Том Вулф

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Том Вулф
Tom Wolfe
Wolfe at White House.jpg
Ім'я при народженні Томас Кеннерлі Вулф-молодший
Народився 2 березня 1930(1930-03-02)[1][2]
Ричмонд, Вірджинія, США[3]
Помер 14 травня 2018(2018-05-14)[4] (88 років)
Нью-Йорк, штат Нью-Йорк, США[4]
Громадянство Flag of the United States.svg США
Релігія атеїзм
Alma mater Єльський університет, Університет Вашингтона і Лі[d] і St. Christopher's School, Richmond[d]
Мова творів англійська
Рід діяльності журналіст[4], романіст[d][4], репортер[d], есеїст, нехудожній письменник[d][4], сценарист, письменник[5][6], прозаїк
Напрямок нова журналістика, документальна література
Magnum opus: The Electric Kool-Aid Acid Test[d], The Right Stuff[d], A Man in Full[d], Radical Chic & Mau-Mauing the Flak Catchers[d], The Bonfire of the Vanities[d] і Back to Blood[d]
Член
  • Американська академія мистецтв та літератури
  • Американська академія мистецтв і наук
  • Член політичної партії Республіканська партія США
    Нагороди та премії
    Сайт: tomwolfe.com

    CMNS: Том Вулф на Вікісховищі
    Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

    То́мас Ке́ннерлі «Том» Вулф-молодший (англ. Thomas Kennerly «Tom» Wolfe, Jr.; 2 березня 1931 (деякі джерела вказують 1930 рік[8][9]), Ричмонд, Вірджинія, США — 14 травня 2018, Нью-Йорк, Нью-Йорк, США[10]) — американський журналіст і письменник, піонер напрямку «нова журналістика» в літературі[11][12].

    Як стверджує письменниця Дороті Скура (англ. Dorothy Scura), Тома Вулфа називають «найзнаменитішим журналістом Америки»[13]; також він є одним з найбільш комерційно успішних письменників США, володарем восьми різних літературних премій і автором п'ятнадцяти книг, три з яких екранізовані й дві заплановані до постановки[14].

    Дитинство і юність[ред. | ред. код]

    Том Вулф народився 2 березня 1931 року в Ричмонді (штат Вірджинія, США). Батько Вулфа, Томас Кеннерлі (англ. Thomas Kennerly Wolfe), був вченим у галузі сільського господарства і дописував до журналу Southern Planter[15][16]. Його матір, Хелена (англ. Helen (Hughes) Wolfe), на момент народження сина була студенткою першого курсу медичного факультету[15]. Ще в дитинстві Том мріяв стати професійним письменником — у дев'ять років він спробував написати біографію Наполеона Бонапарта, однак у підсумку написав і проілюстрував роботу, присвячену Вольфгангу Амадею Моцарту[17][18][19].

    Навчався в єпископальній школі для хлопчиків імені Святого Крістофера[en] в Ричмонді, де був редактором місцевої газети[20][21]. Був напівпрофесійним гравцем у бейсбол[22]. 1951 року закінчив Університет Вашингтона і Лі[en], де став співзасновником журналу Shenandoah[23]. У 1957 році здобув докторський ступінь за фахом «Американістика» (англ. American studies) в Єльському університеті[24][25].

    Початок кар'єри[ред. | ред. код]

    Перший досвід роботи в галузі журналістики Вулф отримав у 1956 році, співпрацюючи з газетою The Republican[en] з міста Спрингфілд, штат Массачусетс[26]. Перше визнання до письменника прийшло через п'ять років — працюючи штатним журналістом газети The Washington Post він отримав премію Гільдії видавців періодичної преси[en] за огляд революції на Кубі[17][18]. Одночасно з цим Вулф отримав нагороду за гумор, який представники Гільдії видавців побачили в його експериментах з використанням елементів белетристики в репортажах[27].

    1962 року Вулф переїхав до Нью-Йорка і приступив до роботи в газеті New York Herald Tribune, однак кар'єру молодого журналіста, яка стрімко набирала оберти, потряс Нью-йоркський газетний страйк 1962[en][18]. Порятунком для нього став головний редактор журналу Esquire Байрон Доbелл (англ. Byron Dobell), який погодився відправити Вулфа в Каліфорнію, щоб той написав серію репортажів про культуру форсованих автомобілів[28].

