Добра стаття

Чарльз Крічфілд

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Чарльз Крічфілд
англ. Charles Louis Critchfield
Народився 7 червня 1910(1910-06-07)
Шрив, Вейн, Огайо, США
Помер 12 лютого 1994(1994-02-12) (83 роки)
Лос-Аламос, Нью-Мексико, США
Країна  США
Діяльність фізик, викладач університету, математик, фізик-ядерник
Alma mater Університет Джорджа Вашингтона
Галузь математична фізика
Заклад Інститут перспективних досліджень
Гарвардський університет
Інститут Карнегі
Лос-Аламоська національна лабораторія
Міннесотський університет
Науковий ступінь доктор філософії
Науковий керівник Едвард Теллер
Нагороди

член Американського фізичного товариства[d]

CMNS: Чарльз Крічфілд у Вікісховищі

Чарльз Луїс Крічфілд (англ. Charles Louis Critchfield, 7 червня 1910 — 12 лютого 1994) — американський фізик, учасник Мангеттенського проєкту. Зробив значний внесок у розробку перших американських ядерних бомб і ракет Atlas. Один із піонерів дослідження зоряного нуклеосинтезу (стаття з Бете 1938 року про синтез дейтронів з протонів) і пошуку первинних електронів у космічних променях за допомогою повітряних куль.

Закінчив Університет Джорджа Вашингтона і в ньому ж в 1939 році здобув ступінь доктора філософії. На початку Другої світової війни займався вдосконаленням конструкції вогнепальної зброї. У 1943—1946 працював у Лос-Аламоській лабораторії в Мангеттенському проєкті, де він брав участь у розробці зброї поділу гарматного типу, ядерних бомб «Малюк» і «Худий», а також керував розробкою ініціатора нейтронів, який запускав ядерну бомбу «Товстун». Після війни він став професором Університету Міннесоти, а потім віцепрезидентом з досліджень у підрозділі Convair компанії General Dynamics, де працював над сімейством ракет Atlas. З 1961 до виходу на пенсію в 1977 році знову працював в Лос-Аламоській лабораторії.

Біографія[ред. | ред. код]

Раннє життя[ред. | ред. код]

Чарльз Луїс Крічфілд народився в Шриві, штат Огайо, 7 червня 1910 року, а виріс у Вашингтоні, округ Колумбія[1][2]. Він здобув ступінь бакалавра (1934) і магістра (1936) математики в Університеті Джорджа Вашингтона. Там само захистив дисертацію доктора філософії з фізики (1939) під керівництвом Едварда Теллера[3].

Під час навчання Крічфілда в аспірантурі колега його наукового керівника Георгій Гамов[4] познайомив його з Гансом Бете. В 1938 році Бете і Крічфілд написали статтю, в якій проаналізували реакцію ядерного синтезу, в якій протони зливаються у дейтрони[5]. Наступного року Бете показав, що цей процес є ключовою ланкою протон-протонного ланцюжка, основного способу вивільнення енергії в сонячному ядрі[6], а в 1967 році за цю сукупність робіт із зоряного нуклеосинтезу Бете був нагороджений Нобелівською премією[7].

Друга Світова війна[ред. | ред. код]

Після закінчення університету Крічфілд протягом року викладав оптику в Рочестерському університеті на запрошення Віктора Вайскопфа[3]. У 1940 році він здобув стипендію Національної дослідницької ради[en] і почав працювати під керівництвом Юджина Вігнера в Інституті перспективних досліджень у Принстонському університеті[8]. У цей час Роберт Кент щойно залучив Джона фон Неймана до консультативної ради Лабораторії балістичних досліджень[en] на Абердинському полігоні, і Крічфілд супроводжував фон Неймана та Вігнера під час кількох їхніх візитів в Абердин[9][10]. У 1942 році, після короткого перебування в Гарвардському університеті, Крічфілд відправився в Інститут Карнегі у Вашингтоні, де продовжив свої балістичні дослідження, результатом яких стали три патенти на вдосконалені конструкції піддонів вогнепальної зброї[11].

