Сілури

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
CymruLlwythi-es.png

Сілури (Silures) — бриттське плем'я, що населяло області Ґраморган, Ґвент та південнуий Повис. Були західними сусідами племені деметів, на півночі — ордовиків, а на сході — добуннів. Моджливо назва цього племені походить від латинського слова «silicis» — гальковий, крем'яні; валун, камінь. Тобто римляни перекладали сілурів як «людей з гірського регіону».

Етнічна приналежність[ред.ред. код]

За Тацитом — це засмаглі та кучеряві люди. За думкою римлян вони були родичами іберами, що пересилилися з Піренейського півострова до Британії. за дослідженням сучасних етнологів зазначено спорідненість племен північної Іспанії (іберів, кантабрів та астурів), галлів (кельтів) з півострова Британія, піострова Корнуол в Британії, та південного Вельса (тут мешкали сілури, демети та ордовикі).

Географія[ред.ред. код]

Це плем'я було одним з могутніших серед бриттів. Обіймала землі на півдні сучасного Вельсу. Головними річками цих земель були Сабріна (сучасний Северн), Левка (сучасна річка Логур), Авентіон (річка Евенні), Іска (сучасна річка Аск). Землі були багаті на свинчеві та залізні руди, було багато заболочених нагір'їв, лісистих схилів, вузьких долин і рівнин, де орні землі були обмежений, велика частина землі зайняті під пасовисько.

Міста[ред.ред. код]

Столицею племені було місто Вента. Стосовно інших поселень сілурів немає відомостей. Ймовірно в подальшому на місцях поселень були зведені римські табори та форти — це Лланмелін Вуд, Мачен, Цервент, Редвік, Блестівн (сучасне м. Монмунт), біля сучасного міста Кардіфф, Іска (сучасний Карлеон). Розвинені були численні посилення уздовж теперішньої Бристольської затоки, де сілури займалися рибними промислами.

Історія[ред.ред. код]

Стосовно правителів та діяльності племені до вторгнення римлян до Британії немає відомостей. У 47 році до н. е. проти сілурів виступив проконсул Публій Осторій Скапула. Приводом стала підтримка сілурами короля Каратака, що отабрився у м. Сноудонія. Плем'я діяло проти XX легіону Валерія. Потім сілурів під впливом Каратака вступило у союз з племенем ордовиків. У 50 році ці об'єднані сили зазнали важкої поразки від Скапули.

Незважаючи на цю поразку сілури продовжили спротив римської агресії. Протягом 51-52 років боролися проти Публія Осторія Скапули, який помер під час походу проти сілурів. У 52 році завдали поразки легату Манлію Валенту. Потім вдало аткували римський форт Клиро в області Повиса.

Становище сілурів погрішилося з прибуттям до Британії нового проконсула — Авла Дідія Галла, але невдовзі його відволікти справи у племені бригантів. Тому сілури змогли звільнити свої землі від римлян. після цього вдало боролися проти намісника Квінта Веранія у 57-58 роках. Наступний супротивник Светоній Паулін розпочав рішучий наступ проти сілурів, проте його сили відволікло повстання Боудіки.

Подальші події, у саме боротьба за владу у Римській імперії протягом 69 року, сприяло тимчасову встановленб миру між сілкрами та римлянами. Плем'я зберегало свою нележність до 76 року, коли проконсулом було призначео Секста Юлія Фронтіна, який завдав рішучої поразки сілурам, остаточно підкоривши їх.

В подальшому поступово протікала романізація цих територій. На місці сілурських поселень римляни звели форти, військові табори та колонії. Проте романізовано було лише землі біля римських міст та копалень. Цей процес тривав до IV ст. н.е.

Джерела[ред.ред. код]



Flag of Wales (1953-1959).svg Це незавершена стаття з історії Уельсу.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.