Шах-Арменіди

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Держава Шах-Арменідів (позначена рожевим кольором у центрі) й сусідні країни на початку XIII століття
Історія Вірменії
Zvartnots img 6965.jpg
Держави та утворення
Айраратське царствоВелика ВірменіяМала Вірменія
ЦопкМарзпанська ВірменіяВірменський емірат
Анійське царствоСюнікВаспураканТашир—Дзорагет
АрцахХаченКарсЦарство Варажнуні
КесунЕдесаМелітенаПірКілікія
Шах-АрменідиХамсАрранЧухур-СаадКарабах
Вірменська областьЕріванська губернія
Єлизаветпольська губерніяПерша Республіка
Вірменська РСРРеспубліка ВірменіяНКР
Війни та битви
Війни: ПарфіяТуреччинаГрузіяАзербайджанКарабах
Битви: ТигранакертАрташатРандеяАварайр
ВарнакертСеванМанцикертГарніБітліс
СардарапатАпаранКаракіліс
Релігії
ПоганствоМітраїзм
Вірменська апостольська церква
ПавлікианиТондракійціКатолицизм
Географія
Вірменія (ЗахіднаСхідна)
Вірменське нагір'яКілікія
Династії
ГайкідиЄрвандідиАрташесіди
АршакідиАрцрунідиБагратіди
РубенідиХетумідиЛузіньяни
Національно-визвольний рух
АрменаканГнчакДашнакцутюнФідаї
ЦегакронАСАЛАМіацум
Тематичні статті
ВірмениЕтногенезКультураМоваВірменське питання
ГеноцидВірменофобіяАмшенціДіаспора
СтолиціМатенадаранВірменознавствоШляхта
Хронологія

Портал «Вірменія»

Шах-Арменіди (також Шахармени[1] або Ахлатшахи) — династія, що з 1100 до 1207 року правила державою[2][3] у південно-західній Вірменії з центром у місті Хлат[4][1]. Їхні володіння охоплювали басейн озера Ван.

Історія[ред. | ред. код]

Після розпаду імперії Сельджуків у південній частині Вірменії (сучасна південно-східна Туреччина), на території, що раніше частково належала Марванідам, утвердилась вірменизована[5] сельджуцька династія Шах-Арменідів. Засновник династії, сельджуцький емір Сокман I, курд за походженням[6]. Його онук Сокман II узяв титул Шах-Арменa. Він був одружений з родичкою еміра Ерзурума Салтука.

У східній Малій Азії, де вірмени складали переважну більшість населення[7], мала місце певна «вірменизація» сельджуків[8], оскільки не лише більша частина населення була представлена вірменами різного віросповідання, але в результаті змішаних шлюбів утворилась вірменсько-тюркська громада. Спадкові правителі могутнього емірату Хлата на півдні Вірменії йменували себе Шах-і Армен (цар вірмен) та брали за дружин вірменок. Вірменизація була не лише етнічним, але й культурним процесом. Так сельджуцька архітектура надихалась, у тому числі, вірменською архітектурою[9].

Не всі вірмени після сельджуцького завоювання Вірменії та Малої Азії переходили в іслам насильно, багато ремісників і військовиків ставали мусульманами добровільно з економічних міркувань. Ісламізації сприяли також змішані шлюби між представниками турецьких і вірменських вищих класів. Низка незалежних емірів в Анатолії мали вірменське походження. Тим не менше, основна частина вірменського населення, селяни, залишились християнами[10].

Віремни, греки та грузини, які служили у військах Шах-Арменів і сусіднього Конійського султанату, отримували ікти (земельні наділи), влада над якими швидко стала спадковою[7].

Після смерті Сокмана II 1185 року владою заволодів мамлюк Бег-Тимур. 1198 року його син Мухаммад ал-Мансур змінив на престолі сина Сокмана, ак-Сонкора. Невдовзі після смерті Мухаммада, 1208 року в Хлаті затвердилась династія міяфракінських Аюбідів. Шах-Армени були запеклими противниками грузинських Багратидів у їхній боротьбі за Вірменію та зуміли зупинити їхнє просування на південь країни[6].

Список правителів[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Великий енциклопедичний словник, Шахармени
  2. Роберт Г'юсен «Armenia: A Historical Atlas», стор. 129
  3. Richard G. Hovannisian. The Armenian People from Ancient to Modern Times Vol. I. Chapter 10 «Armenia during the Seljuk and Mongol Periods» by Robert Bedrosian. стор. 241–271
  4. Іраніка. Вірменія та Іран. G. Bournoutian
  5. Joseph Strayer «Dictionary of the Middle Ages» vol. 1, 1982. стор. 505
  6. а б Рижов К. В. Шах-Арменіди // Всі монархи світу — Мусульманський схід VII—XV ст. — М. : Вече, 2004. — 544 с. — ISBN 5-94538-301-5.
  7. а б Richard G. Hovannisian. The Armenian People from Ancient to Modern Times Vol. I. Chapter 10 «Armenia during the Seljuk and Mongol Periods» by Robert Bedrosian. стор. 241–271
  8. Seta B. Dadoyan «The Armenians in the Medieval Islamic World: Armenian Realpolitik in the Islamic World and Diverging ParadigmsCase of Cilicia Eleventh to Fourteenth Centuries» Transaction Publishers, 2013. «The „Dynastic Triangle“ or the Second Age of Kingdoms—Diverging Paradigms and the Case of Armenian Cilicia: Twelfth to Fourteenth Centuries», розділ II, частина A
  9. Richard G. Hovannisian. The Armenian People from Ancient to Modern Times Vol. I. Chapter 10 «Armenia during the Seljuk and Mongol Periods» by Robert Bedrosian. стор. 241–271
  10. Джордж Бурнутян «A concise history of the Armenian people: (from ancient times to the present)» Mazda Publishers, 2005. стор. 109–110