Лейбл звукозапису
Лейбл звукозапису (англ. record label), також фірма звукозапису, фірма грамзапису,[1] — це бренд або торговельна марка музичних записів і музичних відео або компанія, яка ними володіє. Іноді звукозаписний лейбл також є видавничою компанією, яка керує такими брендами та торговельними марками. Фірма звукозапису є багатофункціональним підприємством, кінцевою метою діяльності якого є продаж носіїв звукозапису[1] (раніше музичні лейбли робили ставку на фізичні носії), реалізація всього пов'язаного з роздрібним продажем музики, яку воно випускає. Це компанія, яка займається менеджментом музичних брендів, координує виробництво, розповсюдження та рекламу, займається координацією та деяким конторолем просування (тобто промоушну) аудіо- та іноді відеозаписів (головним чином музичні відеокліпи та відеозаписи концертів) на носіях різних відповідних форматів, серед яких вінілові платівки, компакт-касети, компакт-диски, міні-диски, SACD, DVD, та займається пошуком нових авторів музики. Такі спеціальні бізнес-структури, якими є компанії звукозапису, створюють дизайн продукту (альбому, обкладинки для компакт-дисків, вінілових платівок, касет), розробляють схеми продажів альбомів, часто навіть коректують тематику пісень, які будуть на диску,[2] надають допомогу у виборі репертуару.[3] Кожна фірма звукозапису займається складанням й підписанням договорів і контрактів, має контракти з виконавцями або ж права на видання записів.[1][4]
Лейбл допомагає у підготовці проморелізів, виданні, дистрибуції, мастерингу, охоплює комунікацію з різними музичними діячами, декількома студіями звукозапису з сучасною технікою, може включати коворкінг-майданчик і тд. Продюсерська робота полягає в тому числі і у формуванні нових стратегій розвитку музичних стилів, виявленні їхньої комерційної успішності, створенні якісних в акустичному аспекті аранжувань. З метою просування саунд продюсер може працювати з продюсерами інших рекорд-лейблів, заключати контракти напряму з музичними стрімінговими сервісами Youtube music, Apple music, Google music, Deezer, Tidal, Spotify, чи користуватися допомогою агрегаторів (таких як Multizza, TuneCore, тощо) котрі займаються поставкою контенту до різних музичних інтернет-магазинів (це компанії-посередники, що уклали постійний контракт на дистрибуцію). Звукозаписні компанії складають музичну індустрію.
Назва лейбл (буквально ярлик) походить від «паперової етикетки» (англ. Label) — фабричної марки (лейбл ідентифікації), котра ставиться на продукції, що випускається будь-якою фірмою (в музичній галузі на компакт-дисках, касетах і платівках), а також назва фірми.[1] Наприклад, лейбл, прикріплений до центру вінілової платівки, містить загальну інформацію про назви композицій, музикантів, а також назви звукозаписних компаній. Назва є пережитком того часу, коли вся музика з'явилася на платівці. У минулому було важливо, щоб нова група була відкрита звукозаписною компанією, оскільки ціна виробництва альбомів і доставки їх до магазинів була високою. Протягом 2000-х років фізичні продажі фонограм були значною мірою замінені цифровими технологіями, що сприяло серйозним змінам.
У індустрії звукозапису звукозаписна компанія, написана (надрукована) на етикетковому папері, і сама назва бренду під її парасолькою стали називатися «лейблом». «Етикетка» як торгова марка може бути або не бути незалежною організацією компанії. Для кожної звукозаписної компанії використовували різні дизайни етикеток, і було досягнуто брендингу. Лейбли з довгою історією створюють цінність, схожу на бренд, але вони також можуть мати імідж, створений художниками, яким вони належать. Наприклад, ECM Records є незалежним лейблом, а також це цілий стилістичний напрям.[5]
Найстарішою з найбільших звукозаписних груп ХХ століття була EMI, заснована в 1931 році, але її коріння сягає 1897 року.
