Коцюбинський Юрій Михайлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Юрій Михайлович Коцюбинський
Kociubynskiy-Yuriy-Myhaylovych.jpg
Народився 25 листопада (7 грудня) 1896(1896-12-07)
Вінниця, Подільська губернія, Російська імперія
Помер 8 березня 1937(1937-03-08) (40 років)
Москва, РРФСР, СРСР
репресований
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія
Flag of the Ukranian State.svg УНР
СРСР СРСР
Національність українець
Діяльність Революціонер, Дипломат
Посада УРСР Головнокомандувач збройними силами УНРР, 3-й Народний секретар внутрішніх справ УСРР
Звання Прапорщик
Попередник Андрій Іванов
Наступник Василь Аверін
Партія Більшовики
Батько Михайло Коцюбинський
Мати Дейша Віра Устимівна
Брати, сестри Коцюбинська Ірина Михайлівна
Дружина Ольга Павлівна Бош (дочка Євгенії Бош)
Діти Олег
CMNS: Медіафайли на Вікісховищі
Будинок Чернігівської чоловічої гімназії, де навчався Ю. Коцюбинський

Коцюби́нський Ю́рій Миха́йлович (25 листопада [7 грудня] 1896(18961207), ВінницяПодільська губернія, Російська імперія — 8 березня 1937, Москва, РРФСР, СРСР) — український радянський діяч. З грудня 1917 був членом першого радянського уряду України. Боровся за встановлення влади більшовиків в Україні. Кандидат у члени ЦК КП(б)У в березні 1919 — квітні 1920 р. і червні 1930 — січні 1934 р. Член ЦК КП(б)У в січні — листопаді 1934 р. Член Організаційного бюро ЦК КП(б)У в червні — серпні 1919 р. і січні — листопаді 1934 р.

Син українського письменника Михайла Коцюбинського. Зять Євгенії Бош.

Репресований. Жертва сталінського терору.

Ранні роки[ред.ред. код]

Народився у Вінниці (тепер Україна) у родині українського письменника Михайла Коцюбинського. У 19061916 роках навчався в Чернігівській чоловічій гімназії.

У 1913 році став членом РСДРП. Восени 1916 року мобілізований до російської армії. Навчався у школі прапорщиків в Одесі, проходив службу в Петрограді.

У жовтні 1917 року брав участь у більшовицькому перевороті в Петрограді. Згодом разом зі своїм товаришем Віталієм Примаковим брав участь у створенні в Україні Червоного козацтва.

Кар'єра[ред.ред. код]

У грудні 1917 року ввійшов до складу першого більшовицького уряду України — Народного Секретаріату (спочатку як заступник, а згодом — як виконувач обов'язків народного секретаря військових справ).

У січні 1918 року призначений головнокомандувачем збройних сил радянської Української Народної Республіки з центром у Харкові, Червоного козацтва.

З березня 1918 року — член більшовицького ЦВК, народний секретар внутрішніх справ, а з кінця листопада 1918 — Тимчасового Робітничо-Селянського уряду України.

У 19191920 роках керував більшовицькими державними і партійними органами в Чернігові та Полтаві. Зокрема, у 1919 році був головою виконавчого комітету Чернігівської губернської ради, секретарем і головою Чернігівського губернського комітету і губернського бюро КП(б)У, завідувачем Чернігівського губернського відділу управління. У грудні 1919 — травні 1920 року — член Полтавського губернського комітету КП(б)У, завідувач відділу з роботи на селі Полтавського губкому КП(б)У, редактор газети «Селянин» у Полтаві.

У 1920—1921 роках — член ЦК Всеробітземлісу.

У липні — грудні 1920 року — представник Української СРР у Народному комісаріаті у справах національностей РРФСР. У січні — грудні 1921 року — представник дипломатичної місії Української СРР при Раді Народних Комісарів РРФСР.

У вересні 1921 року від уряду УСРР підписав конвенцію про репатріацію військовополонених та цивільних, інтернованих у Туреччині (від Туреччини — посол в РСФРР Ала Фуад-паша).

