictionary (вид. 9th). Chambers. 2003. ISBN 0-550-10105-5. 
  4. Matthee, Conrad A.; Scott K. Davis (2001). Molecular Insights into the Evolution of the Family Bovidae: A Nuclear DNA Perspective. Molecular Biology and Evolution (Society for Molecular Biology and Evolution) 18 (7): 1220–1230. PMID 11420362. doi:10.1093/oxfordjournals.molbev.a003908. Процитовано 17 червня 2007. 
  5. Kingdon, Jonathan. 1997.
  6. а б Du Toit, Johan T (1993). The feeding ecology of a very small ruminant, the steenbok (Raphicerus campestris). African Journal of Ecology 31: 35–48. doi:10.1111/j.1365-2028.1993.tb00516.x. 
  7. Kleiman, David G. et al., Eds. 2003.
  8. Du Toit, J.T. (1990). Feeding-height stratification among African browsing ruminants. African Journal of Ecology 28: 55–61. doi:10.1111/j.1365-2028.1990.tb01136.x. 
  9. Smithers, Reay H.N. (2000). У Apps, Peter. Smithers' Mammals of Southern Africa. A field guide. Cape Town: Struik publishers. с. 197. ISBN 1868725502. 
  10. Cohen, Michael. 1976.

Посилання[ред. | ред. код]


Помилка цитування: Теги <ref> існують для групи під назвою «lower-alpha», але не знайдено відповідного тегу <references group="lower-alpha"/>