Британська асоціація виробників фонограм — асоціація, представницька організація членами якої є понад 400 великих і незалежних музичних компаній, що представляє інтереси звукозаписної індустрії Британії.[6]
Більшість провідних фірм звукозапису, так званих мейджор-лейблів (англ. Major label, тобто, домінуючі бренди в музичній індустрії; великі фірми–корпорації), належить кільком великим транснаціональним корпораціям, на частку яких припадає основний відсоток світового музичного ринку. Хоча останнім часом спостерігається сплеск незалежних (від мейджорів) лейблів, так званих інді-лейблів (англ. indie label; незалежні дрібні бренди; незалежні лейбли, які не є власністю головної компанії), що являють собою альтернативу мейнстриму від мейджор-лейблів (тобто, від рекорд-корпорацій, від звукозаписувальних корпорацій). У той самий час, між мейджорами та інді часто зустрічається співробітництво на взаємовигідних умовах, зокрема, вони можуть виконувати за замовленням один одного ті чи інші етапи виробництва, поширення і просування музики. Вони можуть покладатися на міжнародні ліцензійні угоди та інші домовленості з великими лейблами. Великі лейбли іноді повністю або частково купують незалежні лейбли. На відміну від мейджор-лейблів, які мають свої мережі продажу музичної продукції для отримання максимального прибутку, незалежні звукозаписні лейбли можуть надавати поширення записаних композицій музичному колективу.[3]
Група учасників шоу-бізнесу у вигляді мейджор-лейблів, в комунікативному та структурному аспектах, тобто, з точки зору кількості соціально-ділових контактів, є одним з найбільш значущих і масштабних інститутів.[3]
У 2005 році були чотири провідні звукозаписні компанії в світі:
Universal Music Group (Франція/США) — 25,5% світового ринку;
Sony Music Entertainment (Японія) — 21,5% світового ринку;
EMI Music (Англія) — 13,4% світового ринку;
Warner Music Group (США) — 11,3% світового ринку.
.svg){kind=logo}
Загалом вони тоді контролювали приблизно 72 відсотки світового ринку та 85 відсотків ринку США.
Розвиток музичного туризму є важливою особливістю Великої Британії, система незалежних лейблів вважається чи не найціннішим у британській музіндустрії, а Асоціація незалежної музики (AIM) та Світова незалежна мережа (англ. Worldwide Independent Network, скорочено WIN — заснована в 2006 році[7] коаліція незалежних музичних організацій з усього світу[8]) є невтомними лобістами інтересів незалежного сектору у Британії.[6]
У США та Великій Британії були закладені основні принципи музичної індустрії, і саме в цих країнах розвиток музичної індустрії завжди був конкурентним.[3]
Сьогодні Інтернет та нижчі витрати на виробництво дозволили виконавцям самостійно створювати, поширювати та просувати свою музику. З цієї ж причини багато музикантів створили власні звукозаписні компанії, щоб самим керувати процесами, а не підпорядковуватися великій звукозаписній компанії.
Зараз з розвитком Інтернет-технологій спостерігається великий сплеск так званих нетлейблів (англ. Net label), що поширюють музику в цифрових звукових форматах (головним чином MP3 і Ogg Vorbis), надаючи доступ до прямого завантаження цих файлів. При цьому нетлейбли паралельно з «нетрелізами» нерідко випускають обмежені тиражі компакт-дисків і інших популярних носіїв інформації, поширюючи їх переважно звичайною поштою.
