Степногірськ

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
смт Степногірськ
Країна Україна Україна
Область Запорізька область
Район/міськрада Василівський район
Рада Степногірська селищна рада
Код КОАТУУ: 2320955700
Основні дані
Засноване 1918
Статус із 1987 року
Площа 3,851 км²
Населення 4438 (2018) [1]
Густота 1152 осіб/км²
Поштовий індекс 71611
Телефонний код +380 6175
Географічні координати 47°35′13″ пн. ш. 35°21′39″ сх. д. / 47.58694° пн. ш. 35.36083° сх. д. / 47.58694; 35.36083Координати: 47°35′13″ пн. ш. 35°21′39″ сх. д. / 47.58694° пн. ш. 35.36083° сх. д. / 47.58694; 35.36083
Висота над рівнем моря 39 м
Водойма р. Сухий Янчекрак
Відстань
Найближча залізнична станція: Плавні
До станції: 3 км
До райцентру:
 - автошляхами: 23,7 км
До обл. центру:
 - автошляхами: 39 км
Селищна влада
Адреса 71611, Запорізька обл., Василівський р-н., смт. Степногірськ, вул. Шкільна, 24
Голова селищної ради Кондратюк Ірина Анатоліївна
Карта
Степногірськ. Карта розташування: Україна
Степногірськ
Степногірськ
Степногірськ. Карта розташування: Запорізька область
Степногірськ
Степногірськ

Степногірськ (до 1987 року Сухоіванівка) — селище міського типу Василівського району Запорізької області. Площа — 408,2 га. Населення — 4438 осіб (2018). Центр Степногірської селищної ради, якій також підпорядковані населені пункти Лук'янівське та Степове. День селища святкується — 1 травня.

Географічне розташування[ред. | ред. код]

Селище міського типу Степногірськ знаходиться за 2,5 км від лівого берега Каховського водосховища (Дніпро). На відстані 2 км розташоване село Плавні. Поруч проходить автомобільна дорога М18 (E105), за 3 км — залізнична станція Плавні. Відстань до м. Запоріжжя — 39 км, до м. Василівка — 23 км (автошлях E105).

Історія[ред. | ред. код]

Село Сухоіванівка заснували в 1921 році вихідці з села Янчекрак (нині Кам'янське). У 1987 отримало назву Степногірськ.

За часів СРСР в селищі існувала центральна садиба радгоспу — технікуму «Перемога», якому належало 7,5 тис. га земельних угідь, з них орної землі — 5,3 тис. га, садів — 141 га, городів — 180 га. Господарство вирощувало зернові культури; було розвинуте м'ясо-молочне тваринництво. Є в селі лісопильня. У 1969 році було зібрано по 23 цнт пшениці з га тваринники виробили по 624 цнт молока і 85,9 цнт м'яса на 100 га земельних угідь. За післявоєнні роки в селі зведено 265 індивідуальних житлових будинків.

Найкращі часи в історії селища розпочалися у 80-х роках, на останньому подиху радянської системи. Передбачалось, що воно стане шахтарським містом, адже поблизу знайшли поклади марганцевої руди, для видобування якої створили Таврійський гірничо-збагачувальний комбінат. Працювати сюди їхали здебільшого молоді сім'ї, яких приваблювали не тільки високі заробітки, а й можливість швидко отримати квартиру. У мікрорайонах будували гуртожитки, дитячі садки, школи, їдальні, будинки культури.

Ніщо не передбачало катастрофи, але несподівано виробництво визнали нерентабельним, а у березні 1995 року Міністерство промислової політики України його законсервувало. Відтак майже дві тисячі працівників комбінату залишилися без роботи. Одразу почався занепад міста. Це дуже сильно позначилося на кількості населення міста, частина мешканців переїхала до Запоріжжя (25–30 км) та інших міст, просто лишаючи квартири[2]. Так у Степногірську з колишніх восьми тисяч жителів залишилась половина.

