Трапезний собор Антонія і Феодосія Печерських
| Трапезна церква | |
|---|---|
 Трапезна церква | |
| 50°26′05.40″ пн. ш. 30°33′29″ сх. д. / 50.4348333° пн. ш. 30.55806° сх. д. | |
| Тип споруди | православний храм пам'ятка культурної спадщини України культова будівляd і пам’ятка архітектури |
| Розташування |  Україна, Київ |
| Архітектор | Ніколаєв Володимир Миколайович |
| Засновник | Києво-Печерська лавра |
| Початок будівництва | 1893 |
| Кінець будівництва | 1895 |
| Стиль | русько-візантійський |
| Належність | Національний заповідник “Києво-Печерська лавра” |
| Єпархія | Київська митрополія |
| Стан | пам’ятка архітектури і пам'ятка архітектури національного значення України[1] |
| Адреса | Київ, вул. Лаврська, 21, корпус 29 |
| Вебсайт | lavra.ua/shrine/vtoroj-iz-hramov-lavry/ |
  Трапезний собор Антонія і Феодосія Печерських (Київ) | |
 | |
 Трапезний собор Антонія і Феодосія Печерських у Вікісховищі | |
Трапезна церква Св. Антонія і Феодосія Печерських з палатою — пам'ятка архітектури кінця XIX ст., наймолодший храм Києво-Печерського монастиря.
Перша Трапезна палата монастиря, побудована у XII столітті, не зберіглась, і про її архітектуру нічого не відомо. Друга Трапезна палата із церквою Св. Петра і Павла була відбудована в стилі українського бароко, але у 1893 році її також зруйнували. Сучасна Трапезна палата з церквою побудована у 1895 році, з 1990 року в церкві регулярно проводяться богослужіння.
Будівництво трапезних при монастирях було спричинене Студійським статутом, який передбачав спільне харчування ченців. Недалеко від того місця, де стоїть сучасна споруда, у 1108—1110 роках була збудована перша кам'яна споруда Трапезної палати з церквою коштом мінського князя Гліба Всеславовича (ігумен — Феоктист[2]). Ця споруда була зруйнована землетрусом 1230 року, а після монгольської навали 1240 року взагалі перестала існувати. За даними археологічних розкопок, ця трапезна знаходилася на південний захід від Успенського собору (законсервовані залишки фундаментів цієї споруди можна побачити у скверу на Соборній площі). В центрі споруди знаходилося чотири опорні стовпи, на які спирався купол церкви, а навколо розташовувалися кухня, комори і обідня зала.
Другу трапезну спорудили на початку XVII ст. на новому місці. Справа в тому, що протягом XIV—XVII ст. сформувалася нова концепція розташування монастирських споруд навколо головного храму. За цією програмою трапезна повинна була знаходитися на південь від собору, де вона власне і постала. Спочатку була дерев'яною, а у 1686—1694 роках ту цьому ж місці зводиться кам'яна Трапезна церква Петра і Павла. Архітектура цієї споруди притаманна тому часу — це прямокутна в плані споруда з вівтарною апсидою на сході, оздоблена у рисах українського бароко. У 1893 році трапезну розібрали.
Трапезна палата з церквою були відбудовані у 1895 році за проектом архітектора Володимира Ніколаєва у русько-візантійському стилі (ця споруда існує і нині).
Трапезна палата і церква складають єдиний комплекс, але архітектурно розмежовані: обідня зала прямокутна у плані з заходу примикає до однокупольного квадратного в плані трапезного храму в ім'я Антонія та Феодосія Печерських. Розписи в церкві виконано в академічній синодальній манері.
Роботи у трапезній палаті завершилися у 1903 році, а в церкві — 1910. Кухня збереглася як частина кухні старої трапезної, розібраної 1893 року. З 1923 року приміщення використовувалося в музейних та агітаційно-пропагандистських заходах. З часу передачі частини території Лаври монастиреві, церква трапезної використовується для богослужінь.
У 1941 році Трапезна постраждала під час вибуху Успенського собору. Ремонтно-реставраційні роботи на фасадах були в цілому закінчені 1956 року, відновлення інтер'єру велось впродовж 1976—1980 років.
З 1990 року у храмі регулярно проводяться богослужіння. З 1992 по 31 грудня 2022 року він був катедральним собором Української православної церкви Московського патріархату. 31 грудня 2022 року закінчився договір оренди храму церквою.
15 лютого 2023 року першу службу у храмі здійснила Православна церква України.[3]
24 травня 2023 року в Трапезному соборі відбувся Архієрейський собор Православної церкви України на якому було ухвалене історичне рішення щодо переходу на новоюліанський календар.[4][5][6]
Художнє оформлення Трапезної палати і церкви Св. Антонія і Феодосія було завершене у 1903 році.
