Ґас Ван Сент

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ґас Ван Сент
Gus Van Sant
Gus Van Sant Cannes 2015.jpg
Ґас Ван Сент на Каннському МКФ, 2015
Ім'я при народженні Ґас Ван Сент молодший
Дата народження 24 липня 1952(1952-07-24) (65 років)
Місце народження Луїсвілл (Кентуккі), Кентуккі, США
Громадянство Flag of the United States.svg США
Професія сценарист, режисер
Alma mater Rhode Island School of Design[d] і Catlin Gabel School[d]
Роки активності 1985 — дотепер
Напрямок Незалежне кіно,
New Queer Cinema
IMDb ID 0001814
Нагороди та премії
"Золота пальмова гілка" (2003)
Commons-logo.svg Ґас Ван Сент у Вікісховищі

Ґас Ван Сент молодший (англ. Gus Van Sant, Jr.; нар. 24 липня 1952, Луїсвілл (Кентуккі), Кентуккі, США) — американський кінорежисер і сценарист, який живе і працює в штаті Орегон. Починав як представник американського незалежного і квір-кино, але потім знімав і великобюджетні голлівудські стрічки, розраховані на широку аудиторію. Лауреат «Золотої пальмової гілки» за фільм Слон (2003).

Біографія[ред.ред. код]

Ґас Ван Сент мол. — нащадок заможних голландських емігрантів, народився 24 липня 1952 року в місті Луїсвілл (Кентуккі), штат Кентуккі, США. Освіту отримав в Род-Айлендській художній школі, де навчався за фахом малювання і кіно. Там же Ван Сент захопився написанням музики. Однокласниками Ван Сента тоді були Девід Бірн, Тіна Веймаут і Кріс Франц, що пізніше утворили відому групу «Talking Heads» (у перекладі «Голови, що говорять»). На початку 1980-х Ван Сент переїхав до Портленда, де познайомився з Вільямом Берроузом і створив групу «Destroy All Blondes» («Знищи усіх блондинок»), що проіснувала недовго. Пізніше, в 1990-х, Ван Сент зняв декілька музичних відеокліпів для Девіда Боуї і групи «Red Hot Chili Peppers».

На початку своєї кінокар'єри Ван Сент працював асистентом у Роджера Кормана і захоплювався творчістю Стенлі Кубрика. Як режисер і сценарист Ґас Ван Сент дебютував у 1985 році з чорно-білою гей-драмою «Дурна ніч». Фільм був знятий Ван Сентом на власні кошти (всього близько 25 тисяч доларів) і зробив Ван Сента культовим режисером в гей-середовищі. Перший великий успіх прийшов до Ван Сента у 1989 році після фільму «Аптечний ковбой» з Меттом Діллоном. Тож у 1991 році Ван Сент завітав на Венеційський кінофестиваль з фільмом «Мій власний штат Айдахо» вже як знаменитість. «Мій власний штат Айдахо» — це пронизливий «роуд-муві», в якому свої найкращі ролі зіграли Кіану Рівз і Рівер Фенікс. Цей фільм зробив Ван Сента майже живим класиком. У 1993 Фенікс загинув від передозування наркотиків, а з ним загинув і проект фільму про Енді Уорхола, в якому Ван Сент відводив Феніксу головну роль. Пам'яті Фенікса Ван Сент присвятив свій наступний фільм «Навіть дівчата-ковбої іноді сумують».

У 1998 році Ван Сента було номіновано в категорії «Найкращий режисер» на премію Американської кіноакадемії Оскар за фільм «Розумник Вілл Гантінґ» (англ. «Good Will Hunting»). Продюсував гучну незалежну кінострічку «Дітки» (англ. «Kids», 1995). Ван Сент написав ряд сценаріїв до фільмів і роман «Рожевий» (англ. «Pink», 1997). Також в США був опублікований альбом його фотографій під назвою «108 портретів» (англ. «108 Portraits», 1993) і випущені два музичні альбоми: «Ґас Ван Сент» (англ. «Gus Van Sant») і «18 пісень про гольф» (англ. «18 Songs about Golf», 1999).

Ґас Ван Сент, Венеція, 1993

На початку XXI століття, вже обласканий Голлівудом, під враженням від робіт угорського режисера Бели Тарра[1] Ван Сент повернувся в альтернативне незалежне кіно. Спочатку він зняв фільм «Джері», а в 2003 році отримав «Золоту пальмову гілку» на кінофестивалі в Каннах за стрічку «Слон» (англ. «Elephant»). Основою сюжету «Слона» стала кривава бійня, вчинена школярами в коледжі «Колумбайн». Але цей фільм далекий від документальних дослідів Майкла Мура, «Слон» швидше фільм-балет, абстракціонізм в кіномистецтві. А в 2005 році Ван Сент зняв фільм «Останні дні» про самогубство зірки гранджу, схожої на Курта Кобейна.