Після повномасштабного російського вторгнення в Україну стримінговий сервіс Spotify скасував можливість преміум-підписки в Росії і закрив свій офіс у Москві, а найбільші світові лейбли Universal Music Group, Warner Music Group, Sony Music Entertainment вийшли з країни-агресора.[9]
|
|
.svg){kind=logo}
В 2008 році Потапом було створено власний лейбл «Empire» (з яким працювали ряд відомих в 2000-них роках українських виконавців: New'Z'Cool, UGO, XS, David, Queen $ та ін.), а згодом ним було створено продюсерський центр «MOZGI Entertainment».[11]
Умовними місцевими мейджорами в Україні є три великі компанії: Secret Service EA (Макс Барських, Оля Полякова, Jerry Heil), Mama music (Вєрка Сердючка, неАнгелы, KAZKA,) та Mozgi Group (Dorofeeva, Mozgi, Michelle Andrade).[12] Усі ці музичні компанії займаються просуванням артистів, але не всі є лейблами у звичному розумінні.[13] До інді-лейблів можна умовно віднести усі інші організації.[12]
- ↑ а б в г д е ж Популярна музика: енцикл. словник / автор-уклад. В.Откидач. — Х.: Лідер, 2018. — 896 с. ISBN 978-966-2732-97-9
- ↑ Алтухов С.О., Бутиріна М.В. Маркетингові комунікації у музичній індустрії // Масова комунікація у глобальному та національному вимірах. — Д.: ДНУ імені О. Гончара, факультет систем і засобів масової комунікації, 2016. — Вип. 5. — 198 с. (стор.: 5) Доступ[недоступне посилання]
- ↑ а б в г Самсон О.О. Систематизація соціокомунікативних функцій суб'єктів концертного бізнесу // “ДЕРЖАВА та РЕГІОНИ. СЕРІЯ: СОЦІАЛЬНІ КОМУНІКАЦІЇ” 2013 р., № 1 (13) ISSN 2219-8741 (стор.: 21) Доступ[недоступне посилання]
- ↑ Степанець Юрій Леонідович. Музичний твір як об'єкт авторського права: поняття, ознаки та проблемні аспекти цивільно-правового регулювання в Україні. Doi https://doi.org/10.32837/chc.v0i42.431
- ↑ Супрун Олена Володимирівна. Поєднання джазу та класики в контексті "МУЗИКИ ECM" // МИСТЕЦТВОЗНАВЧІ ЗАПИСКИ: Зб. наук. праць. — Вип. 24. — К.: Міленіум, 2013. — 294 с. ISSN 2226-2180 (стор.: 54-55)
- ↑ а б в г Давимука С.А., Федулова Л.І. Креативний сектор економіки: досвід та напрями розбудови: монографія / С.А. Давимука, Л.І. Федулова; ДУ “Інститут регіональних досліджень імені М.І. Долішнього НАН України”. — Львів, 2017. — 528 с. ISBN 978-966-02-8416-6 (стор.: 133)
- ↑ Resnikoff, Paul (12 грудня 2018). Worldwide Independent Network CEO Alison Wenham Is Stepping Down. Digital Music News. Процитовано 16 серпня 2019.
- ↑ About. Worldwide Independent Networks. Процитовано 16 серпня 2019.
- ↑ Інновації та особливості функціонування ЗМІ в демократичному суспільстві: збірник матеріалів V Міжнародної науково-практичної конференції до 31-ї річниці Незалежності України / упор. Ю.Р. Казімова. — Львів: Видавництво Львівської політехніки, 2022. — 132 с. ISBN 978-966-941-775-6 (стор.: 101)
- ↑ Показывают социалистические страны: Болгария, Венгрия, ГДР, Польша, Чехословакия, Югославия // Радио. — 1975. — № 9. — С. 20–27.
- ↑ Ткаченко Владислава Антонівна. З історії розвитку українського хіп-хопу // Культурно-мистецьке середовище: творчість та технології: Матеріали Чотирнадцятої Міжнарод. наук.-творчої дистанц. конф., Київ, 23 жовтня 2020 р. Київ: НАКККіМ, 2020. 224 с. URL: https://nakkkim.edu.ua/science/vidannyaakademiji[недоступне посилання] (стор.: 198)
- ↑ а б Олексій Бондаренко. 16 інділейблів України. Хто зараз створює альтернативу великим продюсерським центрам | 3 лютого 2021 | suspilne.media
- ↑ Трансформація музичного ринку України: поточний стан неакадемічного сектору індустрії в цифрах і коментарях (оглядова довідка за матеріалами преси та інтернету за 2020–2021 рр.) ДЗК Випуск 4/5 2021 р. Міністерство культури та інформаційної політики Національна бібліотека України nlu.org.ua Доступ
- Дискографії лейблів звукозапису на сайті Discogs.com [Архівовано 21 січня 2011 у Wayback Machine.]
 | |
|---|---|
| Словники та енциклопедії | |
| Нормативний контроль |