Розбивку стін під живопис, проект іконостаса, кіотів, солеї, панелей зробив російський архітектор О. Щусєв. Він також особисто керував орнаментальними роботами. Монументальний розпис приміщень палати і церкви виконали художники Г. Попов, А. Лаков та І. Їжакевич.
Головне мистецтво в храмі – живопис. У Трапезній це, в першу чергу, кілька десятків ікон в іконостасі й кіотах, які створював Г.І. Попов. Написані на металі, вони є найбільш традиційним, канонічним елементом інтер’єрного декору. Їх мазок гладкий, а лики – благообразні. [6, 30]
У стінопису Трапезної манера Георгія Івановича Попова зримо відрізняється від манери усіх його колег – цей майстер має і свій почерк, і власний стиль. Про художника Г.І. Попова, дійсно, відомо занадто мало: народився у 1858 році, з 1891 року впродовж двох років навчався в Імператорській Академії мистецтв. Закінчив її із званням «класний художник 3-го ступеня» 28 грудня 1893 р. У «Списке русских художников к юбилейному справочнику Императорской Академии художеств», складеному С. Н. Кондаковим, названі срібні медалі, якими Г. І. Попов був нагороджений: у 1891 р. (одна) і 1892 р. (три). Відомі також назви трьох картин художника за період його навчання в Академії: «Важка втрата», «За прядінням», «Прибило». [7, 97]
Останні «сліди» Попова – його підпис на ескізі «Зішестя Святого Духа на апостолів», підготовленого ним для невідомого храмового розпису, де зазначена дата: «1914 р.», а також обкладинки двох журналів «Нива» за 1914 і 1915 роки. Подальша доля майстра, на жаль, залишається нез’ясованою і до наших днів. [5, 54]
Вагомим внеском в оформлені ансамблю лаврської Трапезної є ікони, створені для іконостасу та храмових кіотів художником Г. І. Поповим - загальною кількістю 32. На сьогоднішній день 26 ікон вважаються втраченими. Проте і розглянути, і, у певній мірі, вивчити деякі з іконних творів можливо. [8, 92]
Відомо, що всі ікони для іконостаса та кіотів Трапезної церкви написав саме Г.І. Попов. Він працював у Лаврі з 1894 року і близько 16 років розписував інтер’єри лаврських споруд, серед яких відомі великі картини розпис вівтарної апсиди у Трапезній церкві та розпис великих кіотів у тій же церкві. [1, 184]
Щодо живопису ансамблю Трапезної, ім’я Г. І. Попова фігурує в документах впродовж 1902-1910 рр. Сюжетні композиції Трапезної палати й церкви під час виконання були «поділені» на дві частини: половина сюжетних розписів належить його колезі Їжакевичу, інша половина – пензлю Попова. [5, 54]
Попов взяв на себе виконати весь живопис у вівтарі і чотири ніші у головному квадраті храму, у Трапезі написати «Спасителя, який сидить на хмарах», нижню частину плафона «Піднесення панагії», «Христа в Еммаусі» і «Чудесний лов риби».
Найперші настінні композиції або, як їх називали, картини інтер'єрного ансамблю Трапезної - "Чудо в Еммаусі" і "Чудо на Тиверіадському озері", створювалися Г. І. Поповим у 1903 році. Можна з упевненістю вважати, що майстерність митця проявилася в них з максимальною свободою і віддачою. Це, на наш погляд, пояснюється тим, що спрямована О. В. Щусєвим колективна творчість в оздобленні ансамблю лаврської Трапезної в той час тільки розпочалася: звичайно, на першому етапі живописцям властива особлива свіжість думки й легкість руки. По-друге: за сюжетною фабулою стінописних композицій у палаті пейзаж, у якому відбувається дія, різноманітніша, ніж у стінописі храму.
Це саме по собі дає його творцю більшу живописно-пластичну свободу. У першій картині Попов "збагачує" ландшафт зображенням пишної середземноморської рослинності, у другій - зображенням озерної води. Відповідно до євангельської топографії сюжетних композицій "Нагорна проповідь" і "Нагодування п'яти тисяч" палестинський пейзаж у стінописі церкви виявився набагато скромнішим, стриманішим. На наш погляд саме пейзаж у двох картинах Трапезної палати найбільш виграшне відображає потенціал живописної техніки Г. І. Попова. [5, 61]
У картині Попова відірваний і думками, і почуттями – він повністю усунутий від охопленого їм переживаннями. Хвиля емоційного пориву навіть не торкнулася до його душі – свій вибір Іуда вже зробив, і, засудивши зрадника, він «викрив» себе сам. Він лише застиг після того, як відлунали слова вчителя: застигли пальці, судорожно потягли до себе скатертину – та так, торкнувшись її, і завмерли; кисть руки – скам’яніла, ніби приросла до гаманця; очі, які дивляться всередину себе і – ненавидять. Вираз величезних іудених очей художнику особливо вдається. Отримуючи від художника вираз самозанурення, вони формують сильний по психологічної подачі образ людини - «речі в собі». [7, 99]
Саме роботи Попова у лаврі розкривають унікальний етап творчості цього художника, майже невідомий по сьогодні ні різноманітному колу відвідувачів Києво-Печерської лаври, ні знавцям і професійним історикам мистецтва. Можна з упевненістю стверджувати, що і стінописні композиції, й іконостасні та кіотні ікони Г. І. Попова в інтер'єрі Трапезної – це значний крок лаврського майстра. Він зроблений ним у процесі творчого пошуку, який йшов у напрямі сучасних європейських тенденцій мистецтва «рубежу століть».
