Ельфи

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Частина серії статей на тему:
Традиційна релігія
Älvalek.jpg
«Танці ельфів», Август Мальмстрьом, 1866 рік
 
Категорія КатегоріяP religion world.svg Портал

Е́льфи (однина: чол. ельф, жін. е́льфа)[1] — істоти в міфології германців, а пізніше персонажі фентезі. Загалом відомі в віруваннях як карлики, що бувають мстивими до людей, шкодять їхньому господарству. Вірогідно, первісно були нижчими божествами, що перейняли риси інших, суто шкідливих істот, з приходом християнства. В англійців ельфи зберегли образ, ближчий до первісного, в якому можуть бути й прихильними до людей. За романтизму ельфи злилися з феями, стали більш піднесеними і до сучасності їхній образ трансформувався під впливом міфів про плем'я Туата Де Дананн в обробці Джона Толкіна в образ переважно мудрого, культурно розвиненого народу прекрасних людиноподібних істот.

Етимологія[ред. | ред. код]

Слово «ельф» походить із давньоанглійської мови. Слова, поширені в різних регіонах, такі як elf (Мерсія, Кентіш), ælf (Нортумбрія), ylfe (у західних саксів) означали цілий ряд духів: спрайтів, фей, гоблінів, інкубів[2], або й духів узагалі[3]. Ці слова походять з протогерманського *albiz, як і старосаксонське alf, давньоскандинавське alfr. Вірогідно, утворене від праінодєвропейського *albho — «білий». В германських народів похідні від нього слова позначали істот — злісних карликів. Звідси також давнє англійське ælfadl — «кошмар», ælfsogoða — «гикавка», спричинення якої приписували недоброзичливим духам[2].

За середньовіччя ельфами починають називатися деякі види фей. З 1550-х англійське elf починає вживатися в переносному значенні «пустотливий, шкодливий». Назва цих істот стала складовою низки англійських імен і прізвищ: Елфред/Альфред (Ælfræd/Alfred, «вказаний ельфами», Елвін (Ælfwine/Alvin, «друг ельфів», Елфрік/Елдрідж (Ælfric/Eldridge «правитель ельфів»), Ельфледа (Ælfflæd «ельфійської краси»)[2]. Включення назви ельфів до імен людей засвідчує, що ельфи не вважалися в англійців цілком злими істотами, а радше прихильними до людей, принаймні за певних умов. Ельфи зазвичай ототожнюються з альвами — духами зі скандинавської міфології, яким притаманний більш людський вигляд і спосіб життя, ніж іншим духам[4].

У давньоанглійській мові elf чи ælf — чоловічого роду, істоти жіночого роду називалися*elfen. Обидві форми проіснували в середньоанглійській мові[2]. В коментарях до античних творів зустрічалася жіноча форма aelfinni, як перекладали назви німф, наяд, дріад та зрідка муз[4]. Для точнішої передачі значення вживалися конструкції з зазначенням місця проживання: «морські ельфи», «лісові ельфи» тощо[3].

Образ[ред. | ред. код]

Пічний ельф, 1868 р.

Вигляд ельфів різний: уявлялося, що вони можуть бути невидимі[4] або подібні на фейрі — наче люди маленького зросту[5]. Ельфи-карлики притаманні британському фольклору, в скандинавських народів вони більше нагадують звичайних людей[6]. Деякі дослідники вважають, що у міфології германців ельфи, боги та люди належали до одного світу, що протиставлявся світові чудовиськ. Вірогідно, первісно ельфи були нижчими божествами та, як характерно для давнього язичництва, могли виступати і прихильними до людей, і шкодити їм[4]. Аналогічні істоти, відомі під різними назвами, наявні в віруваннях на всіх територіях, які в різний час населяли германці, зокрема тевтони[7].

