Трандуїл

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Трандуїл
Thranduil
Портрет
Трандуїл у виконанні Лі Пейса
Творець: Дж. Р. Р. Толкін
Твори: Гобіт
Стать: Чоловіча
Раса: Ельф
Дата народження: невідома
Діти: Леґолас
Прототип: Ельфійський король із поеми «Сер Орфео»[en], Тінґол[en]
Роль виконує: Лі Пейс

Тра́ндуїл (синд. Thranduil) — персонаж роману-казки Дж. Р. Р. Толкіна «Гобіт, або Туди і звідти», король ельфів Морок-лісу. Батько Леґоласа, одного з побратимів Фродо під час походу до Судної Гори. У самому «Гобіті» персонаж називається лише «Королем ельфів» (англ. Elvenking), а під іменем Трандуїл уперше згадується у «Володарі Перснів». Під час подорожі компанії Торіна до Самотньої Гори він усіляко перешкоджає гномам — спочатку, виявивши їх у своїх володіннях, ув'язнює, а згодом, коли після смерті дракона Смоґа гноми повертають свої скарби, разом із союзною армією людей Озерного Міста бере їх у облогу. Втім, навіть попри неприязне ставлення до гномів Трандуїл не бажає розпочинати з ними війну заради золота й до останнього намагається запобігти кровопролиттю. Зрештою, несподіване наближення до Самотньої Гори військ гоблінів і варгів змушує ельфів і людей об'єднатися з гномами проти спільних ворогів.

Один із прототипів персонажа — «лютий, гордий, імпульсивний» та водночас шляхетний ельфійський король із середньовічної поеми «Сер Орфео»[en]. В образі Трандуїла помітно неабиякий вплив Тінґола[en] — більш раннього персонажа Толкіна, короля ельфів лісу Доріату із «Сильмариліона». Образи обох героїв настільки схожі, що серед дослідників творчості Толкіна існує припущення про їх початкову тотожність.

Джерела натхнення та прототипи[ред. | ред. код]

Провідний толкінознавець Том Шиппі відзначає схожість Трандуїла з ельфійським королем із поеми XIV століття «Сер Орфео»[en] — англійської версії міфа про Орфея та Еврідіку, яку Толкін переклав зі середньоанглійської мови. На відміну від давньогрецького першоджерела, світ мертвих у цьому творі змінює країна ельфів, володар якої під враженням від майстерності головного героя у грі на арфі необачно обіцяє виконати будь-яке його бажання і врешті погоджується на вимогу Орфео відпустити його дружину. Трандуїл із «Гобіта», який спочатку ув'язнив гномів, але потім гідно повівся навіть із Більбо, повторює «образ лютого, гордого, імпульсивного» та водночас шляхетного короля ельфів із середньовічної поеми[1].

Схожі між собою загадкові події, що трапляються з героями у володіннях обох королів. Прямуючи Лісовим королівством Трандуїла, гобіт і гноми чують невиразні звуки ріжків і гавкіт хортів із великого ельфійського полювання — відлуння схожого епізоду із «Сера Орфео», у якому головний герой мандрує лісами чарівної країни, де час від часу бачить неначе крізь якусь надприродну прозору завісу полювання короля ельфів: «не раз у спеку полудневу, / що лист в'ялила і дерева, / король ельфійський серед лав / своїх ловців ген-ген скакав, / сурмління й гамір чулись наче, / а також гавкання собаче, / та не вбивали звірини / й дівались хтозна-де вони»[1][2].

Король ельфів із «Гобіта» має чимало спільного з Тінґолом[en] — володарем лісу Доріату з оповідей Толкіна про світ Арди, що в подальшому розвинулися в «Сильмариліон». Паралелі між ними настількі значні, що постає питання: чи не був за початковим задумом Толкіна Король ельфів, якого зустрічає Більбо, самим Тінґолом? З одного боку, Тінґол також правив лісовим королівством, мешкав у підземному палаці й ворогував із гномами — у «Гобіті» безпосередньо згадується давній конфлікт за коштовності між ельфами та гномами, що повністю збігається з історією війни за Науґлафрінґ. Проте, на відміну від Тінґола, король ельфів із «Гобіта» не гине у цій війні від рук гномів. Попри те, що у володаря Доріату були дружина (Меліан) і донька (Лутієн), будь-які згадки про них у романі відсутні. На думку автора «Історії „Гобіта“»[en] Джона Рейтліффа[en], на питання початкової тотожності цих персонажів не існує однозначної відповіді подібно до того, як сприйняття Толкіном «Гобіта» коливалося між визнанням його складовою своєї міфології та запереченням цього[3].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Shippey, 1992, с. 58—59.
  2. Толкін Дж. Р. Р. Сер Ґавейн і Зелений Лицар, а також Перлина і Сер Орфео = Sir Gawain and the Green Knight. With Pearl and Sir Orfeo / за ред. К. Толкіна; пер. з англ. Олени О'Лір. — Л. : Астролябія, 2021. — С. 285. — 336 с. — ISBN 978-617-664-238-1.
  3. Rateliff, 2011, с. 409—416.

Література[ред. | ред. код]