Суфрити

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Jump to navigation Jump to search

Іслам

теч

Історія ісламу

Основи Ісламу

ЄдинобожністьСимвол віри
МолитваПіст
Благодійність
Паломництво до Мекки

Основні представники

МагометПророки ісламу
Сподвижники пророка
Халіфи
Нащадки пророка

Книги і закони

КоранСуннаХадис
МазгабШаріатІджтигад

Течії ісламу

СунізмШиїзмСуфізмВаххабізмСалафізм
ІбадизмАшаритиМатуридизмМутазиліти
ІсмаїлізмДрузиАлавіти
ІмамітиЗейдити
Хариджизм

Ісламська культура
ТеологіяДжихад

ІсламізмПанісламізмУмма
СвятаЖінка
Ісламська літератураІсламська поетикаІсламська каліграфіяІсламська наукаІсламська архітектураІсламська держава
Словник ісламських термінівТермінологія


Суфрити (араб. ‎ الصفرية‎, aṣ-Ṣufriyya) — одна з трьох основних спільнот у хариджитському ісламі. Виникла у Басрі (Ірак) у другій половині VII ст. Засновником цієї спільноти був Зіяд ібн аль-Асфар (суфр — множина від Асфар). Дотримувались дещо поміркованіших поглядів, аніж азракіти. Сьогодні цього релігійного руху не існує

Історія[ред.ред. код]

За часів правління халіфа Муавії (680—683) суфрити підняли повстання в околицях Басри під керівництвом Абу Білала Мідраса. Після вбивства Мідраса в 681 р. і винищення його прихильників у Басрі духовним лідером і вождем став Саліх ібн Мусарріх. Він закликав усунути Омеядів від влади. В 695 р. у верхів’ях Тигру суфрити підняли повстання. Після смерті Саліха (помер від ран у 696 р.) ватажком суфритів став Шабіб ібн Язид. Суфрити заволоділи Центральним Іраком. Одначе, зазнавши серйозних втрат у двох битвах, Шабіб вирішив відступати до Кермана, щоб з’єднатися з азракітами. Під час переправи серез річку Шабіб потонув, після його загибелі повстання було швидко придушене (697). У VIII—IX ст. у Північній Африці існувала суфритська держава Мідраритів

Релігійно-політична доктрина[ред.ред. код]

Виникнення спільноти суфритів пов’язане з релігійно-політичними розбіжностями серед хариджитів. Серед хариджитів не було згоди з приводу того, кого вважати «невірними» і як до них ставитись. На відміну від азракітів, суфрити не вважали «невірними» тих єдиновірців, які не брали участі у повстаннях; вони відкидали азракітські приписи і практику вбивства жінок і дітей своїх супротивників, допускали «необхідне приховування віри» (такія), не поширюючи, однак, цей принцип на дії. Суфрити, як і інші спільноти хариджитів, мали своїх релігійних авторитетів. Після загибелі Абу Білала Мідраса вони визнали своїм імамом Імрана ібн Хіттана († 703 р.) — знаменитого поета-містика, ярого противника Алі ібн Абі Таліба, проповідника релігійно-політичного вчення суфритів

Джерела[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]