    Нова журналістика[ред. | ред. код]

    Написаний на замовлення Дібелла матеріал був настільки великий, що письменник просто не бачив можливості зв'язати текст воєдино, про що й повідомив редактору. У відповідь Доубелл попросив Вулфа надіслати йому те, що було у журналіста на руках, і, вирізавши з отриманого рукопису першу фразу, «Шановний Байрон», опублікував весь інший текст есе без змін, залишивши варіант назви, який запропонував Вулф — "Ур-ра! Ур-ра! Ось вона — та сама Цукеркорозмальована апельсиннопелюсткова обтічна крихітка! "[29][30][31]. Після публікації Вулф продовжив записувати свої враження від побаченого в Каліфорнії, і його есе знайшли віддзеркалення в публікаціях для Esquire, New York Herald Tribune и журналу Harper's Bazaar[31]. Підсумком зростання популярності робіт Вулфа став вихід у 1965 році його першої книги, видавцем якої стали Farrar, Straus and Giroux[en]. Книга, яка являла собою зібрання робіт Вулфа, отримала трохи видозмінену назву від есе, яке увійшло до неї — «Цукеркорозмальована апельсиннопелюсткова обтічна крихітка». Вихід збірки вважають днем народження «нової журналістики»[32].

    Книга стала бестселером і затвердила Вулфа в ролі головного експериментатора від літератури в жанрі документальної прози — в новоствореній течії Вулфа стали сприймати не інакше як «майстра»[33][15]. Основну ідею цього напрямку письменник вбачав у побудові документального опису людини або групи після інтенсивного спостереження і глибокого інтерв'ювання з використанням літературних прийомів і технік письменників-реалістів, змішаних з реконструйованими драматичними сценами.

    « Мене зацікавило не просто відкриття можливості писати достовірну документальну прозу використовуючи техніку, яку відносять зазвичай до жанру роману чи оповідання. Це було щось більше. Це було відкриття того факту, що в документалістиці, в журналістиці можна використовувати будь-які літературні прийоми — від традиційних діалогізмів есеістики до потоків свідомості — і застосовувати їх одночасно або у відносно стислому контексті… збуджуючи читача не лише інтелектуально, але й емоційно.
    Оригінальний текст(англ.)
    What interested me was not simply the discovery that it was possible to write accurate non-fiction with techniques usually associated with novels and short stories. It was that–plus. It was the discovery that it was possible in non-fiction, in journalism, to use any literary device, from the traditional dialogisms of the essay to stream-of-consciousness, and to use many different kinds of simultaneously, or within a relatively short space. . . to excite the reader both intellectually and emotionally.
    »

    Як зазначає британська газета The Guardian, відгуки про першу книгу Вулфа були як позитивними, так і негативними, однак це не мало значення — «Цукеркорозмальована апельсиннопелюсткова обтічна крихітка» відразу стала хітом, а вже через місяць після публікації вийшов додатковий, четвертий тираж[34].

    Рік по тому, в 1966 році, Вулф вирішив написати про сутність культу «кислотного каліфорнійського хіпі» Кена Кізі і розпочав роботу над книгою «Електропрохолоджувальний кислотний тест»[35]. Як письменник зізнався пізніше, він брав безпосередню участь лише в деяких описуваних подіях, а інші відтворював на основі інтерв'ю з членами комуни Веселі бешкетники[ru], навколо яких і побудований сюжет книги, а також на основі документальних даних — листів, фотографій, аудіо- і відеозаписів[36]. Книга вийшла через два роки, 1968 року, і отримала багато позитивних відгуків критиків. За версією Інституту журналістики імені Артура Л. Картера (англ. Arthur L. Carter Journalism Institute) при Нью-Йоркському університеті, вона входить у список 100 найкращих робіт з журналістики в Сполучених Штатах Америки XX століття[37]. На 2011 рік запланований початок зйомок фільму за книгою, режисером якого стане Ґас Ван Сент[38]. Того ж року вийшла інша книга Вулфа — «Банда насосної станції» (англ. The Pump House Gang, 1968), до якої увійшли статті, що їх Вулф здебільшого написав від 1964 до 1966 року для New York Magazine[39]. Книга складається з низки есе письменника, які об'єднані спільною темою — контркультурою 60-тих. Найвідоміша в книзі робота, від якої та отримала назву, присвячена Джеку Макферсону[en] і його команді серферів[40].

