Історія Києво-Печерської лаври

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Київ: Собор святої Софії
і прилеглі монастирські споруди,
Києво-Печерська лавра
Kiev: Saint-Sophia Cathedral
and Related Monastic Buildings,
Kiev-Pechersk Lavra
 *
* Назва в офіційному англомовному списку

World Heritage Logo global.svg    Світова спадщина    Прапор ЮНЕСКО
Kiev 1890s.jpg

Києво-Печерська лавра 1890р.
50°26′03″ пн. ш. 30°33′33″ сх. д. / 50.43417° пн. ш. 30.55917° сх. д. / 50.43417; 30.55917
Країна Україна Україна
Тип Культурний
Критерії i, ii, iii, iv
Об'єкт № 527
Регіон ЮНЕСКО Європа і Північна Америка
Історія реєстрації
Зареєстровано: 1990 (14 сесія)
Історія Києво-Печерської лаври (Київська область)
Історія Києво-Печерської лаври

Свя́то-Успе́нська Ки́єво-Пече́рська ла́вра — одна з найбільших православних святинь України, монастир Української православної церкви (Московського патріархату) зі статусом лаври.

Заснована у 1051 році, за князя Ярослава Володимировича монахом Антонієм як печерний монастир. Вважається одним з перших монастирів на Русі, що поклав початок руському чернецтву. Співзасновником монастиря вважається один з перших учнів Антонія — Теодосій, за ігуменства якого зведено багато наземних будівель і головний собор. Впродовж століть монастир був центром місіонерства та просвітництва.

З 1592 по 1688 роки був ставропігією Константинопольського патріарха, з 1688 року — Московського патріарха, з 1786 — Київського митрополита. У 1688 році отримав статус лаври. У 1930 році монастир було закрито, натомість створено Всеукраїнське музейне містечко. В період німецької окупації (у 1941 році) монастир було відкрито, проте знову закрито у 1960 році радянською владою. Чернецьке життя відроджене у 1988 році. В Ближніх і Дальніх печерах лаври покояться нетлінні мощі святих отців Києво-Печерських.

Сьогодні монастирське життя зосереджене на території Нижньої Лаври. На території Верхньої Лаври діє музейний комплекс «Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник».

Трапезний храм Києво-Печерської лаври в ім'я святих Антонія і Феодосія де-факто є кафедральним собором Української православної церкви (Московського патріархату), адже в ньому звершує богослужіння предстоятель Церкви митрополит Володимир.

Заснування[ред.ред. код]

Вигляд на Лавру укінці 17 ст.
В.Верещагін. «Велика церква Києво-Печерської Лаври» (тобто Свято-Успенський собор) у XIX ст.

Заснована у 1051 році монахами Антонієм і Феодосієм у печерах біля літньої княжої резиденції Берестово поблизу Києва. Першим ігуменом монастиря став преподобний Варлаам Печерський, колишній боярин. В 1058 році, попросивши благословення преподобного Антонія, преподобний Варлаам побудував над печерою дерев'яну церкву в честь Успіння Пресвятої Богородиці.

В одинадцятому столітті монастир став центром розповсюдження і затвердження християнства в Київській Русі. У дванадцятому столітті монастир отримав статус «лаври» — головного великого монастиря. У вісімнадцятому столітті Києво-Печерська лавра стала найбільшим церковним феодалом в Україні: їй належали три міста, сім містечок, біля двохсот сіл і хуторів, більше семидесяти тисяч кріпаків, дві паперові фабрики, одинадцять цеглових і шість скляних заводів, більше ста шістдесяти винокурень і вітряків, біля двохсот шинків, два кінних заводи.

Києво-Печерська лавра, 1888 рік

Києво-Печерській лаврі було підпорядковано багато дрібних монастирів і так звані пу́стині (зокрема, Китаєвська, Микільська та інші під Києвом) з їхніми угіддями і кріпаками в Україні, Московії (Росії) і Білорусі. Києво-Печерська лавра зіграла важливу роль у розвитку давньоруської культури, була центром літописання. Тут перекладалися на церковно-слов'янську мову і переписувалися твори іноземних авторів. У лаврі працювали відомі літописці Нестор (автор «Повісті временних літ»), Никон, Сильвестр. У ХІІІ столітті було складено «Києво-Печерський патерик» — важливе джерело історії Києва.

Києво-Печерська лавра здійснювала широке будівництво з ХІ століття (Успенський собор, Троїцька надбрамна церква). Наприкінці ХІІ століття навколо монастиря було зведено оборонні стіни. У 1698—1701 році паралельно до них було споруджено нові фортечні стіни з бійницями і баштами. У 1731—1744 році споруджено Велику Лаврську дзвіницю, висота якої — 96,52 метра.

На території Лаври поховано багато видатних осіб, зокрема, монахи Антоній, Авраамій, Агапій, Еразм та Феодосій Печерські, князі Олелько Володимирович, Скиргайло Ольгердович, митрополит Петро Могила, друкар Беринда Памво, біля трапезної — генеральний суддя українського війська Кочубей Василь і полтавський полковник Іван Іскра. У церкві Спаса на Берестові — засновник Москви Юрій Долгорукий.

