Яковлів Андрій Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Андрій Іванович Яковлів
Andriy Yakovliv.jpg
Народився 28 листопада (11 грудня) 1872(1872-12-11)
Чигирин, Київська губернія, Flag of Russia.svg Російська імперія
Помер 14 травня 1955(1955-05-14) (82 роки)
Нью-Йорк, Flag of the United States (1912-1959).svg США
Підданство Flag of Russia.svg Російська імперія
Громадянство Flag of the Ukranian State.svg УНР
Національність українець
Діяльність учений правник, громадський і політичний діяч

Андрій Іванович Яковлів (28 листопада (11 грудня) 1872(18721211), Чигирин, Київська губернія, Російська імперія — 14 травня 1955, Нью-Йорк, США) — український учений історик, правник, громадський і політичний діяч; дійсний член УНТК, НТШ, керівник Правничої Секції УВАН в Нью-Йорку. Один із засновників Музею визвольної боротьби України у Празі.

Біографія[ред.ред. код]

Народився 29 листопада (11 грудня) у Чигирині, нині Черкаська область, у сім'ї поміщика. У шість років, пішов до школи, пізніше до училища в місті Чигирин, які закінчив у 1886 році. Вступив до духовної семінарії, яку закінчив з відзнакою у 1894 році. У 1894 році пішов працювати до однієї з міських Черкаських шкіл.

У 1898 року поступив до Дерптського університету, нині це Тартуський університет який знаходиться у місті Тарту. Під час свого навчання, ним була написана дипломна робота на тему «Черкасский уезд в XV—XVII вв.» Навчався громадський діяч до 1902 року, й у 1904 році здав державний іспит з відзнакою.

Після університету, професору запропонували роботу у Київській казенній палаті, де пізніше був підвищений до адвоката. Був членом редколегії газети «Рада», яка була досить популярна в ті роки. Також, в цей самий час Яковлів викладав основи і законодавства у першій комерційній школі, також став помічником юрисконсульта, а пізніше й сам став юрисконсультом Київської міської управи.

Після повалення царизму, став членом Української Центральної Ради. У 1918 році став директором її канцелярії. Паралельно з цим він ще й читав курс по державному бюджету в Народному університеті України.

Навесні 1918 призначений послом Української народної республіки в Австро-Угорщині, а за правління гетьмана Павла Скоропадського став директором департаменту чужоземних зносин МЗС Української Держави. З приходом до влади Директорії УНР у січні 1919 року, назначений на посаду голови дипломатичної місії Української Народної Республіки у Голландії та Бельгії.

При закінченні місії, у 1923 році, професор оселився у місті Прага, під статусом емігранта. Викладав в Українському Вільному університеті: історію українського права, цивільний процес, цивільне право, морське і річкове право, державне право, історію судового устрою та судівництва в Україні. В цьому ж році він захистив дисертацію. З 1924 по 1926 рік був секретарем, а пізніше с 1926 по 1930 референт Університету по економічним питанням. Під час роботи в університеті займав посаду доцента, потім професора, а пізніше у 1935 році і завідувача кафедри.

Двічі за цей час, у 1930 і 1944 році обирався ректором Українського Вільного університету. У цей самий час був професором Української господарської академії в Подєбрадах, під Прагою. А у 1939 назначений на посаду директора Українського національного інституту у Варшаві. Відіграв дуже важливу роль у діяльності Державного центра Української Народної Республіки у вигнанні, займав деякий час посаду міністра юстиції, а з 1944 по 1945 рік, виконував обов'язки голови правління УНР у вигнанні.

Після Другої Світової війни Яковлів жив у Бельгії, а пізніше з 1952 року переїхав до США. Був організатором товариства українських адвокатів у Києві у 1917 році, та одним з фундаторів Українського правничого товариства. В еміграції входив до складу українського академічного комітету, українського товариства Ліги Націй, українського історико-археологічного товариства, українського правничого товариства в Чехії, українського наукової асоціації в Празі. Помер Андрій Іванович Яковлів 14 травня 1955 році у місті Нью-Йорк, США. Похований на кладовищі «Саут-Баунд-Брук».

Праці[ред.ред. код]

Прославився кількома науковими публікаціями на основі архіву Київської міської управи та Київського магістрату. Більш плідно творча діяльність Яковліва розгорнулася в цього еміграції, разом с такими ученими, як Лащенко Р. М. та Чубатим М. Д., він став зачинателем української правової науки в діаспорі, опублікував досить багато праць з цивільного права і процесу та низку статей публіцистичного характеру.

До наукових пріоритетів належало договірно-правових відносин між Україною і Росією, після 1654 року. В таких працях, як: «Статті Богдана Хмельницького в редакції 1659 року»(1920), «Московські проекти договірних пунктів з гетьманом Іваном Виговським» написаними 1933 році, і особливо у фундаментальній монографії «Українсько-московські договори XXVII—XVIII віках» написані у 1934 році, в них проаналізовано умови переходу України під управлінням російського царя, державно — правовий статус після 1654 року.

До наукових пріоритетів професора було вивчення іноземних впливів на українське право. Цій проблемі було присвячено монографію Яковліва: «Впливи старочеського права на право українське литовської доби XV—XVI століття» написані у 1929 році, та написані у 1942 році: «Німецьке право в працях українських правників XVIII ст.», та «Німецьке право та його вплив на українське право з XVI по XIX століття». Інші праці: «Теорія доказів у цивільному процесі» написана у 1923 році, «Паризька трагедія» у 1930 році, «Українське звичаєве процесуальне право» та «Про копні суди на Україні» — 1931 рік; «До історії кодифікації українського права XVIII століття», «Основи конституції УНР», «Історичні традиції української державності» всі вони написані у 1937 році. «Український кодекс» — 1743 року, «Цивільне право», «Цивільний кодес», «Цивільний процес», «Торговельне право» — це також були його досягнення. Яковлів належить до передових дослідників історії українського права.

З праць Яковліва (українською, російською, французькою, німецькою і англійською мовами) найважливіші:

У низці праць, присвячених московсько-українським взаєминам 17 століття Яковлів відстоює погляд, що Переяславська угода утворила своєрідні васальні взаємини типу протекторату між Росією і Україною.

Вшанування пам'яті[ред.ред. код]

В Черкасах існує провулок Андрія Яковліва[1].

Примітки[ред.ред. код]

Джерела та література[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • В. І. Головченко. Яковлів Андрій Іванович // Українська дипломатична енциклопедія : у 2 т. / Л. В. Губерський (голова). — К. : Знання України, 2004. — Т. 2. М — Я. — 812 с. — ISBN 966-316-045-4.
  • В. Ричка. Яковлів Андрій Іванович // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.797 ISBN 978-966-611-818-2

Посилання[ред.ред. код]

Попередник: Посли України в Австрії
1918
Наступник:
- Липинський В'ячеслав Казимирович