У грудні 1921 — липні 1923 року — повноважний представник Української СРР в Австрії. У липні 1923 — 1924 року — радник повноважного представника СРСР в Австрії. Згідно з постановою ЦК КП(б)У від 21 липня 1922 року на нього покладалися обов'язки «регулярно двічі на місяць надсилати політичний огляд як внутрішнього, так і зовнішнього становища держав, де він працював, а також політичного стану суміжних держав»[1].

У 1924—1925 роках — заступник завідувача агітаційно-пропагандистського відділу Харківського губернського комітету КП(б)У.

У грудні 1925 — листопаді 1926 року — радник повноважного представника СРСР в Австрії та повірений у справах СРСР в Австрії.

У листопаді 1926 — квітні 1927 року — заступник завідувача організаційного відділу Головного управління професійно-технічної освіти Народного комісаріату освіти Української СРР.

У квітні 1927 — січні 1930 року — радник повноважного представника СРСР в Польщі. У грудні 1929 — січні 1930 року — повірений у справах СРСР в Польщі. У 1927 році був виключений із членів ВКП(б), але у 1928 році поновлений у партії.

У січні 1930 — 29 квітня 1933 року — заступник голови Державної планової комісії УСРР. З 1932 року — директор Інституту економіки Української СРР.

29 квітня — 20 вересня 1933 року — заступник народного комісара землеробства Української СРР.

20 вересня 1933 — листопад 1934 року — голова Державної планової комісії УСРР і заступник голови Ради Народних Комісарів УСРР. Входив до складу ЦК КП(б)У, був членом ВУЦВК.

Репресії[ред.ред. код]

У листопаді 1934 року Юрія Коцюбинського знято з роботи, виведено зі складу ЦК КП(б)У, відправлено у Алма-Ату і в березні 1935 року виключено із більшовицької партії.

У лютому 1935 року заарештовано, звинувачено в антирадянській діяльності і засуджено ухвалою особливої наради при НКВС СРСР до 6 років заслання в Західному Сибіру.

« Обвинительное заключение по делу контрреволюционной троцкистской организации на Украине .

...обвиняются

1. Коцюбинский Юрий Михайлович, 1895 г., уроженец Винницы, служащий со средним образованием, член ВКП(б) с 1913 г.

а) Является троцкистом с 1923 г., в период 1923–1924 г. был организационно связан с троцкистской оппозицией и принимал участие в подрывной деятельности.

От партии это скрыл.

б) 1926–1927 гг. являлся скрытым троцкистом-двурушником, проводил активную контрреволюционную деятельность и занимал в подполье руководящее положение.

От партии это скрыл.

в) Начиная с 1927 г. весь последующий период стоял на руководящих позициях; в 1930 г. поддерживал связь с активным троцкистом Манщем, через посредство которого впоследствии 1931 г. установил организационную связь с обвиняемым Раппортом.

От партии это скрыл.

г) В 1931 г. был инициатором создания контрреволюционной троцкистской организации, вошел в состав Харьковской троцкистской тройки, как руководитель.

От партии это скрыл.

д) В 1932 году был инициатором создания руководящего троцкистского центра в составе: Коцюбинский, как руководитель, Фалькевич, Раппорт, Наумов, Гук. Всеукраинский центр под руководством Коцюбинского на протяжении 1932–1934 г. провёл контрреволюционную деятельность, выразившуюся в выработке программ, положений, тактики и организационных принципов, в создании троцкистских групп и ячеек в Харькове и на периферии в Одессе, Киеве, Днепропетровске…

е) Являясь руководителем Госплана, Коцюбинский осуществлял сконцентрирование в аппарате Госплана УССР основного троцкистского актива,.. т.е. в преступлениях предусмотренных ст. 54-10; 54-11 УК УССР

Виновным себя признал частично.

