Гойдельські мови
| Гойдельські мови Ґельські мови
| |
|---|---|
| Поширені: |  Ірландія Шотландія Острів Мен
|
| Класифікація: | Індоєвропейські мови Кельтські мови Острівні кельтські мови Гойдельські мови |
| Групи: |
—
|
Гойде́льські, ґойдельські або ґе́льські мо́ви (англ. Goidelic languages) — одна з двох підгруп кельтських мов, збережених дотепер, нарівні з бритськими (осібно стоять зниклі континентальні кельтські мови, неоднорідні за своїм складом).
До гойдельської групи належать споріднені ірландська, ґельська та менська мови. Менська вимерла в XX столітті, але почасти була відновлена.
Згідно з так званою «острівною гіпотезою», гойдельські та бритські мови становлять мовний союз острівних кельтських мов, який протиставляють континентальним кельтським мовам.
Історія[ред. | ред. код]
Історично, гойдельські мови являють собою діалектний континуум, що тягнувся від південної Ірландії через острів Мен до півночі Шотландії.
Гойдельські мови спочатку були поширені суто на території Ірландії. Час появи гойдельських мов у Ірландії залишається предметом дискусій, однак воно значно передує появі на Британських островах бритів. Існує гіпотеза про наявність в гойдельських мовах догойдельского субстрату (слідів мови або мов докельтского населення Ірландії).
Між III і VI століттями н. е. групи ірландських кельтів, відомих римлянам як Scoti (гели) почали мігрувати з Ірландії на територію сучасної Шотландії, де у кінцевому підсумку асимілювали там місцевих піктів, які розмовляли, ймовірно, на бритських мовах.
Менська мова дуже близька до мови північного сходу Ірландії, а також до нині вимерлої кельтської мови Галловей (на південному заході Шотландії). У результаті вторгнень вікінгів, мова потрапила під сильний вплив давньоісландської мови.
Перші напис гойдельською мовою зроблені огам до IV століття н. е.
Давньоірландська мова представлена глосою у латинських релігійних манускриптах, що належать до періоду з VI по X століття н. е.
Середньоірландська мова, предок сучасних гойдельських мов, існував з X по XII століття н. е. На ній збереглася велика кількість літератури, включаючи ранні ірландські законодавчі тексти.
Новоірландська мова охоплює період з XIII по XVII століття н. е. Варіанти новоірландської мови використовувалися як літературна мова Ірландії до XVII століття, а у Шотландії — до XVIII століття.
Пізніші реформи орфографії привели до утворення стандартизованої діасистеми мов. Писемність Менська мова, заснована на англійській і валлійської, була введена в 1610 році єпископом валлійського походження Джоном Філліпсом.
Лінгвістична характеристика[ред. | ред. код]
Гойдельські мови належать до q-кельтських мов. Мови цієї гілки зберегли протокельтське * k w (яке пізніше втратило лабіалізацію і перейшло у [k]), на відміну від галльської та бритських мов, де * k w перейшло у [p] (p-кельтські мови). Винятком є кельтіберська, що не належить до гойдельських мов, яка також зберегла початкове протокельтське k w.
| Пракельтська | Галльська | Валлійська | Корнська | Бретонська | Гельська | Шотландська гельська | Менська | Переклад |
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| *kwennos | pennos | pen | penn | penn | ceann | ceann | kione | «голова» |
| *kwetwar- | petuarios | pedwar | peswar | pevar | ceathair | ceithir | kiare | «чотири» |
| *kwenkwe | pinpetos | pump | pymp | pemp | cúig | còig | queig | «п'ять» |
| *kweis | pis | pwy | piw | piv | cé (older cia) | cò/cia | quoi | «хто» |
Іншим важливою відмінністю між гойдельською та бритською підгрупами мов є перехід носових звуків * an, am в довгу голосну é перед початковими вибуховими або фрикативними приголосними. Наприклад: давньоірландське éc «смерть», écath «рибальський гачок», dét «зуб», cét «сто» і валійське angau, angad, dant і cant.
В інших випадках:[що?]
| |||||||||||||||||||||||||||||
.svg){kind=small}
| |||||||||||||||||||