Чепіль

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Чепіль
Країна Україна Україна
Область Харківська область
Район/міськрада Балаклійський район
Рада/громада Чепільська сільська рада
Код КОАТУУ 6320286401
Облікова картка Чепіль 
Основні дані
Засноване 1707
Населення 991
Площа 2,649 км²
Густота населення 374,1 осіб/км²
Поштовий індекс 64280
Телефонний код +380 5749
Географічні дані
Географічні координати 49°19′11″ пн. ш. 36°55′02″ сх. д. / 49.31972° пн. ш. 36.91722° сх. д. / 49.31972; 36.91722Координати: 49°19′11″ пн. ш. 36°55′02″ сх. д. / 49.31972° пн. ш. 36.91722° сх. д. / 49.31972; 36.91722
Середня висота
над рівнем моря
83 м
Водойми Сіверський Дінець
Місцева влада
Адреса ради 64280, Харківська обл., Балаклійський р-н, с.Чепіль, вул.Миру,48, тел.67-5-35
Сільський голова Панова Надія Іванівна
Карта
Чепіль. Карта розташування: Україна
Чепіль
Чепіль
Чепіль. Карта розташування: Харківська область
Чепіль
Чепіль
Чепіль. Карта розташування: Балаклійський район
Чепіль
Чепіль

Чепіль у Вікісховищі?

Че́піль — село в Україні, в Балаклійському районі Харківської області. Населення становить 991 осіб. Орган місцевого самоврядування — Чепільська сільська рада[1].

Географічне розташування[ред. | ред. код]

Село розташоване на правому березі річки Сіверський Донець. Через село протікає річка Чепель (Чепіль), яка через 5 км впадає в Сіверський Донець. Вище за течією річки Чепіль на відстані 1 км знаходиться село Волобуївка.

На річці Чепіль неподалік від села є каньйон з крейдяних скель[2]

Назва[ред. | ред. код]

Існує версія, що етимологія назви тюркська, і це слово означає «ніж для нарізки кормів худобі»[3] (в ЕСУМ схоже за значенням слово «чепель» («ніж з обламаним кінцем») етимологізується як питомо українське, пов'язуючись з «чепіти»)[4].

За легендою, на місці села колись відбулося «велике зчеплення» між жителями села та татарами, що закінчилося перемир'ям. Спочатку назва його звучала як «Зчепіль», а потім для простішого вимовляння змінилася на «Чепіль»[5][6].

Економіка[ред. | ред. код]

Є приватне сільгосппідприємство «АЗІЗ», з 2017 року. У селі були свино-товарна і молочно-товарна ферми.

14 лютого 1919 року в селі було організовано одну з перших на Україні трудову комуну «Плуг і молот», яка проіснувала до 1934 року.[7]

Історія[ред. | ред. код]


Російський Державний архів древніх актів повідомляє: «В документах за 1715 год сказано: „ … въ томъ же Изюмскомъ уѣздѣ Изюмского протопопа Александра Алешкова въ урочищѣ, на рѣчкѣ Чепелѣ, на усть рѣки Донца — слободка Чепелевка. Въ той слободкѣ дворъ ево протопоповъ, в немъ живутъ дѣловые люди черкасы“»[8]. Далі документ містить перелік десяти сімей із зазначенням імені людини, відношення до глави родини. У кінці відомостей про кожну родину вказівка — відкіля і коли сім'я прийшла в цю місцину. Таким чином, враховуючи, що документ датований 1715 роком, а перші дві родини з'явилися тут «тому восем лет» [там же], вираховуємо рік прибуття їх — 1707, який і є документально підтвердженим роком заснування Чепеля.


У 1919 році в селі Чепіль створена одна з перших в Україні сільськогосподарська комуна ім. Р. Люксембург «Плуг і Молот».

У травні 1919 року на фронт проти Денікіна виступив особливий кавалерійський дивізіон, сформований з партизанських загонів Ізюмщини, Змієва, загонів Олійника і Акакія Коляди з Чепеля. Командиром дивізіону був одноголосно обраний житель Чепіля більшовик  Сергій Гусаков. В процесі збройної боротьби на Балаклійщині були сформовані регулярні частини.

Чепільська комуна була розгромлена. Аж до грудня 1919 року лютували білогвардійці на Балаклійщині.

Чепільським комунарам не вдалося навіть зібрати перший колективний урожай. Вже коли на початку двадцятого року воєнні обставини стали більш спокійними, знову почала організовуватись комуна, названа «Плуг та молот». А в 1921 році вона уже була зареєстрована офіційно в Ізюмській окрузі.

Ніякого, ні примірного, ні основного статуту комуни не було і взяти його було ніде. Розробляли все самі — статут сільськогосподарської комуни було вироблено Наркомземом УРСР в 1924 році. А поки що життя і діяльність регламентувалися самими, інколи доходило й до курйозів: з розповідей членів комуни відомо, що на початку було усуспільнено все майно — не лише засоби виробництва, а й особисті речі, аж до ложки.