Їхній образ змінюється на карликів-шкідників тільки з приходом християнства. Надалі ельфи почали сприйматися як різновид демонів — палих янголів. Утім, процес демонізації ельфів відбувався доволі довго. Примітна деталь, що первісно ельфи уявлялися виключно як істоти чоловічої статі, а ельфи-жінки з'являються тільки в добу Високого середньовіччя[4].

Ельфам приписувалася здатність насилати хвороби на людей та худобу, що описувалося як у повір'ях, так і британських середньовічних медичних текстах[4][8][9]. З XIV ст. відомі англійські перекази про невидимі «ельфійські стріли», котрими ельфи стріляють в людей, спричиняючи раптовий біль або внутрішні кровотечі[10][11]. Вважалося, що аби вберегтися від «ельфійських стріл», людина повинна сама носити щось схоже не наконечник стріли, часто оберегами слугувало листя[12]. З XV ст. поширилися вірування, що ельфи викрадають малих дітей, замінюючи їх власними — негарними та зажерливими[5], заплутують гриви коням[13]. Вірування в шкідництво ельфів вірогідно виникло через змішання образу ельфів з образом альпів — перевертнів із германського фольклору. Альпам приписувалися душіння людей уві сні, сексуальні домагання, викрадення молока в худоби. Поширений атрибут альпів — шапка-невидимка, з якою потім традиційно зображали ельфів[14][15]. З іншого боку, ельфи могли поставати не злими самі по собі, а мстивими, жорстоко шкодячи за образу[13]. В Данії вважалося, що ельфи можуть заманити людину своєю музикою та причарувати, змусивши танцювати до смерті. Подібні вірування були в норвежців, що всяка людина, котра почує спів ельфа чи його музику, не зможе протистояти бажанню танцювати[16], що ріднить ельфів із феями.

В Англії побутували вірування, що ельфи бувають домашні й дикі. Домашні оберігають господарство, живуть в людських помешканнях; дикі ж населяють поля, ліси, гори, печери[17]. В Норвегії та Ісландії також вважалося, що ельфи населяють кургани[16]. З XIX ст. уявлення про ельфів та фей зливаються, і їхні назви часто вживаються як синоніми[13]. З ельфами часом асоціюються духи природи з вірувань інших народів, а не лише германських[17].

Походження образу[ред. | ред. код]

Нижчі язичницькі божества. В германців-язичників ельфи були нижчими божествами, але відомості про їхнє місце в ієрархії божеств краще збереглися в скандинавів. Їхні альви чи альфари поділяються в «Едді» на більш людиноподібних світлих альвів, підданих бога Фрейра, і темних, які виглядають карликами та живуть під землею[7][18].

Люди з синдромом Вільямса. Гіпотеза Говарда Ленгофа з Каліфорнійського університету припускає, що на формування образу ельфів вплинули вигляд і здібності людей з синдромом Вільямса — генетичним відхиленням, що виникають при втраті 20-ти певних генів у сьомій хромосомі. Вперше цей синдром був задокументований в 1961 році в Новій Зеландії, і за статистикою припадає на одного з 20 тисяч новонароджених. Люди з таким відхиленням, мають проблеми з серцево-судинною системою і слабко розвинене наочно-образне мислення, вирізняються невисоким зростом, дитячим виразом обличчя з широким лобом, пласким перенісся, обвислими щоками, маленьким підборіддям. В той же час доброзичливі та прихильні до навколишніх людей, є хорошими музикантами й оповідачами, мають незвичайно чистий голос[19].

У сучасній культурі[ред. | ред. код]

Сучасний фентезійний образ: ельфа-лучниця

У США, Канаді, Ірландії та Британії ельфи — це популярні персонажі, що супроводжують Санту-Клауса й допомагають йому впродовж усього року. В такій ролі їх запровадила американська письменниця Луїза Мей Елкотт у 1856 році[20]. Часом і сам Санта-Клаус вважається ельфом[21]. Поширений образ ельфів-помічників, карликів, які допомагають Санті-Клаусу виготовляти й пакувати подарунки, які Санта-Клаус потім розвозить по світу дітям на Різдво[13].

