Чхання

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Розлітання слизу при чханні людини

Чха́ння (чиха́ння) — безумовний рефлекс дихальної системи ссавців, зокрема людини, захисна реакція організму, що викликається подразненням чутливих нервових закінчень слизової оболонки носа. Сприяє видаленню пилу, слизу і інших подразнюючих речовин з носової порожнини.

Нервова регуляція[ред. | ред. код]

Рефлекторна дуга чхального рефлексу починається чутливими закінченнями гілок трійчастого нерва, які іннервують слизову носа. Нервовий центр розташований у довгастому мозку. Сам рефлекс складається з двох стадій: початкового спазмічного вдиху та різкого видиху через ніс та рот.[1] При видиху голосова щілина[en] лишається зачиненою.[2] При чханні людина також зачиняє очі. При видиху краплинки слизу рухаються зі швидкістю від 150 до 1045 км на годину.[3]

Нервовий центр рефлексу чхання в людини точно не визначений.[4] Натомість у котів центр чхання виявлений у вентромедіальній частині спинномозкового ядра трійчастого нерва та навколишній ретикулярній формації[5].

Окрім безумовного компоненту чхання регулюється й корою головного мозку. Зокрема зусиллям волі можна зупинити чхання під час першої фази вдиху.

Стимули до чхання[ред. | ред. код]

Причинами чхання найчастіше є механічні або хімічні подразнення на слизовій оболонці порожнини носа. До механічних стимулів може належати пил, волоски, інші дрібні тверді часточки. Також стимулювання інших полів інервацій трійчастого нерву, як-то смикання за брови, волосся на голові, ін'єкції поблизу ока, можуть призводити до чхання.[3]

Також причиною чхання може бути патологічний процес в носовій порожнині. В першу чергу, це запалення: алергічні, інфекційні та інші риніти.[3]

У приблизно п'ятої частини людства яскраве світло викликає позиви до чхання, так званий світловий чхальний рефлекс[en]. Причини цього невідомі, розглядається низка гіпотез, як-то перетин оптичного та трійчастого нервів у стовбурі мозку, так і взаємодія між зоровою та соматосенсорною зонами кори головного мозку.[6] Також в низці досліджень було показано, що в багатьох людей стимулом до чхання є сексуальні фантазії або оргазм[7].

При інфекційних захворюваннях дихальних шляхів (грип тощо) чхання сприяє поширенню збудника інфекції.

Порушення чхання[ред. | ред. код]

Порушення чхання спостерігається при низці неврологічних розладів, зокрема при оптиконевромієліті[en][4], деяких видах епілепсії, інсультах довгастого мозку[3].

Напади частого чхання іноді передують чи супроводжують інсульт у ділянці довгастого мозку[2][8].

У котів та низки собак спостерігається так зване зворотнє чхання[en].

У культурі[ред. | ред. код]

З чханням пов'язана низка забобонів у Європі та Азії. Перші з них згадуються в «Одіссеї» Гомера, коли новороджений Телемах чхає, а Пенелопа загадує бажання та сприймає це як добрий знак. Гіпократ вважав чхання добрим знаком, якщо воно не відбувається впродовж чи після легеневої хвороби. В Римській імперії чхання також розглядали як добрий знак та бажали доброго здоров'я тому, хто чхнув. Язичники вважали, що чхання виганяє демонів з тіла людини. У Середньовіччі під час епідемії чуми чхання почали розглядати як ознаку хвороби, а тому примовка «нехай тебе благословить Бог» для людини, яка чхнула, була оголошена папою Григорієм I короткою молитвою, що допомагає одужати. У Японії, Китаї та Неаполі на початку XXI століття й надалі вважають, що чхання є сигналом про згадування людини іншими людьмі в розмові. В Індії чхнути перед початком роботи вважається поганим знаком.[3]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Seijo-Martinez, M (2006). Sneeze related area in the medulla: localisation of the human sneezing centre?. Journal of Neurology, Neurosurgery & Psychiatry 77 (4): 559–561. ISSN 0022-3050. doi:10.1136/jnnp.2005.068601. (англ.)
  2. а б Mathis, Stéphane; Lamy, Matthias; Ciron, Jonathan; Iljicsov, Anna; Arjmand, Roxana; Agius, Pierre; Neau, Jean-Philippe (2014). Paroxysmal Sneezing at the Onset of Syncopes and Transient Ischemic Attack Revealing a Papillary Cardiac Fibroelastoma. Case Reports in Neurological Medicine 2014: 1–3. ISSN 2090-6668. doi:10.1155/2014/734849. 
  3. а б в г д Songu, Murat; Cingi, Cemal (2009). Sneeze reflex: facts and fiction. Therapeutic Advances in Respiratory Disease 3 (3): 131–141. ISSN 1753-4658. doi:10.1177/1753465809340571. (англ.)
  4. а б López-Chiriboga, A. Sebastian; Huang, Josephine F.; Flanagan, Eoin P.; Cheshire, William P. (2016). Paroxysmal sneezing in NMOSD: Further evidence of the localization of the human sneeze center. Neurology - Neuroimmunology Neuroinflammation 4 (1): e303. ISSN 2332-7812. doi:10.1212/NXI.0000000000000303. (англ.)
  5. Nonaka, S.; Unno, T.; Ohta, Y.; Mori, S. (1990). Sneeze-evoking region within the brainstem. Brain Research 511 (2): 265–270. ISSN 00068993. doi:10.1016/0006-8993(90)90171-7. (англ.)
  6. Brembs, Björn; Langer, Nicolas; Beeli, Gian; Jäncke, Lutz (2010). When the Sun Prickles Your Nose: An EEG Study Identifying Neural Bases of Photic Sneezing. PLoS ONE 5 (2): e9208. ISSN 1932-6203. doi:10.1371/journal.pone.0009208. 
  7. Bhutta, Mahmood F; Maxwell, Harold (2008). Sneezing induced by sexual ideation or orgasm: an under-reported phenomenon. Journal of the Royal Society of Medicine 101 (12): 587–591. ISSN 0141-0768. doi:10.1258/jrsm.2008.080262. 
  8. Then, Ryna; Dominguez, Fatima; Robbins, Matthew S. (2013). Paroxysmal Sneezing Heralding Embolic Cerebral Infarction. Journal of the American Geriatrics Society 61 (1): 168–169. ISSN 00028614. doi:10.1111/jgs.12052. (англ.)

Посилання[ред. | ред. код]