Ерік Джетт, Чарльз Крічфілд і Роберт Оппенгеймер у Лос-Аламосі

Через досвід Крічфілда з балістики, Теллер і Роберт Оппенгеймер переконали його в 1943 році перейти в Лос-Аламоську національну лабораторію, щоб в межах Мангеттенського проєкту працювати над створенням американської ядерної зброї[12]. В Лос-Аламосі Крічфілд приєднався до відділу боєприпасів під командуванням капітана Вільяма Парсонса[10]. Як керівник групи мішеней, снарядів і джерел, він працював над зброєю поділу гарматного типу, ядерними бомбами «Малюк» і «Худий»[13].

У квітні 1944 року Мангеттенський проєкт пережив кризу, коли Еміліо Сегре виявив, що плутоній, виготовлений у ядерних реакторах, не працюватиме в «Худому»[13]. У відповідь у серпні Оппенгеймер повністю реорганізував лабораторію, щоб зосередитися на розробці ядерної зброї імплозійного типу. Він перепризначив Крічфілда керівником групи до нового відділу під керівництвом Роберта Бахера[en][14]. Група Крічфілда відповідала за розробку та випробування ініціатора нейтронів, який запускав ядерний вибух бомби «Товстун»[15].

Після війни[ред. | ред. код]

Крічфілд залишив Лос-Аламос у 1946 році та повернувся до Університету Джорджа Вашингтона, але незабаром пішов звідти, щоб приєднатися до Вігнера в Національній лабораторії Оук-Ридж[3][16]. У 1947 році він став професором-асистентом в Університеті Міннесоти, де разом з Едвардом Неєм[en] і Джоном Вінклером він брав участь у секретному проєкті з удосконалення технології повітряних куль[17]. Тут разом із Ліландом Болом він винайшов і запатентував нову конструкцію повітряної кулі[18], а разом із Неєм та його ученицею Софі Олексою він брав участь у ранніх пошуках первинних електронів у космічних променях[19]. 1949 року Крічфілд у співавторстві з Георгієм Гамовим видав книгу «Теорія атомного ядра та джерел ядерної енергії»[20].

У 1955 році, здобувши звання повного професора в Університеті Міннесоти, Крічфілд став віцепрезидентом з досліджень на авіабудівному підприємстві Convair[21]. Тут він працював над ракетами сімейства Atlas, яке починалось як серія міжконтинентальних балістичних ракет, а потім розвинулося в ракети-носії для проєкту Меркурій та багатьох інших космічних місій. Крічфілд також створив науково-дослідну лабораторію Convair, співробітники якої мали працювати консультантами для інженерних підрозділів компанії та виконувати фундаментальні наукові дослідження. У 1957 році учень Крічфілда Вільям Еріксон приєднався до цієї лабораторії та створив радіообсерваторію Кларк Лейк[22]. У 1963 році цей заклад, де проводилися довгохвильові спостереження, було передано Університету Меріленду, де Еріксон став професором. Хоча початкова обсерваторія вже не працює, подібні дослідження тривають у набагато більшій Довгохвильовій решітці в центральній частині Нью-Мексико[23].

Подальше життя[ред. | ред. код]

На початку листопада 1959 року міністр оборони президента Дуайта Ейзенхауера Ніл Макелрой[en] обрав Крічфілда головою Агентства передових оборонних дослідницьких проєктів. Макелрой сподівався, що Крічфілд зможе виправити проблемну ракетну програму країни, але Крічфілд не хотів працювати на зарплату директора в 19 000 доларів. Тоді Макелрой запропонував дозволити Крічфілду служити без оплати, за умови, що уряд оплачуватиме лише його витрати в розмірі 15 доларів на день і дозволить Крічфілду далі отримувати свою зарплату в Convair у розмірі близько 40 000 доларів. Крічфілд прийняв цю пропозицію, але наштовхнувся на шквал політичної та медійної критики через конфлікт інтересів, бо агентство, яке він мав очолити, мало контракти з Convair на 4 мільйони доларів щорічно. Тоді Крічфілд відкликав своє ім'я зі списку претендентів на посаду[24][25].