Понад половина жителів Ісландії вважають, що ельфи дійсно існують. Досі живе вірування, що на Різдво та переддень Нового року ельфи мандрують, шукаючи нову домівку[22].

Джон Роналд Руел Толкін заклав основи класичного в жанрі фентезі образу ельфа — прекрасна людиноподібна істота високого зросту. Толкін використав міфи про плем'я Туата Де Дананн, певною мірою відсторонивши ельфів від світу — вони, як і це плем'я, населяють місця, куди не кожен може потрапити, зокрема далеку землю Валінор. Його ельфи поділяються на Вищих, які досконало поєднують природу й цивілізацію, і дикіших, часом жорстоких Лісових[3].

Сучасний образ ельфів — високі, мудрі та стародавні істоти, що володіють певними таємними знаннями чи недоступними людям здібностями[3]. Характерна риса сучасних ельфів — загострені вуха, що вірогідно походить від примітки Толкіна про «листовидні» вуха ельфів. Також фентезійні ельфи наділяються довгожительством чи безсмертям, з іншого боку — повільним розмноженням і дорослішанням. Нерідко ельфи та люди можуть мати спільне потомство[15]. Часто вони не лише фактично перевершують людей, а й ставляться до них зверхньо. Ельфи сучасного фентезійного жанру набагато ближчі до напівбогів Туата Де Дананн, аніж власне ельфів із міфології[3]. Від альпів сучасні ельфи перейняли здатність до приховування, а «ельфійські стріли» трансформувалися в схильність ельфів до володіння луком[15].

У фентезі існує традиційний поділ між світлими і темними ельфами: світлі ельфи виступають, як і спочатку, за Добро, темні ж — за Зло. Розділення ельфів на світлих і темних має коріння в аналогічному поділі альвів у «Молодшій Едді»[3]. Втім, у «Молодшій Едді» темні ельфи — не злі істоти, а підземні жителі, подібні на гномів, які славляться виготовленням коштовностей[23].

Окрім творів Толкіна, ельфи фігурують у творах таких всесвітньо визнаних письменників, як Роберт Сальваторе, Крістофер Паоліні, Террі Брукс, Шеннон Месенджер, Ненсі Верлін, Мерседес Лекі[24], Майкл Салліван, Маргарет Вейс, Раймонд Фейст, Елізабет Мун, Террі Прачетт, Тед Вільямс та ін.[25]