Ці фільми Ван Сента є частинами однієї трилогії — трилогії про крайню ізоляцію. «Джері» оповідає про фізичну ізоляцію, «Слон» показує ізоляцію в суспільстві, а «Останні дні» відбивають ізоляцію внутрішню, ментальну. На думку М. Аткінсона[ru], у фільмах «Останні дні», «Джері», «Слон» Ван Сент винайшов спосіб «перевести туманні прийоми Тарра в розповідні координати сучасної Америки, уникнувши при цьому зайвої затемненості і в той же час зберігши властиве Тарру відчуття філософської глибини і таємниці»[2].

У 2008 році вийшов новий фільм Ван Сента — «Гарві Мілк» з Шоном Пенном в головній ролі, що розповідає реальну історію Гарві Мілка — одного з перших політиків гомосексуальної орієнтації. Фільм був номінований на 8 премій Оскар, у тому числі і в категорії «Найкращий фільм», але отримав тільки дві — за «Найкращу чоловічу роль» і «Найкращий оригінальний сценарій».

У серпні 2008 року Ґас підписує договір з Imagine Entertainment і Columbia Pictures на зйомки фільму «Не здавайся» за п'єсою Джейсона Лью. Довгий час вихід картини відкладався. Зрештою дистриб'ютори вирішили підготувати стрічку 64-му Каннському кінофестивалю, на якому і відбулася прем'єра у рамках програми Особливий погляд. Картина отримала у більшій мірі негативні відгуки критиків і провалилася в прокаті[3][4][5][6].

Фільмографія[ред.ред. код]

Рік Українська назва Мовою оригіналу Примітки
1985 Погана Ніч (Мала Ноче) Mala Noche
1989 Аптечний ковбой Drugstore Cowboy
1991 Мій власний штат Айдахо My Own Private Idaho
1993 Навіть дівчата-ковбої іноді сумують Even Cowgirls Get the Blues
1995 За що варто померти To Die for
1997 Розумник Вілл Гантінґ Good Will Hunting
1998 Психо (Психоз) Psych римейк однойменного фільму Альфреда Гічкока (1960)
2000 Знайти Форрестера Finding Forrester
2002 Джеррі Gerry
2003 Слон Elephant
2005 Останні дні Last Days
2006 Париж, я люблю тебе Paris, je t'aime епізод «Маре» («Le Marais»)
2007 Параноїд-парк Paranoid Park
2007 У кожного своє кіно Chacun son cinéma епізод «Перший поцілунок»
2008 8 8
2008 Гарві Мілк Milk
2011 Не здавайся Restless
2012 Країна обіцяна Promised Land
2012 Мій власний Рівер My Own Private River

У виробництві:

Бібліографія[ред.ред. код]

  • НИИК МКРФ, редактор Е.Н. Карцева Гас Ван Сент // «Режиссёрская энциклопедия. Кино США». — М. : Материк, 2002. — С. 23-24. — ISBN 5-85646-096-0.(рос.)
  • Андрей Плахов Режиссёры настоящего: в 2 т. — СПб. : «Сеанс», «Амфора», 2008. — Т. 1. — («Дом кино»). — ISBN 978-5-901586-24-2, ISBN 978-5-367-00755-8.(рос.)

Примітки[ред.ред. код]

  1. «Нині я намагаюся переглянути прописи кінорежисури і те, як на неї впливає голлівудська індустрія», — писав Ван Сент у буклеті виставки про Тарра, яка проходила у Музеї сучасного мистецтва в 2001 році.
  2. Going Places by Michael Atkinson — Moving Image Source
  3. Nick Schager (11 вересня 2011). Restless (en). Slant Magazine. Процитовано 2013-02-24. 
  4. Walter Addiego (22 вересня 2011). 'Restless' review: morbid and mawkish (en). San Francisco Chronicle[en]. Процитовано 2013-02-24. 
  5. Todd McCarthy (12 вересня 2011). Restless: Cannes Review (en). The Hollywood Reporter. Процитовано 2013-02-24. 
  6. J.R. Jones (22 вересня 2011). Restless (en). Chicago Reader[en]. Процитовано 2013-02-24. 

Посилання[ред.ред. код]