    Книга «Radical Chick & Mau-Moaning the Flack-Catchers», що вийшла 1970 року, висміювала політику, зображуючи її як «модне заняття» в середовищі нью-йоркських знаменитостей, і спровокувала цим дискусії[17]. Книга складається з двох окремих есе: в одному розповідається про зустріч Партії Чорних Пантер, яку провів Леонард Бернстайн («These Radical Chic Evenings»), у другому — про реакцію меншин на Сан-Франциські програми боротьби проти бідності («Mau-Mauing the Flack-Catchers»). Есе поєднані темою конфлікту між афроамериканцями і представниками білої раси. Деякі автори цю і попередні три книги Вулфа розглядають як «ілюстрації того, що тепер відоме як „нова журналістика“»[39].

    1975 року, після низки праць, що присвячені контркультурі 60-х, Вулф повернувся до критики мистецтва в книзі «Розфарбоване слово» (англ. The Painted Word, де зобразив мистецтво «зашореним селом» законодавців моди[41][42].

    Примітки[ред. | ред. код]

    1. RKDartists
    2. SNAC
    3. http://www.ft.com/cms/s/0/21501b0e-fa33-11db-8bd0-000b5df10621.html
    4. а б в г д https://www.theguardian.com/books/2018/may/15/tom-wolfe-journalist-and-author-dies-aged-87
    5. http://www.telegraph.co.uk/culture/music/rockandpopmusic/7995299/Black-Panthers-Hymn-to-the-fathers-of-radical-chic.html
    6. http://www.washingtonpost.com/national/stuart-loory-globe-trotting-journalist-and-cnn-bureau-chief-dies-at-82/2015/01/16/e0419bb4-9da0-11e4-a7ee-526210d665b4_story.html
    7. data.bnf.fr: платформа відкритих даних — 2011.
    8. Karen Sirvaitis. Virginia. — Lerner Publications, 2002. — P. 69. — ISBN 9780822540847.
    9. Merriam-Webster, Inc. Merriam-Webster's collegiate encyclopedia. — Merriam-Webster, 2000. — P. 1754. — 1792 p. — ISBN 9780877790174.
    10. Помер Том Вулф, відомий журналіст та письменник. Українська правда. 2018-05-15. Процитовано 2018-05-15. 
    11. School of Arts and Sciences 2001 Dean's Forum. School of Arts and Sciences (en). sas.upenn.edu. Архів оригіналу за 2012-01-24. Процитовано 29-09-2010. 
    12. Sonja Merljak. Zdovc. Literary journalism in the United States of America and Slovenia. — University Press of America, 2008. — P. стр. 46. — 145 p. — ISBN 9780761841562.
    13. Помилка цитування: Неправильний виклик <ref>: для виносок Passos не вказаний текст
    14. Noel Sheppard. (18-06-2008). Tom Wolfe: Rather, 60 Minutes 'Idiots' for Airing Bush National Guard Story (en). newsbusters.com. Архів оригіналу за 2013-01-20. Процитовано 29-09-2010. 
    15. а б в Encyclopedia of World Biography on Thomas Kennerly Wolfe, Jr. (en). bookrags.com. Архів оригіналу за 2012-01-24. Процитовано 19-09-2010. 
    16. Tom Wolfe ( Thomas Kennerly Wolfe Jr ; 1931– ) Biography (en). biography.jrank.com. Процитовано 19-09-2010. 
    17. а б в Pioneer of New Journalism (en). achievement.org. 08-10-2005. Архів оригіналу за 2012-01-24. Процитовано 19-09-2010. 
    18. а б в Tim Adams. (20-01-2008). Dances with Wolfe (en). guardian.co.uk. Архів оригіналу за 2012-01-24. Процитовано 19-09-2010. 
    19. Rolling Stone's 40th Anniversary: Talking With Tom Wolfe // Rolling Stone. — 2007.