Біля Трапезної церкви поховані:
- Василь Кочубей — генеральний суддя, донощик на гетьмана Івана Мазепу.
- Іван Іскра — полтавський полковник, донощик на гетьмана Івана Мазепу.
- Петро Столипін — прем'єр-міністр Росії у 1906—1911 роках, 5(18) вересня 1911 року був убитий в Київському оперному театрі.
-
Вигляд із дзвіниці -
Інтер'єр трапезної палати
.JPG)
- Трапезна церква Петра і Павла
- Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник
- Офіційний сайт заповідника [Архівовано 1 грудня 2018 у Wayback Machine.]
- ↑ http://kyiv-heritage.com/sites/default/files/%D0%9F%D0%B0%D0%BC%20%D0%9A%D0%B8%D1%94%D0%B2%D0%B0%20181.pdf
- ↑ Извлеченіе изъ древнихъ Русскихъ лѣтописей / Отделъ І. Извѣстія лѣтописные // Сборникъ матеріаловъ для исторической топографіи Кіева и его окрестностей.— Кіевъ: типографія Е. Я. Федорова, 1874.— С. 14
- ↑ У Києво-Печерській Лаврі Предстоятель звершив Божественну літургію з нагоди свята Стрітення. OCU (укр.). 15 лютого 2023. Процитовано 10 червня 2023.
- ↑ а б Відбувся Архієрейський Собор Православної Церкви України. OCU (укр.). 24 травня 2023. Процитовано 10 червня 2023.
- ↑ Доповідь Предстоятеля на Архієрейському Соборі. OCU (укр.). 24 травня 2023. Процитовано 10 червня 2023.
- ↑ Постанови Архієрейського Собору від 24 травня 2023 р. OCU (укр.). Процитовано 10 червня 2023.
- 1. Кондратьєва О.В. Іконостас Кирило-Мефодіївської церкви: творчий доробок лаврської іконописної майстерні доби модерну /О.В. Кондратьєва. //Праці науково-дослідного інституту пам’яткоохоронних досліджень. – В., 2011. – Вип. 6. – С. 177-188
- 2. Пітателєва О.В. Витоки традицій та новаторство в орнаментації інтер’єрів Трапезної церкви та палати Києво-Печерської лаври /О.В. Пітателєва //Лаврський альманах. – К., 2008. – Вип. 20. – С. 94-100
- 3. Пітателєва О.В. До питань традицій та новаторства в оформленні інтер’єрів трапезної церкви та палати Києво-Печерської лаври. Декор кіотів та стиль модерн /О.В, Пітателєва // Лаврський альманах. – К., 2007. – Вип. 17. – С. 111-117
- 4. Пітателєва О.В. Лаврський модерн. Орнаменти Трапезної палати і церкви / О.В. Пітателєва, Я.В. Литвиненко. КЖД.: Софія, 2014. – С. 160
- 5. Пітателєва О. Монументальний живопис та іконопис Г.І. Попова в лаврській Трапезній палаті та церкві /О. Пітателєва /Лаврські мистецтвознавчі студії. Збірник наукових праць. – К., 2015. – С. 51-97
- 6. Пітателєва О.В. Орнаментика Інтер’єрів лаврської Трапезної /О.В. Пітателєва // Пам’ятки України – К., 2012. – Вип. 6. – С. 24-35
- 7. Пітателєва О.В. Художник Г.И. Попов и его живопись в алтаре Трапезной церкви /О.В. Пітателєва //Церква – Наука – Суспільство: питання взаємодії: Збірник наукових праць. – К., 2014. – С. 97-100
- 8. Питателева Е.В. Утерянные иконы из иконостаса Трапезной церкви /Е.В. Питателева //Церква – Наука – Суспільство: питання взаємодії: Збірник наукових праць. – К., 2015. – С. 92-94
- 9. Савельев Ю.Р. Искусство историзма и государственный заказ / Ю.Р. Савельев. – М., 2008. – С. 400
- 10. Шиденко В.А. Вибрані праці з історії Києво-Печерської лаври / В.А. Шиденко – К., 2008. – С. 256
- [[https://web.archive.org/web/20181201143001/http://www.kplavra.kiev.ua/ Архівовано 1 грудня 2018 у Wayback Machine.] Офіційний вебсайт Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника]