У 1961 році Крічфілд прийняв посаду професора в Університеті Вісконсину в Медісоні, але до того, як він встиг туди переїхати, його друзі Карсон Марк і Норріс Бредбері запропонували йому посаду в Лос-Аламосі, яку він і обійняв[21]. Він залишався на цій посаді до свого виходу на пенсію в 1977 році та продовжував співпрацювати з Лос-Аламоською національною лабораторією до самої смерті[3].

Він помер 12 лютого 1994 року, після тривалої хвороби на рак. Його некролог у Physics Today написали Карсон Марк, Луї Розен[en], Едвард Теллер і Роджер Мід[3]. Чарльз Крічфілд похований поруч зі своєю дружиною Джин на цвинтарі Гуахе-Пайнс в окрузі Лос-Аламос, штат Нью-Мексико[26].

Публікації[ред. | ред. код]

Титульна сторінка примірника «Теорії атомного ядра та ядерних джерел енергії» 1949 року
Титульна сторінка примірника «Теорії атомного ядра та ядерних джерел енергії» 1949 року

Книги[ред. | ред. код]

Вибрані статті[ред. | ред. код]

Патенти[ред. | ред. код]

  • US patent 2638051, Critchfield, C. L., "Subcaliber projectile", issued 1953-05-12 
  • US patent 3063656, Bohl, L. S., Critchfield, C. L., Huch, W. F., Ney, E. P., Winckler, J. R., "Plastic cylinder balloon", issued 1962-11-13 
  • US patent 2996992, Critchfield, C. L., Mcg, M. J., "Projectile", issued 1961-08-22 
  • US patent 2992612, Critchfield, C. L., Mcg, M. J., "Projectile", issued 1961-07-18 

