Столиці та гробниці стародавнього царства Когурьо
| Столиці та гробниці стародавнього царства Когурьо | |
|---|---|
| Capital Cities and Tombs of the Ancient Koguryo Kingdom [1] | |
| Світова спадщина | |
 Могила генерала | |
| 41°09′24″ пн. ш. 126°11′13″ сх. д. / 41.15694444002777175° пн. ш. 126.18722222002777755° сх. д. | |
| Країна |
 КНР |
| Тип | археологічна пам'ятка і усипальниця |
| Об'єкт № | 1135 |
| Зареєстровано: | 2004 (28 сесія) |
|
| |
 | |
 Столиці та гробниці стародавнього царства Когурьо у Вікісховищі | |
Столиці та гробниці стародавнього царства Когурьо є об'єктом Світової спадщини ЮНЕСКО, який включає низку археологічних пам'яток, які зараз розташовані в Цзіяні, провінція Цзілінь, і Хуанрен, провінція Ляонін на північному сході Китаю. Когурьо (або китайською «Gaogouli») (37 р. до н. е. — 668 р. н. е.) було Корейським королівством[2][3][4], розташованим у північній і центральній частинах Корейського півострова та південна і центральна частини Маньчжурії.
У 2004 році ці археологічні об'єкти були спільно визнані об'єктами світової культурної спадщини, відповідно до перших п'яти з шести критеріїв для об'єктів культурної спадщини.[5] Позначення включає археологічні залишки трьох міст-фортець: Гора Вуню, Gungnae і Hwando, а також сорок ідентифікованих гробниць імператорських і знатних родин Когурьо.[5]
У 2010 році уряд Китаю заснував Національний археологічний парк Цзянь Гаогоулі (спрощ.: 集安高句丽考古遗址公园), який включає всі об'єкти Світової спадщини Когурьо у Цзяні та Цзіліні, але не в Ляоніні (наприклад, Гірське місто Вуню).[6]
Північна Корея спочатку намагалася зареєструвати об'єкти світової спадщини приблизно з 2000 року.[7] Незважаючи на те, що його було заплановано зареєструвати у 2003 році, Китай виступив проти одноосібної реєстрації Північної Кореї та подав заявку на реєстрацію руїн Когурьо, розкиданих у провінції Цзілінь. З цієї причини останки Північної Кореї та КНР були зареєстровані у формі одночасної реєстрації у 2004 році. Визнається, що між Північною Кореєю та Китаєм існує питання про історію Когурьо.
Столиці[ред. | ред. код]
Гірське місто Вуню (Оньєосансон) було першою столицею Когурьо. Гунне і Хвандо також були столицями Когурьо.[5]
Гірське місто Вуню розкопано лише частково. Місто Гунне в межах сучасного міста Цзянь відігравало роль допоміжної столиці після того, як головна столиця Когурьо переїхала до Пхеньяна. Хвандо містить багато залишків, включаючи великий палац і багато гробниць.[5]
Столиці Когурьо є раннім зразком гірських міст, які пізніше наслідували сусідні культури. Система столичних міст, представлена містами Гунне та Гірським містом Ванду, також вплинула на будівництво пізніших столиць, побудованих режимом Когурьо.[5]
Столиці Когурьо являють собою ідеальне поєднання людського творіння та природи, чи то зі скелями, чи то з лісами та річками.[5]
Могили[ред. | ред. код]
Місце включає археологічні залишки 40 гробниць, які були побудовані Когурьо, яка правила частинами північно-східного Китаю та північною половиною Корейського півострова.[5]
Деякі з гробниць мають складні стелі, призначені для перекриття широких просторів без колон і несуть важкий вантаж кам'яного або земляного кургану (могили), розміщеного над ними. Розписи в гробницях, демонструючи художні навички та специфічний стиль, також є зразком сильного впливу різних культур.[5]
Гробниці представляють собою шедевр людського творчого генія у своїх настінних розписах і конструкціях.[5]
Див. також[ред. | ред. код]
- Гробниці Когурьо, об'єкт Світової спадщини ЮНЕСКО в Пхеньяні, Північна Корея.
- Стародавні гробниці на горі Лонгтоу з мавзолеєм принцеси Чонхьо з Балхе.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ * Назва в офіційному англомовному списку
- ↑ Barnes, Gina (2013). State Formation in Korea: Emerging Elites.
- ↑ Byington, Mark (2016). The History and Archaeology of the Koguryo Kingdom.
- ↑ Li, Narangoa; Cribb, Robert (2014). Historical Atlas of Northeast Asia.
- ↑ а б в г д е ж и к Capital Cities and Tombs of the Ancient Koguryo Kingdom. UNESCO.
- ↑ 集安高句丽考古遗址公园（第一批国家考古遗址公园） (кит.). Institute of Archaeology, Chinese Academy of Social Sciences. 28 лютого 2014.
- ↑ DECISIONS ADOPTED AT THE 28TH SESSION OF THE WORLD HERITAGE COMMITTEE (SUZHOU, 2004) (PDF). UNESCO. 26 жовтня 2004. с. 29.
- ↑ Hunting Scene (detail). www.art-and-archaeology.com. Процитовано 21 липня 2021.
| |||||||||||||