Сьогодні деякі правила, за якими жили комунари, можуть здатися наївними. Але головні з них не завадило дотримувати і сьогодні. Наприклад: «Кожен, хто вступив у комуну, повинен твердо пам'ятати, що хто працює, той і їсть, тому має зразково виконувати покладену на нього роботу, пам'ятаючи, що коли він працює на всіх, то й усі працюють на нього. Не залишай своє денне завдання незавершеним. Пильно охороняй інтереси та майно комуни. Не вживай спиртних напоїв і не веди розгулу. Утримуй в санітарному стані: будинок, двір і будови комуни, пам'ятай, що за тобою слуг немає. Кожен вступаючий в комуну зобов'язується (письмово) безперечно виконувати правила, невиконання їх тягне за собою покарання аж до виключення з комуни» [9].

Комуна робила успіхи, стала відомою не лише на Харківщині, але й в республіці. Свідченням успіхів  «Плуга і молота» є й те, що її керівник  Акакій Григорович Коляда був обраний делегатом Всеукраїнського з'їзду колгоспників і Всеукраїнської наради колгоспників у 1925 році.

Та головним була трудова діяльність. Якщо на початку прибутки розподілялися усім порівну, кожному  «ставили паличку», то потім відкинули цю систему. Адже комунари, виконуючи одну і ту ж роботу, мали різні результати. Тому й прийшли до рішення — для кожного виду робіт встановити норму виробітку.

На Раді комуни довго сперечались. Адже ніяких інструкцій, нормативів на той час не існувало, а потрібно було найти вихід з становища. Прийшли до такого рішення: оскільки голова Ради комуни Акакій Коляда фізично був ніби середнім комунаром, але мав високу свідомість, то рівнятись по ньому.

І ось зранку голова приступав до якоїсь роботи, виконував її протягом дня. Кількість виконаної ним  роботи бралася для визначення норми по даній роботі. Причому норма виробітку встановлювалась трохи нижчою тієї, якої досягав голова, бо не кожен міг зробити стільки. Наприклад, коли Коляда за день вивозив 25 підвід гною в поле, то норма встановлювалась приблизно в 20 возів. Те ж саме було й по інших видах робіт. Норми  затверджувалися на загальних зборах.

Це дало можливість покінчити із зрівнялівкою, бо в кінці звітного року підраховувалося, хто й скільки має вироблених робочих днів, прибуток уже ділили на кількість цих днів. Це сприяло налагодженню роботи, бо ж кожен намагався мати більше і тому працював краще. Так поступово, крок за кроком, йшов перехід до розподілу в залежності від кількості і якості затраченої праці, тобто до соціалістичного принципу.

Сільгоспкомуна «Плуг і молот» 1924 року налічувала вже 70 працівників, мала в обробітку «118 дес. землі, 5 коней, 6 волів, 12 корів, 6 плугів, 11 борін, 3 сівалки, 1 косарку, 1 молотарку, 5 підвід» [10].

Восени 1929 року в Чепелі створено товариство зі спільного обробітку землі «Шлях до комуни», яке об'єднало 19 сімей селян, всього 87 чоловік. А комуна «Плуг і молот» станом на 1 жовтня 1930 року вже об'єднувала «124 господарства, 680 селян, землі мала 868 га, 70 коней, 14 волів, 13 корів, 55 овець, 5 тракторів, 20 плугів, 7 молотарок, 5 снопов'язалок, 4 жатки» [11] і навіть водяний млин.

1929 року в селі були організовані два колгоспи: «Нове життя» і «Зоря», та згодом, після реорганізації існуючих сільгоспартілей, 1936 року, тут працювали три колгоспи, що об'єднували 100 % жителів села: «Плуг і молот», «Соцнаступ» та ім. Демченка.

Нелегкі були дні: не вистачало посівного зерна, машин, людей. Але ніхто з чепілян не згадає той час недобре. Зростали, міцніли наперекір усім труднощам чепільські артілі, щоб потім, коли розгорнуться крила, злитися у великий колгосп «Зоря комунізму».

Прямим наступником комуни «Плуг і молот» став чепільський колгосп імені Орджонікідзе. Колишні комунари, нові члени колгоспу не посоромили пам'ять першопрохідників. Ще й досі згадують, як в передвоєнні роки орджонікідзевці збирали на круг по 25 центнерів зернових, що на той час було рекордним  показником; небаченим в ті роки був урожай цукрових буряків — по 350 центнерів, що й нині не завжди досяжне деяким господарствам району.

Село постраждало внаслідок геноциду українського народу, проведеного урядом СРСР в 1932—1933 роках, кількість встановлених жертв в селі Чепіль та на хуторі Вітрівка — 95 людей[12].

