Тутарінов Іван Васильович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Іван Васильович Тутарінов
Tutarinov VDV.jpg
Народження 19 червня 1904(1904-06-19)
Російська імперія Красний Яр, Красноярський повіт, Астраханська губернія
Смерть 19 червня 1978(1978-06-19) (74 роки)
СРСР Москва
Країна СРСР СРСР
Приналежність Прапор Радянської армії Радянська армія
Рід військ піхота, кавалерія, повітрянодесантні війська
Освіта Військова академія ім. М. В. Фрунзе
Військова академія Генерального штабу
Роки служби 19231972
Партія КПРС
Звання CCCP army Rank general-polkovnik infobox.svg Генерал-полковник
Командування Командувач Повітрянодесантних військ
Командувач військами Уральського військового округу, командир корпусу, командир дивізії
Війни / битви Друга світова війна
Нагороди
Орден Леніна Орден Леніна Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора
Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора Орден Суворова II ступеня
Орден Кутузова II ступеня Орден Богдана Хмельницького II ступеня Орден «Знак Пошани» Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
Медаль «20 років перемоги у ВВВ» Медаль «30 років перемоги у ВВВ»
Медаль «30 років Радянській Армії та Флоту»
Медаль «40 років Збройних Сил СРСР»

Тута́рінов Іва́н Васи́льович (нар. 19 червня 1904 — пом. 19 червня 1978) — радянський воєначальник, генерал-полковник, 9-й командувач ПДВ СРСР (березень 1959 — липень 1961).

Біографія[ред. | ред. код]

Тутарінов Іван Васильович народився 19 червня 1904 року у Красному Яру в сім'ї козака Астраханського козачого війська. До служби в армії працював при Астраханській губернській ЧК секретарем політбюро по Красноярському повіту і порученцем при помічнику уповноваженого ГПУ, на рибному промислі рибного тресту і в повітовому комітеті комсомолу.

Військова служба[ред. | ред. код]

У вересні 1923 року добровільно вступив в РСЧА і був направлений в 3-ю Самарську кавалерійську школу. У вересні 1924 року після її розформування переведений до 2-ї Борисоглібсько-Ленінградської кавалерійської школи. У вересні 1926 року після закінчення школи призначений у 63-й кавалерійський полк 1-й особливої ​​кавалерійської бригади ім. тов. Сталіна в Москві: командир взводу, ТВО командира ескадрону, ТВО помічника начальника штабу полку.

У червні 1931 року закінчив кавалерійські курси удосконалення командного складу РСЧА в Новочеркаську, призначений командиром ескадрону. З жовтня 1932 року — помічник начальника штабу полку. У листопаді 1936 року закінчив Військову академію ім. М. В. Фрунзе і був призначений начальником 2-ї частини штабу Особливою кавалерійської дивізії ім. І. В. Сталіна. З листопада 1937 року виконував посаду начальника штабу 61-го кавалерійського полку цієї дивізії. З січня по липень 1938 року тимчасово командував полком.

З липня 1939 року виконував посаду начальника 1-ї частини, а з лютого 1940 року — начальника штабу 36-ї кавалерійської дивізії 3-го кавалерійського корпусу Білоруського особливого військового округу. У складі дивізії брав участь у вторгненні Червоної армії в Західну Білорусію, окупації Литви та в радянсько-фінській війні 1939—1940 років. У березні 1940 року підполковник Тутарінов був призначений начальником штабу 14-го механізованого корпусу Західного особливого військового округу.

Німецько-радянська війна[ред. | ред. код]

З початком німецького вторгнення до Радянського Союзу корпус у складі 4-ї армії генерал-майора Коробкова О. А. Західного фронту бився у Прикордонної битви. Участь в організації та нанесенні контрудару по наступаючим німецьким військам у районі міст Берестя і Кобринь. Після того, як 25 червня був поранений комкор, генерал Оборін С. І., Тутарінов вступив у командування корпусом. У цих боях був також поранений.