Трагічні події після 1917 року послужили поштовхом до тотального винищування православного духівництва і всього, що було зв'язано з Православною Церквою. 25 січня 1918 року в стінах Лаври був замучений перший новомученик руський митрополит Київський і Галицький Володимир, а в 1920 році Лавру закрили. В 1941 році, відступаючими радянськими військами було заміновано та підірвано Свято-Успенський собор. Під час німецької окупації Києва монастир удалося відродити, але не надовго — у 1961 році ченців знову вигнали зі стін обителі.

Радянські часи[ред.ред. код]

Обгоріла ікона: Богородиця Одигітрія, знайдена серед руїн Успенського собору

25 січня (ст. ст.) 1918 року був відвезений і убитий не встановленими особами настоятель Лаври — митрополит Київський і Галицький Володимир (Богоявленський).

Після 1919 року чернеча громада продовжувала існувати як артіль.

З початку 1924 року Лавра перебувала в безпосередньому віданні Патріарха Тихона.

На Всеукраїнській передсоборній нараді ("обновленській"), яка проходила з 11 по 15 листопада 1924 року в Харкові з доповіддю обновленського Київського митрополита Інокентія (Пустинского) було прийнято постанову про необхідність переходу Києво-Печерської Лаври у відання Всеукраїнського Священного Синоду (обновленського), що і сталося 15 грудня 1924 року.

29 вересня 1926 року ВУЦВК і Рада народних Комісарів УРСР прийняли постанову про «Визнання колишньої Києво-Печерської Лаври історико-культурним державним заповідником і про перетворення її на Всеукраїнське музейне містечко». Поступове витіснення чернечої общини новоствореним музеєм завершилися до початку 1930 року повною ліквідацією монастиря. Частина братії була вивезена і розстріляна, інші були ув'язнені або заслані. Лавра зазнала руйнування.

В одному з корпусів була розміщена Державна історична бібліотека України (знаходиться там до цього часу). На території лаври було утворено музейний комплекс, у його складі — Музей книги, Музей історичних коштовностей та ін.

1941[ред.ред. код]

Руїни Успенського собору, 1942 рік

При відступі радянських військ собор був таємно замінований саперною командою "особого призначення" інженерних військ під командуванням полковника І.Г. Старинова при участі мінерів 18-ї дивізії НКВС[1]. На протязі ночі в підвали собора було завезено кілька вантажівок вибухівки. Акція проводилась в рамках сталінської тактики спаленої землі. Собор був лише одним з багатьох замінованих цивільних об'єктів і будівель Києва. 3 листопада 1941 року залишеними НКВС діверсантами, Успенський собор було підірвано.

У період німецької окупації Києва в Лаврі було організовано поліцейську дільницю, де окупаційною владою було вбито близько 500 мирних громадян.

На Нюрнберзькому процесі в 1946 р. офіційний представник СРСР генеральний прокурор Руденко робив невдалі закиди командуванню Вермахта у знищенному собору. Але його спроби перекласти відповідальність на Вермахт були відкинуті. В повоєнний час радянська пропаганда та офіційна «історіографія», демонструючі фотографії зруйнованних Собора та Хрещатика, невпевнено брехала: «...таким залишився Київ після відступу німців восени 1943».

Радянський Союз та його правонаступниця Російська Федерація так ніколи офіційно і не визнали руйнування собору в вересні 1941.

У 1961 році монастир було знов закрито.

Відбудова і сучасність[ред.ред. код]

Відбудований Свято-Успенський собор

25 червня 1988 року уперше відбулася Божественна Літургія в печерному храмі преподобного Феодосія на Далеких печерах.

У музеях і фондах, розташованих на території Києво-Печерської лаври, можна побачити рукописи стародрукованих книг, колекцію тканин і вишивок. Особливий інтерес викликає колекція з дорогоцінних металів, стародавні гравюри і твори сучасних художників.

У ніч з 7 на 8 жовтня 2007 року було зруйновано браму до Нижніх Печер зведену в 1850 році. Ця брама була відновлена стараннями лаврських ченців 7 грудня 2007 року[2].

9 липня 2016 року з Почаївської лаври до Києва вирушила хресна хода.

Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник[ред.ред. код]

Заповідник охоплює Києво-Печерську лавру. Відкритий для відвідувачів щодня з 9:00 до 18:00, каса працює до 17:00. У весняно-літній період час роботи подовжений на одну годину — до 19:00, каса працює до 18:00. Вартість квитка — 25 грн., для студентів — 12 грн. Заповідник безкоштовний для дітей дошкільного віку, сиріт, вихованців інтернатів, інвалідів І-ІІ груп, учасників Великої Вітчизняної війни, солдатів та сержантів строкової служби.[3]

Пожертви на монастир[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Цирлин А.Д., Бирюков П.И., Истомин В.П., Федосеев Е.Н. Инженерные войска в боях за Советскую Родину. — М.: Воениздат, 1970
  2. КИЇВ. Блаженніший Митрополит Володимир та архієпископ Вишгородський Павел урочисто відкрили Західну браму Києво-Печерської Лаври; Состоялось торжественное освящение и открытие после реставрации Западных ворот Киево-Печерской лавры
  3. Інформація про режим роботи заповідника і вартість квитків станом на серпень 2011 року з офіційного сайту заповідника
  4. Войтович Л.Князівські династії Східної Європи (кінець IX — початок XVI ст.): склад, суспільна і політична роль. Історико-генеалогічне дослідження. Львів, 2002. — Розділ: 3.2.

Джерела[ред.ред. код]