Шанду

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Координати: 42°21′35″ пн. ш. 116°10′45″ сх. д. / 42.35972° пн. ш. 116.17917° сх. д. / 42.35972; 116.17917

Шанду
Site of Xanadu [1]
Світова спадщина
Xanadu on Map of Asia.JPG
Шанду (тут пишеться Xandu, як його писав Марко Поло) на французькій мапі Азії створеній Нікола Сансоном, географом короля Людовика XIV, 1650 рік. Мапа також показує і Шанду на схід від Камбалу, де його поміщали тодішні англійські мапи. Як і деякі інші європейські карти, ця карта показує Камбалу та Пекін як різні міста, але вони були одним і тим самим містом Пекін. На час створення цієї мапи, Шанду вже три сторіччя було у руїні.
42°21′35″ пн. ш. 116°10′45″ сх. д. / 42.35972222224977202° пн. ш. 116.17916666669778181° сх. д. / 42.35972222224977202; 116.17916666669778181
Країна КНР КНР
Тип Культурний
Критерії (ii), (iii), (iv), (vi)
Об'єкт № 1389
Регіон Азія і Океанія
Зареєстровано: 2012 (36 сесія)
Шанду (Китайська Народна Республіка)
Шанду
Шанду на карті Китаю

Шанду (кит. 上都 Shàngdū, буквально «верхня столиця») — історичне місто, в XIII столітті літня столиця Хубілая - хана, імператора-засновника династії Юань; археологічний пам'ятник на території Шилінгольського аймака сучасної Внутрішньої Монголії, за 275 км на північ від Пекіна і за 28 км на північний захід від сучасного повіту Долунь. Складався з квадратного в плані «зовнішнього міста» зі стороною 2 200 м, «внутрішнього міста» зі стороною 1 400 м і літнього палацу Хубілая зі стороною 500 м (це 40% від Забороненого міста в Пекіні).

Історія[ред. | ред. код]

Засноване в 1256 році як Кайпін, незабаром перейменоване в Шанду. В 1275 році місто відвідав венеціанець Марко Поло. Завдяки його опису місто стало символом багатства і розкоші, і було знову увічнене під закріпившоюся завдяки Марко Поло в європейській літературі назвою Ксанаду в знаменитому вірші британського романтика С. Т. Кольріджа «Кубла Хан» (1797).

Як правило, щорічно на весняне рівнодення юаньські імператори приїжджали в місто, а на осіннє рівнодення їхали. Разом з ними пересувалися монгольські війська, що не переносять жаркого китайського літа. Однак у міста був ряд недоліків: відсутність налагоджених шляхів і водних артерій, і повна залежність від поставок з Китаю. Хубілай в перший рік правління зняв з міста оподаткування і знизив торгові мита на торгівлю з Шанду. Тим не менш, в 1293 році значна частина ремісників покинула місто і перебралася в Китай.

У грудні 1358 року місто охопило повстання «червоних пов'язок». Повстанці захопили місто і спалили імператорську резиденцію. 28 липня 1368 року останній імператор Юань, Тоґон-Темур, втік з Пекіна зі своїм двором і 15 серпня зайняв Шанду. 17 червня 1369 року війська династії Мін атакували і зайняли місто, змусивши монгольський двір бігти в сучасний хошун Хешигтен міського округу Чифен Внутрішньої Монголії.

При династії Мін місто втратило столичний статус і було перейменований в Кайпін. Імператор Хун'у прагнув розвивати місто і розмістив там 5 000 поселенців. При Чжу Ді місто часто використовувалося для тимчасового розміщення військ династії Мін. При Юнле в 1403 році місто втратило своє значення і згодом було покинуте.

Сучасний стан[ред. | ред. код]

Сьогодні місце, де розташовувалося місто Шанду, помітно завдяки залишкам глинобитних стін, цегляного фундаменту і укріпленням. Археологічна зона, де колись розташовувалося Шанду, в 2012 році було оголошено пам'ятником Всесвітньої спадщини людства.

Посилання[ред. | ред. код]

  1. * Назва в офіційному англомовному списку