Згодом до безробіття долучилися комунальні проблеми, які були сховані під землею. Спочатку розрізали й вивезли, ймовірно, на брухт, труби газопроводу, який мав з'єднати селище із магістральною системою, що за 20 кілометрів звідси. З ним зникли надії на газифікацію. Не безмірними виявилися підземні газові ємності, які постачали газ на кухні багатоповерхівок. Людям довелося переходити на електроплити. Через високу концентрацію у воді марганцю почав руйнуватися водогін, який доставляє її з артезіанських свердловин за 12 кілометрів від селища. Нині воду подають два-три рази на добу, її практично не очищують, бо вийшли з ладу очисні споруди. Потужна котельня, через велику відстань від мікрорайонів, обігрівала не будинки, а повітря. Люди, не отримуючи тепла, перестали за нього платити і перейшли на індивідуальне обігрівання житла електрокамінами. Цього не витримали електромережі. Щоб зменшити навантаження на стареньке обладнання, селищна рада під'єднала до мереж ліфтові кабелі, адже ліфти нерухомо стоять уже десять років. Так клубок побутових проблем впав на голови степногірців[3].

Сьогодення[ред. | ред. код]

Усупереч бульварним ЗМІ, які у погоні за смаженими фактами називають його не інакше, як місто-примара, або віртуальне місто, нині селище не виглядає таким, як в 90-ті, сюди ніби повернулося життя. Кількість безробітних знизилась, подорожчало житло. Багато городян працюють у Запоріжжі — на “Запоріжсталі”, залізобетонному комбінаті, Авто-ЗАЗі. Налагодилось транспортне сполучення, тепер можна під'їхати до електрички, а маршрутка до Запоріжжя, із заїздом на третій мікрорайон, вирушає кожні 40 хвилин. Дитячий садок нарешті може витратити гроші не на ремонт, а на новий килим. І найголовніше — зросла народжуваність. Нині у Степногірську проживає понад 60 малят віком до одного року, а у дитячих садочках утворилася черга[3].

Населення[ред. | ред. код]

Чисельність населення[ред. | ред. код]

1989 2001 2016
6083 4732 4476

Розподіл населення за рідною мовою (2001)[ред. | ред. код]

українська мова російська вірменська
52,49% 46,97% 0,25%

Економіка[ред. | ред. код]

  • Таврійський ГЗК (видобуток марганцевої руди).
  • Степногорський гірничо-збагачувальний комбінат.
  • «Зоря», ТОВ.
  • «Омела», ТОВ.
  • СПК «Перемога».
  • «Дніпроспецбуд», ТОВ.
  • ПАТ Приватбанк.
  • Ощадбанк
  • Ринок з торговими кіосками продовольчих і промислових груп товарів, а також речові ряди.
  • Добре розвинена транспортна інфраструктура, маршрутні таксі, маршрути в напрямку АС Запоріжжя (кожні 40 хвилин), маршрут у напрямку м Василівка, залізнична станція станція «Плавні-Вантажні».

Об'єкти соціальної сфери[ред. | ред. код]

  • Школа [4]. У школі проводяться освітньо-пізнавальні дитячі гуртки, музичні гурти, танцювальні, спортивні, бібліотека, фітнес-групи.
  • Стаціонарне лікарняне відділення, поліклініка.
  • Аптечні пункти.
  • Дві дошкільні установи.
  • Степногірський будинок культури "Мир"
  • Приватний стоматологічний кабінет.

Релігія[ред. | ред. код]

  • Храм на честь святої великомучениці Варвари [5]
  • Дім молитви Євангельських Християн-Баптистів [6]

Пам'ятки[ред. | ред. код]

  • Парк Алея Слави загиблих воїнів Другої Світової війни.
  • Два шкільних стадіону з футбольними полями, на одному з них проводяться сезонні міжрегіональні матчі з футболу по Васильєвському району

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2018 року (PDF)
  2. [1][недоступне посилання з липень 2019]
  3. а б Ломоносова, Ніна (15 квітня 2008). Степногірці скучили за святами. «Запорізька правда». Процитовано 23.06.2016. [ УкрРудПром]
  4. Профіль школи в Інформаційній системі управління освітою Запорізької області.
  5. 17 грудня — Преосвященніший єпископ Єфрем звершив освячення храму на честь святої великомучениці Варвари. Архів оригіналу за 2013-08-30. Процитовано 2015-09-25. 
  6. [2]

Посилання[ред. | ред. код]