У вересні 1941 року призначений командиром 77-ї кавалерійської дивізії, яка перебувала в стадії формування. У січні 1942 року дивізія увійшла в підпорядкування 14-го кавалерійського корпусу Архангельського військового округу, а у квітні того ж року була передана в підпорядкування 2-ї ударної армії генерал-лейтенанта Власова А. А. і незабаром розформована. У травні Тутарінов І. В. був призначений командиром 12-ї Кубанської козачої кавалерійської дивізії Північно-Кавказького військового округу, яка в цей час займала оборону по узбережжю Таганрозької затоки, маючи завдання не допустити висадки морського десанту противника.

З липня 1942 року частини 12-ї Кубанської козачої кавалерійської дивізії в ході Армавір-Майкопської оборонної операції вели бойові дії в районі на південь від Азова, прикриваючи відхід військ 18-ї армії. Наказом НКО від 27 серпня 1942 року дивізія Тутарінова була перетворена в 9-у гвардійську Кубанську козацьку кавалерійську дивізію, а йому присвоєне звання генерал-майор.

У вересні 1942 дивізія увійшла до складу Північної групи військ Закавказького фронту і брала участь у Нальчицько-Орджонікідзевській оборонній та Ростовській наступальній операціях. У ході Донбаської наступальної операції частини кавалерійської дивізії звільнили Великий Токмак. В подальшому дивізія у складі 4-го Українського фронту вела бої за Турецький вал, брала участь у Березнегувато-Снігуревській і Одеській наступальних операціях.

Наприкінці травня 1944 року дивізія була виведена в резерв Ставки ВГК і на початку червня передислокували на 1-й Білоруський фронт. 23 червня з початком операції «Багратіон» 9-та гвардійська козача кавалерійська дивізія генерала Тутарінова І. В., як складова кінно-механізованої групи генерал-лейтенанта Плієва І. О. успішно діяла в Бобруйській та Мінській наступальних операціях. У липні 1944 генерал-майор Тутарінов І. В. був поранений і до вересня перебував у госпіталі, потім був призначений начальником 2-го Тамбовського кавалерійського училища.

З березня 1945 року обіймав посаду начальника відділу бойової підготовки штабу командувача кавалерією Червоної армії.

Післявоєнний час[ред. | ред. код]

З квітня 1946 року генерал-майор Тутарінов І. В. — начальник відділу бойової підготовки, а з липня 1947 р. — заступник начальника штабу кавалерії Сухопутних військ. Після закінчення вищих академічних курсів при Вищій військовій академії ім. К. Є. Ворошилова — слухач 2-го курсу основного факультету академії. У грудні 1951 року закінчив її і був призначений 1-м заступником начальника штабу — начальником оперативного відділу штабу Уральського військового округу.

З 1954 року — 1-й заступник начальника штабу Прикарпатського військового округу, а з листопаді 1956 — начальник штабу Сибірського військового округу. З грудня 1956 року — начальник штабу — заступник командувача військами Південної групи військ. З квітня 1958 року — 1-й заступник командувача військами і член Військової ради групи військ.

У березні 1959 року генерал-лейтенанта Тутарінова І. В. призначено командувачем Повітрянодесантними військами. У 1961 році йому було присвоєно звання генерал-полковника, а в липні того ж року він був призначений командувачем військами Уральського військового округу.

З вересня 1965 року — представник Головного командування Об'єднаних збройних сил держав — учасниць Варшавського договору в Угорській народній армії. З квітня 1972 року у розпорядженні головнокомандувача Сухопутних військ. У вересні 1972 року звільнений у відставку.

Депутат Верховної Ради СРСР кількох скликань.

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Гл. упр. кадров МО СССР. Командование корпусного и дивизионного звена Советских Вооруженных Сил периода Великой Отечественной войны 1941—1945 гг / подбор и оформ. А. И. Калабин. — М.: Военная Академия им. М. В. Фрунзе, 1964. — 572 с. — (приложение к книге «Военные кадры Советского государства в Великой Отечественной войне 1941—1945 гг.»).
Попередник:
генерал-полковник Маргелов В. П.
1954 — 1959
Soviet VDV patch 3.png
9
Командувач ПДВ СРСР

березень 1959 — липень 1961
Наступник:
генерал-полковник
Маргелов В. П.
1961 — 1979
Попередник:
генерал-полковник
Крейзер Я. Г.
1945 — 1954
Командувач Уральського ВО
липень 1961 — вересень 1965
Наступник:
генерал-полковник
Єгоровський О. О.
1954 — 1959