Яровий Микита Олександрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Микита Олександрович Яровий
UA-OF1b-LT-GSB-H(2015).png Лейтенант
Микита Яровий-2016.jpg
Загальна інформація
Народження 2 лютого 1995(1995-02-02)
смт Меліоративне, Дніпропетровська область, Україна
Смерть 18 грудня 2016(2016-12-18) (21 рік)
поблизу с. Калинівка, Донецька область, Україна
Загиблий у бою
Університет Національна академія сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного
Псевдонім «Шайтан»
Військова служба
Роки служби 2016
Приналежність Україна Україна
Вид ЗС Emblem of the Ukrainian Ground Forces.svg Сухопутні війська
Рід військ БЕ МЕХ (2016).png Механізовані війська
Формування
54 ОМПБр.png
54 ОМБр
Війни / битви Російсько-українська війна
* Бої на Світлодарській дузі
Командування
3-я механізована рота 1-го механізованого батальйону 54 ОМБр, командир роти
Нагороди та відзнаки
Герой України

Мики́та Олекса́ндрович Яровий (2 лютого 1995, смт Меліоративне, Новомосковський район, Дніпропетровська область, Україна — 18 грудня 2016, поблизу села Калинівка, Бахмутський район, Донецька область, Україна) — лейтенант Збройних сил України, учасник війни на сході України, командир механізованої роти (54-та окрема механізована бригада), позивний «Шайтан». Герой України (посмертно).

Життєпис[ред.ред. код]

Народився в сім'ї українця та кореянки. Мати — хореограф, Микита також мав творчі таланти — співав, грав на гітарі, брав участь у шкільних танцях. Закінчив Новомосковський колегіум №11. Коли навчався у 9 класі, вирішив стати військовим, тож вступив до Національної академії сухопутних військ ім. Петра Сагайдачного у Львові, яку закінчив за прискореним курсом у лютому 2016 року.

Микита Яровий під час навчання в Академії. 2015 рік
Nuvola apps kaboodle.svg Зовнішні відеофайли
Nuvola apps kaboodle.svg «Вдома мене записали двохсотим» — боєць «Гонта» зі Світлодарської дуги, розповідь бійця з групи «Шайтана» про перебіг боїв, як загинув Микита Яровий, з 3:52 хв.

У квітні 2016-го вирушив на фронт, де був призначений командиром 3-ї механізованої роти 1-го механізованого батальйону 54-ї окремої механізованої бригади. Наймолодший командир роти 54 ОМБр Микита Яровой ніс службу на одній з найнебезпечніших ділянок фронту, «Світлодарській дузі», в районі між смт Луганське та окупованим містом Дебальцеве. Командував взводно-опорним пунктом (ВОП) на передовій лінії оборони.

18 грудня 2016 року близько 6-ї години ранку противником було нанесено вогневе враження по позиціях взводних опорних пунктів 1-го механізованого батальйону 54 ОМБр. Близько 9:00 противник здійснив спробу прориву з боку лісу у фланг 2-ї механізованої роти. Було прийнято рішення про здійснення контратаки, для виконання бойового завдання відібрано групу добровольців. Завданням групи було заволодіти позиціями переднього краю противника з метою відсіку можливості відходу ворожої групи та недопущення виходу резервів противника на допомогу своїм підрозділам. Близько 10:15 маневрена група 3-ї механізованої роти, у складі до механізованого взводу, на чолі якої був командир роти Микита Яровой, здійснила вихід через позиції 1-ї механізованої роти, прикриваючись лісосмугою, та увійшла у фланг противнику. За годину група вийшла на визначений рубіж, де намагалася закріпитися і утримувати зайняті позиції, але була обстріляна незаконними збройними формуваннями з трьох сторін зі стрілецької зброї та артилерії. Під час щільного обстрілу лейтенанта Ярового було смертельно поранено кулею ворожого снайпера. Разом з Микитою загинули солдати Андрій Байбуз, Дмитро Клименко, Василь Панасенко, Роман Радівілов, Андрій Широков, молодші сержанти Володимир Андрешків, Сергій Степаненко

Завдяки проявленим мужності та героїзму командира Микити Ярового групою, яку він очолював, було виконане поставлене завдання щодо знищення ворожої ДРГ та недопущення виходу резервів незаконних збройних формувань.

Група «Шайтана» з пораненими вийшла через ліс до позицій, які на той час вже зайняли українські підрозділи. Через обстріли бойові товариші не змогли витягти тіло загиблого командира і солдата Андрія Байбуза («Ефу»), їх забрали бойовики. Вже по обіді 19 грудня почалися переговори про обмін. Обмін тілами загиблих відбувся у місті Щастя 25 грудня, в присутності СММ ОБСЄ[1].

По смерті залишилися мати, Людмила Володимирівна, молодший брат, вагітна наречена. Микита не встиг одружитись, вінчання було призначене на 20 січня 2017 року у львівському Гарнізонному храмі святих апостолів Петра і Павла.

Нагороди[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Попередник: Герой Україникавалер ордена «Золота Зірка»
№ 170
30 грудня 2016
Наступник:
Табала Сергій Олександрович Жемчугов Володимир Павлович