Перед війною чепіляни три роки підряд були учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки. Та найбільш знаменним став для чепілян 1939 рік. Тоді ланка Анастасії Михайлівни Стовби одержала по 570 центнерів буряків з гектара. В Указі Президії Верховної Ради СРСР від 25 червня 1940 року говорилося, що колгосп імені Орджонікідзе Балаклійського району  Харківської області нагороджений орденом  «Знак пошани» за № 12948.

Такої ж високої відзнаки був удостоєний  голова колгоспу  Федір Тихонович  Палієнко, а краща ланкова  Анастасія Михайлівна Стовба була нагороджена медаллю  «За трудову доблесть», від сільськогосподарської виставки артіль одержала в премію легковий автомобіль і десять тисяч карбованців.

Вже після ІІ Світової війни, а саме 13 червня 1950 року, колишні чепільські колгоспи, які мали в загальному користуванні біля 3 тисяч га землі, перетворилися в єдине господарство з назвою «Зоря комунізму». З 1954 року до 1994 року колгосп мав назву «ім. ХІХ партз'їзду». Потім, до 2000 року — колективне сільгосппідприємство «Чепіль», а наступні 6 років — СТОВ «Чепіль», після і донині ПП «АЗІЗ» (абревіатура від прізвищ засновників).

Пам'ятки[ред. | ред. код]

Охоронний знак на межі урочища Рибчине
Меморіальний комплекс пам'яті захисників села. Меморальні дошки з прізвищами загиблих жителів.
природні
монументальні
  • Пам'ятний знак жертвам політичних репресій. Встановлений у травні 2002 року за сприяння Трохименко Оксани Ілларіонівни, голови ГО «Справедливість»
    Пам'ятний знак Жертвам політичних репресій, відкритий 2002 року;
  • Меморіальний комплекс полеглим у боях громадянської та ІІ Світової війни;
  • Пам'ятник «Слава труду».

Відомі люди[ред. | ред. код]

У селі народилися:

Інше[ред. | ред. код]

  • Село Чепіль обране творцями комп'ютерної гри «У тилу ворога» як місце початкової місії кампанії «Катюша», дія якої відбувається навесні 1942 року. Восьмеро радянських бійців мають завдання звільнити село від німців[19].
  • За 6 км від села на березі Сіверського Дінця (Вітрівська коса) проходить щорічний фестиваль «Акустичної рок-музики під Балаклією», організований харківським «Клубом Любителів Руського Року».

Також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Офіційний сайт
  2. Каньоны Харьковской области: Балаклейский район, село Чепель
  3. Гребенюк, Леонід Петрович (2009). Джерела, ви мої джерела... (Українська). Балаклія: ВБ Балдрук. с. 14–15. 
  4. Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 6 : У — Я / укл.: Г. П. Півторак та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 2012. — 568 с. — ISBN 978-966-00-0197-8.
  5. Чому саме "Чепіль"? (Українська). Балаклія: Серп і молот, 2000 р., 03.03. 
  6. Гребенюк, Леонід Петрович (2011). Шануймо край свій... (українська). Балаклія: ВД Балдрук. с. 131. ISBN 978 - 966 - 2138 - 14 - 6. 
  7. Коляда, Акакій Григорович (1981). Коммунар – звание почётное //Первая борозда (Російська). Москва. с. 36–41. 
  8. Гребенюк, Леонід Петрович (2011). Шануймо край свій ... Балаклія: ВБ Балдрук. с. 290. ISBN 987-966-2138-14-6 Перевірте значення |isbn= (довідка). 
  9. Дмитрієв, Ф. (1987). Непротореними шляхами (Українська). Балаклія: //Серп і молот, №№99-102. 
  10. Гребенюк, Леонід Петрович (2009). Джерела, ви мої джерела... (українська). Балаклія: ВБ Балдрук. с. 58. 
  11. Гребенюк, Леонід Петрович (2009). Джерела, ви мої джерела (Українська). Балаклія: ВБ Балдрук. с. 58. 
  12. Мартиролог. Харківська область, ст. 314—316
  13. //Вісті Балаклійщини (2018, 11 грудня). На Харківщині створено три нові заказники (українська). Балаклія. 
  14. Гребенюк, Леонід Петрович (2011). Шануймо край свій ... (Українська). Балаклія: ВБ Балдрук. с. 41. ISBN 978 - 966 - 2138 - 14 - 6. 
  15. Гребенюк, Леонід Петрович (2009). Джерела, ви мої джерела... (Українська). Балаклія: ВД Балдрук. с. 65. 
  16. Гребенюк, Леонід Петрович (2010). Стежина до Чепіля (Українська). //Сільські вісті, 27.05. 
  17. Кригіна, І. (2011). Нова книга. Шануймо край свій... (українська). //Вісті Балаклійщини, 08.07. 
  18. Гребенюк, Леонід Петрович (2011). Шануймо край свій ... (Українська). Балаклія: ВБ Балдрук. с. 121. ISBN 978 - 966 - 2138 - 14 - 6. 
  19. Александр Зорич. Офицмальный сайт // Игры // В тылу врага. 

Посилання[ред. | ред. код]