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Charles L. Critchfield; obituary. Orlando Sentinel. 4 березня 1994. Процитовано 18 квітня 2012.
  2. ↑ Vogel, Peter. Manhattan Project U235 production data, 1943–1945 (See p6) (PDF). The Last Wave from Port Chicago. Архів оригіналу (PDF) за 26 лютого 2013. Процитовано 18 квітня 2012.
  3. ↑ а б в г д Mark, Carson; Rosen, Louis; Teller, Edward; Meade, Roger (February 1995). Obituary: Charles Louis Critchfield. Physics Today. 48 (2): 70. Bibcode:1995PhT....48b..70M. doi:10.1063/1.2807924.
  4. ↑ Gamow, George (20 квітня 1964). A Star called the Sun. Viking Press Asc. ISBN 978-0-670-66759-8.
  5. ↑ Bethe, H. A.; C. L. Critchfield (23 червня 1938). The Formation of Deuterons by Proton Combination (PDF). Physical Review. 54 (4): 248—254. Bibcode:1938PhRv...54..248B. doi:10.1103/PhysRev.54.248. Процитовано 18 квітня 2012.[недоступне посилання з 01.08.2017]
  6. ↑ Bethe, H. A. (7 вересня 1938). Energy Production in Stars. Physical Review. 55 (5): 434—456. Bibcode:1939PhRv...55..434B. doi:10.1103/PhysRev.55.434.
  7. ↑ Schweber, Silvan S. (2012). Nuclear Forces: The Making of the Physicist Hans Bethe. Cambridge, Massachusetts: Harvard University Press. с. 352. ISBN 978-0-674-06587-1.
  8. ↑ Members 1940–1941 (PDF). Bulletin No. 10. See p xii. The Institute for Advanced Study. October 1941. Архів оригіналу (PDF) за 28 травня 2020. Процитовано 16 травня 2012.
  9. ↑ Biography of Robert Kent. Array of Contemporary American Physicists. American Institute of Physics. Архів оригіналу за 6 березня 2016. Процитовано 18 квітня 2012.
  10. ↑ а б Aspray, William (29 травня 1987). Oral history interview with Charles L. Critchfield]. Charles Babbage Institute. University of Minnesota. Процитовано 17 квітня 2012.
  11. ↑ Critchfield's Ordinance Patents: 2638051, 2996992, 2992612; US Patent and Trademark Office
  12. ↑ Mark, Carson; Rosen, Louis; Teller, Edward; Meade, Roger (1995). Charles Louis Critchfield. Physics Today. 48 (2): 70. Bibcode:1995PhT....48b..70M. doi:10.1063/1.2807924. Процитовано 12 червня 2010.
  13. ↑ а б Meade, Roger (2004). Plutonium complicates early gun work. Los Alamos; 50 Years Ago. Los Alamos National Laboratory. Процитовано 17 травня 2012.
  14. ↑ The Manhattan Project and predecessor organizations. Array of Contemporary American Physicists. American Institute of Physics. Архів оригіналу за 17 жовтня 2012. Процитовано 11 березня 2013.
  15. ↑ Hoddeson, Lillian; Meade, Roger A. та ін. (2004). Critical Assembly: A Technical History of Los Alamos During the Oppenheimer Years, 1943–1945. Cambridge University Press. с. 316—319. ISBN 978-0-521-54117-6.
  16. ↑ Critchfield, Charles. Manhattan Project Veteran Archives. Архів оригіналу за 1 травня 2013. Процитовано 2 серпня 2013.
  17. ↑ Ney, Edward; Winckler, John (1956). Final Report: Research and Development in the Field of High Altitude plastic Balloons, Vol XVI. University of Minnesota.
  18. ↑ Patent 3063656: PLASTIC CYLINDER BALLOON, US Patent and Trademark Office
  19. ↑ Critchfield, C. L.; E. P. Ney; Sophie Oleksa (6 червня 1950). The Electrons in Cosmic Rays. Physical Review. 79 (2): 402—403. Bibcode:1950PhRv...79..402C. doi:10.1103/PhysRev.79.402.2.
  20. ↑ G. Gamow, C.L. Critchfield. Теорія атомного ядра та джерел ядерної енергії = Theory of atomic nucleus and nuclear energy sources. — Oxford : Clarendon Press, 1949. — 344 с.
  21. ↑ а б Critchfield, Robert (1988). Reminiscence of my father. Modern Physics in America. 169: 22—25. Bibcode:1988AIPC..169...22M. doi:10.1063/1.37204. Процитовано 18 квітня 2012.[недоступне посилання з 01.11.2023]
  22. ↑ Erickson, W. C. (September 8–11, 2004). Lessons Learned from the Clark Lake Experience. У Kassim, N. (ред.). ASP Conference Series, Vol. 345. Santa Fe, New Mexico: Astronomical Society of the Pacific. с. 89. Bibcode:2005ASPC..345...89E.
  23. ↑ The Long Wavelength Array. University of New Mexico. Процитовано 16 травня 2012.
  24. ↑ Defense: New Man for Space. Time. 16 листопада 1959. Архів оригіналу за 2 серпня 2013. Процитовано 3 серпня 2013.
  25. ↑ The Administration: WOC's Walkout. Time. 23 листопада 1959. Архів оригіналу за 2 серпня 2013. Процитовано 3 серпня 2013.
  26. ↑ Burials in Guaje Pines Cemetery See lots 726 and 727. Процитовано 17 травня 2012.

Посилання[ред. | ред. код]


 Ця стаття належить до добрих статей української Вікіпедії.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Чарльз_Крічфілд&oldid=42082856