Ельфи здобули поширення в настільних та відеоіграх. А саме, після літератури їхня популярність перейшла в настільну рольову гру Dungeons & Dragons, що стала зразком для відеоігор рольового жанру. Ельфи — одні з центральних персонажів медіафраншиз Warhammer, Legend of Zelda, Warcraft[26].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Ельф // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  2. а б в г elf | Origin and meaning of elf by Online Etymology Dictionary. www.etymonline.com (en). Процитовано 2020-09-27. 
  3. а б в г д е Kirby, Danielle (2014-09-19). Fantasy and Belief: Alternative Religions, Popular Narratives, and Digital Cultures (en). Routledge. с. 73–76. ISBN 978-1-317-54363-3. 
  4. а б в г д е Hall, Alaric. (2007). Elves in Anglo-Saxon England : matters of belief, health, gender and identity. Woodbridge, Suffolk, UK: Boydell Press. с. 88–89. ISBN 978-1-84615-537-6. OCLC 637270098. 
  5. а б Green, Richard Firth, 1943-. Elf queens and holy friars : fairy beliefs and the medieval church. Philadelphia, Pennsylvania. с. 110–146. ISBN 978-0-8122-9316-6. OCLC 961336482. 
  6. Haase, Donald. (2008). The Greenwood encyclopedia of folktales and fairy tales. Westport, Conn.: Greenwood Press. с. 294. ISBN 978-0-313-04947-7. OCLC 192044183. 
  7. а б MacCulloch, J. A. (2005-11-01). The Celtic and Scandinavian Religions (en). Cosimo, Inc. с. 120–121. ISBN 978-1-59605-416-5. 
  8. Green, Richard Firth (2003). Changing Chaucer. Studies in the Age of Chaucer (en) 25 (1). с. 27–52. ISSN 1949-0755. doi:10.1353/sac.2003.0047. Процитовано 2020-09-28. 
  9. Hall, Alaric (2006-01-23). Elves on the Brain: Chaucer, Old English, and elvish. Anglia - Zeitschrift für englische Philologie 124 (2). ISSN 0340-5222. doi:10.1515/ANGL.2006.225. Процитовано 2020-09-28. 
  10. Ferreiro, Alberto.; Russell, Jeffrey Burton. (1998). The devil, heresy, and witchcraft in the Middle Ages : essays in honor of Jeffrey B. Russell. Leiden: Brill. с. 19. ISBN 90-04-10610-3. OCLC 38426132. 
  11. Hall, Alaric (2005). CALLING THE SHOTS: THE OLD ENGLISH REMEDY "GIF HORS OFSCOTEN SIE" AND ANGLO-SAXON 'ELF-SHOT'. Neuphilologische Mitteilungen 106 (2). с. 195–209. ISSN 0028-3754. Процитовано 2020-09-28. 
  12. Charm Against a Sudden Stitch Intro. heorot.dk. Процитовано 2020-09-28. 
  13. а б в г November 2017, Benjamin Radford-Live Science Contributor 01. A History of Elves. livescience.com (en). Процитовано 2020-09-30. 
  14. Guiley, Rosemary (2004). The Encyclopedia of Vampires, Werewolves, and Other Monsters (en). Infobase Publishing. с. 3. ISBN 978-1-4381-3001-9. 
  15. а б в Tresca, Michael J. (2014-01-10). The Evolution of Fantasy Role-Playing Games (en). McFarland. с. 32–34. ISBN 978-0-7864-6009-0. 
  16. а б Beveridge, Jan (2014-10-01). Children into Swans: Fairy Tales and the Pagan Imagination (en). McGill-Queen's Press - MQUP. с. 55. ISBN 978-0-7735-9617-7. 
  17. а б Bane, Theresa (2016-05-22). Encyclopedia of Beasts and Monsters in Myth, Legend and Folklore (en). McFarland. ISBN 978-1-4766-2268-2. 
  18. Illustrated World Encyclopedia (en). Bobley Publishing Corporation. 1967. с. 232. 
  19. Westfahl, Gary; Slusser, George Edgar (1999). Nursery Realms: Children in the Worlds of Science Fiction, Fantasy, and Horror (en). University of Georgia Press. ISBN 978-0-8203-2144-8. 
  20. Restad, Penne L. (1995). Christmas in America : a history. New York: Oxford University Press. с. 149. ISBN 0-19-509300-3. OCLC 31433849. 
  21. Original Text of 'A Visit From St. Nicholas' in the Troy Sentinel, 1823. iment.com. Процитовано 2020-09-29. 
  22. More Than Half of This Country Believes in Elves. Travel (en). 2017-12-01. Процитовано 2020-09-29. 
  23. Старша Едда. Пісні про богів. Гноми та ельфи
  24. Books about Elves | What Should I Read Next?. www.whatshouldireadnext.com. Процитовано 2020-09-30. 
  25. Books With Elves -- NOT Faeries (183 books). www.goodreads.com. Процитовано 2020-09-30. 
  26. The 20 most badass elves of all time, ranked. GameSpot (en-US). Процитовано 2020-09-30. 

Джерела[ред. | ред. код]

  • Alaric Hall. Elves in Anglo-Saxon England: Matters of Belief, Health, Gender and Identity // Anglo-Saxon Studies. Vol. 8. The Boydell Press, 2007. 238 p.
  • Danielle Kirby. Fantasy and Belief: Alternative Religions, Popular Narratives, and Digital Cultures. Routledge. 224 p.