    20. Bio timeline (en). robotwisdom.com. Архів оригіналу за 2012-01-24. Процитовано 20-09-2010. 
    21. Gari Speace. (29-01-2002). Tom Wolfe. St. James Encyclopedia of Pop Culture (en). findarticles.com. Процитовано 20-09-2010. 
    22. Tom Wolfe (en). guardian.co.uk. 22-07-2008. Архів оригіналу за 2012-01-24. Процитовано 29-09-2010. 
    23. Joseph M. Flora, Amber Vogel, Bryan Albin Giemza. Southern writers: a new biographical dictionary. — LSU Press, 2006. — P. 450-468. — 468 p. — ISBN 9780807131237.
    24. Tom Wolfe: Biography (en). bookbrowse.com. 01-01-200. Архів оригіналу за 2012-01-24. Процитовано 19-09-2010. 
    25. Biography of Tom Wolfe (1931-) (en). gradesaver.com. Архів оригіналу за 2012-01-24. Процитовано 19-09-2010. 
    26. Biography (en). tomwolfe.com. Процитовано 19-09-2010. 
    27. James Rosen. (02-07-2006). Tom Wolfe's Washington Post (en). washingtonpost.com. Архів оригіналу за 2012-01-24. Процитовано 19-09-2010. 
    28. тобто автомобілів, модифікованих для можливості розвивати підвищену в порівнянні із заводськими моделями швидкість
    29. «There Goes (Varoom! Varoom!) That Kandy-Kolored (Thphhhhhh!) Tangerine-Flake Streamline Baby (Rahghhh!) Around the Bend (Brummmmmmmmmmmmmmm)…» — в статті вказаний переклад М. К. Кондратьєва
    30. Cary Tenis. Tom Wolfe (en). salon.com. Архів оригіналу за 2012-01-24.  Проігноровано невідомий параметр |accessdare= (довідка)
    31. а б Том Вулф. Конфетнораскрашенная апельсиннолепестковая обтекаемая малютка. — СПб : Амфора, 2007. — 479 с. — ISBN 978-5-367-00388-8.
    32. Eric McMillan. WOLFE, Tom (en). editoneric.com. Процитовано 21-09-2010.  Проігноровано невідомий параметр |deadlink= (довідка)
    33. Margie Stein. (25-08-2010). Tom Wolfe (en). openlibrary.org. Архів оригіналу за 2012-01-24. Процитовано 21-09-2010. 
    34. Mark Weingarten. (03-09-2005). The genesis of gonzo. The Guardian (en). guardian.co.uk. Архів оригіналу за 2012-01-24. Процитовано 03-11-2010. 
    35. Rick Skwiot. The Electric Kool-Aid Acid Test, by Tom Wolfe (en). rickskwiot.com. Архів оригіналу за 2012-01-24. Процитовано 23-10-2010. 
    36. Том Вулф. Электропрохладительный кислотный тест = The Electric Kool-Aid Acid Test / Под ред. И. Степанова. — Спб : Амфора, 2006. — 422 с. — (Амфора-классика) — 5000 прим. — ISBN 5-367-00213-7.
    37. Arthur L. Carter Journalism Institute. (Березень 1999). The Top 100 Works of Journalism In the United States in the 20th Century (en). journalism.nyu.edu. Архів оригіналу за 2012-01-24. Процитовано 2010-05-17. 
    38. Помилка цитування: Неправильний виклик <ref>: для виносок TestMov не вказаний текст
    39. а б Richard A. Kallan. Tom Wolfe (en). english.upenn.edu. Архів оригіналу за 2012-01-24. Процитовано 26-10-2010. 
    40. Brianna Barzola. Attempts at Duplicating "The Life" in "The Pump House Gang" (en). victorianweb.org. Архів оригіналу за 2012-01-24. Процитовано 23-10-2010. 
    41. The Painted Word. Goodreads (en). goodreads.com. Архів оригіналу за 2012-01-24. Процитовано 25-10-2010. 
    42. Tom Wolfe Biography. National Institute for the Humanities (en). neh.gov. Архів оригіналу за 2012-01-24. Процитовано 25-10-2010.