 »

У жовтні 1936 року Ю. Коцюбинського заарештовано на засланні й перевезено в Київ. Його разом із Василем Порайком, Миколою Голубенком, Титарем, Тирчуком, Володимиром Логіновим та Плескачевським звинувачено в організації за дорученням Юрія П'ятакова й керівництві діяльністю контреволюційною троцькістською організацією в Україні («Український троцкістський центр»):

«

а) является участником контрреволюционной троцкистской террористической организации, осуществившей 1 декабря 1934 года злодейское убийство С. М. Кирова…

б) будучи участником указанной контрреволюционной организации, Коцюбинський на протяжении 1933–1934 г. организовал ряд боевых террористических групп в Харькове, Киеве, готовил террористические акты против руководителей КП(б)У, а также знал о подготовке членом украинского троцкистского центра Голубченко терактов против вождей партии и правительства…

г) как один из руководителей троцкистско-террористического центра на Украине поддерживал связь через Пятакова с союзным троцкистско-террористическим центром, а также с национал-террористическим центром…

 »

8 березня 1937 року — колегія Верховного суду СРСР засудила Юрія Коцюбинського до розстрілу. Того ж дня вирок виконано.

У грудні 1955 року Юрія Коцюбинського реабілітовано.

Участь у репресіях[ред.ред. код]

Відомим є «Лист без конверта» Сергія Єфремова до Юрія Коцюбинського, де український учений звинуватив останнього в кривавих злочинах проти власного народу.

Родина[ред.ред. код]

Михайло Коцюбинський з дружиною та дітьми. З ліва на право: Ірина, Віра, Роман, Юрій, Михайло, Оксана

Дружина з 1919 року — Ольга Петрівна Бош (пом. 1966) — більшовичка, донька Євгенії Бош.

Син — Олег; крім того ще до його народження подружжя взяло з сиротинця дівчинку[2].

Батько — Михайло Коцюбинський, український письменник та громадський діяч, класик української літератури.

У Юрія,, було два кровних дядьки по батькові, Хома (1870–1956), Леонід; та дві тітки, Лідія (Шаблон:Пом. 1916) та Ольга. Хома, літературознавець, брав активну участь в увічненні пам'яті Михайла Коцюбинського. Його донька, кузина Юрія Коцюбинського, Михайлина — філолог та літературознавець, активна учасниця руху шістдесятників, дисидент.

Мати — Віра Устимівна Дейша (1863–1921) — українська письменниця і громадська діячка, походила з дворян, по материній лінії з роду Гортинських. Її мати Юлія Степанівна Дейша по смерті чоловіка переїхала до Чернігова, працювала начальницею Чернігівського єпархіального училища і виховувала самостійно трьох дітей.

Дядько Віри (брат матері) — відомий чернігівський лікар Василь Степанович Гортинський. Віра Дейша в молоді роки була пов'язана з революціонерами.

У Києві на першому з'їзді «Громади» наприкінці 1894 року, познайомилася з Михайлом Коцюбинським.

Після народження чотирьох дітей, Віра відійшла від революційної діяльності і присвятила себе родині. Вона пережила Михайла на 8 років і померла наприкінці 1921 року від тяжкого виснаження, запалення легенів та висипного тифу вдома на руках свого молодшого сина — Романа[3].

У Юрія Коцюбинського було дві молодші сестри і брат:

Увічнення пам'яті[ред.ред. код]

Погруддя Юрія Коцюбинського на території музею М. М. Коцюбинського в Чернігові
Погруддя Юрія Коцюбинського, що стояло на Алеї Героїв (Чернігів) у 1970–2015 роках

2015 року після прийняття Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» ім’я Юрія Коцюбинського Українським інститутом національної пам'яті було включено до списку осіб, чия діяльність підпадає під дію законів про декомунізацію[5].

Цитата зі сталінських списків[ред.ред. код]

  • КОЦЮБИНСКИЙ Юрий Михайлович

27.02.37 Украина, Киев ----- Кат. 1

  • «Сталин, Молотов, Ворошилов, Каганович»[6]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. [1]
  2. Кульбицький О. Ю. Доля дітей Михайла Коцюбинського. — Чернігів, 2004. — 56 с.
  3. Дейша — Коцюбинська Віра Устимівна // Блог Чернігівської обласної універсальної бібліотеки
  4. У Чернігові знесли погруддя Коцюбинського
  5. Підстава: «Головнокомандувач радянськими військами під час війни з УНР у 1918 р. Член ЦК КП(б)У.».
  6. [2]

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Попередник: Посли України в Австрії
19201922
Наступник:
Залізняк Микола Кіндратович Бесєдовський Григорій Зіновійович