Стефан Угрон
| Стефан Угрон | |
|---|---|
| нім. Stephan von Ugron zu Ábránfalva | |
| Народився |
29 вересня 1862 Зау-де-Кимпіє, Муреш, Румунія |
| Помер |
10 вересня 1948 (85 років) Клуж-Напока, Румунія |
| Громадянство |
.svg){kind=small} Австро-Угорщина→ Румунія |
| Діяльність | дипломат, політик |
| Alma mater | Diplomatic Academy of Viennad (1886)[1] |
| Знання мов | німецька[2] |
| Посада | лідер партіїd[1] і голова[1] |
| Рід | Ugron familyd |
Стефан Угрон (нім. Stephan von Ugron zu Ábránfalva) (29 вересня 1862 — 10 вересня 1948, Румунія) — австро-угорський дипломат. Консул Австро-Угорщини в Києві (1896—1897)[3]. Австрійський посол в Сербії (1911—1913), представник австрійського МЗС у Варшаві (1917—1918).
Життєпис[ред. | ред. код]
Народився 29 вересня 1862 року, член угорської магнатської родини. З 1886 року на дипломатичні службі. З 1889 по 1891 рр. — він служив у консульстві у Венеції, Нью-Йорку, Варшаві та Києві.
З 1896 по 1900 рр. — був першим консулом Консульства у Тбілісі, 1900—1901 в Олександрії, 1902—1909 у Варшаві, і 1909 в 1911 році в Бухаресті[4][5].
З 1911 по 1913 рік посол в Белграді. З рук імператора він отримав експрес-мандат на покращення напружених відносин з Сербією. У листопаді 1911 року повідомив у Відні про змову екстремістських сербських офіцерів під назвою «Чорна рука». У лютому 1912 він попередив про можливу співпрацю цієї групи з сербською владою.
Після початку війни був представником МЗС в Польщі. Після війни він повернувся в свій будинок в Трансільванії, яка відійшла до Румунії. У 1923—1926 рр. — голова Угорської Народної партії (Magyar Orszagos) в Румунії, був також у 1930 році генеральним куратором реформатської церкви в Румунії.
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в Österreichisches Biographisches Lexikon 1815–1950 — ÖAW.
- ↑ Identifiants et Référentiels — ABES, 2011.
- ↑ Про цісарів, консулів і купців: Австрія і Україна, 1785—2012, Том 1
- ↑ Rudolf Agstner (Hrsg.): 1915/1916. Das etwas andere Lesebuch zum 1. Weltkrieg. (=Forschungen zur Geschichte des österreichischen Auswärtigen Dienstes, Band 10), Lit, Münster, 2014, ISBN 978-3-643-50602-3, S. 259.
- ↑ Rudolf Agstner: Österreich im Kaukasus. 1849–1918. Diplomatische Akademie, Wien 1999, ISBN 3-902021-12-8, S. 33.
| |||||||||||||
