Коцюбинський Юрій Михайлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Jump to navigation Jump to search
Юрій Михайлович Коцюбинський
Kociubynskiy-Yuriy-Myhaylovych.jpg
Народився 25 листопада (7 грудня) 1896(1896-12-07)
Вінниця, Подільська губернія, Російська імперія
Помер 8 березня 1937(1937-03-08) (40 років)
Москва, Російська РФСР, СРСР
репресований
Підданство Flag of Russia.svg Російська імперія
Громадянство Flag of the Ukranian State.svg УНР
СРСР СРСР
Національність українець
Діяльність Революціонер, Дипломат
Посада УРСР Головнокомандувач збройними силами УНРР, 3-й Народний секретар внутрішніх справ УСРР
Звання Прапорщик
Попередник Андрій Іванов
Наступник Василь Аверін
Партія Більшовики
Батько Михайло Коцюбинський
Мати Дейша Віра Устимівна
Брати, сестри  • Коцюбинська Ірина Михайлівна
Дружина Ольга Павлівна Бош (дочка Євгенії Бош)
Діти Олег
Будинок Чернігівської чоловічої гімназії, де навчався Ю. Коцюбинський

Коцюби́нський Ю́рій Миха́йлович (25 листопада [7 грудня] 1896(18961207), ВінницяПодільська губернія, Російська імперія — 8 березня 1937, Москва, РРФСР, СРСР) — український радянський діяч. З грудня 1917 був членом першого радянського уряду України. Боровся за встановлення влади більшовиків в Україні. Кандидат у члени ЦК КП(б)У в березні 1919 — квітні 1920 р. і червні 1930 — січні 1934 р. Член ЦК КП(б)У в січні — листопаді 1934 р. Член Організаційного бюро ЦК КП(б)У в червні — серпні 1919 р. і січні — листопаді 1934 р.

Син українського письменника Михайла Коцюбинського. Зять Євгенії Бош.

Репресований. Жертва сталінського терору.

Ранні роки[ред.ред. код]

Народився у Вінниці (тепер Україна) у родині українського письменника Михайла Коцюбинського. У 19061916 роках навчався в Чернігівській чоловічій гімназії.

У 1913 році став членом РСДРП. Восени 1916 року мобілізований до російської армії. Навчався у школі прапорщиків в Одесі, проходив службу в Петрограді.

У жовтні 1917 року брав участь у більшовицькому перевороті в Петрограді. Згодом разом зі своїм товаришем Віталієм Примаковим брав участь у створенні в Україні Червоного козацтва.

Кар'єра[ред.ред. код]

У грудні 1917 року ввійшов до складу першого більшовицького уряду України — Народного Секретаріату (спочатку як заступник, а згодом — як виконувач обов'язків народного секретаря військових справ).

У січні 1918 року призначений головнокомандувачем збройних сил радянської Української Народної Республіки з центром у Харкові, Червоного козацтва.

З березня 1918 року — член більшовицького ЦВК, народний секретар внутрішніх справ, а з кінця листопада 1918 — Тимчасового Робітничо-Селянського уряду України.

У 19191920 роках керував більшовицькими державними і партійними органами в Чернігові та Полтаві. Зокрема, у 1919 році був головою виконавчого комітету Чернігівської губернської ради, секретарем і головою Чернігівського губернського комітету і губернського бюро КП(б)У, завідувачем Чернігівського губернського відділу управління. У грудні 1919 — травні 1920 року — член Полтавського губернського комітету КП(б)У, завідувач відділу з роботи на селі Полтавського губкому КП(б)У, редактор газети «Селянин» у Полтаві.

У 1920—1921 роках — член ЦК Всеробітземлісу.

У липні — грудні 1920 року — представник Української СРР у Народному комісаріаті у справах національностей РРФСР. У січні — грудні 1921 року — представник дипломатичної місії Української СРР при Раді Народних Комісарів РРФСР.

У вересні 1921 року від уряду УСРР підписав конвенцію про репатріацію військовополонених та цивільних, інтернованих у Туреччині (від Туреччини — посол в РСФРР Ала Фуад-паша).

У грудні 1921 — липні 1923 року — повноважний представник Української СРР в Австрії. У липні 1923 — 1924 року — радник повноважного представника СРСР в Австрії. Згідно з постановою ЦК КП(б)У від 21 липня 1922 року на нього покладалися обов'язки «регулярно двічі на місяць надсилати політичний огляд як внутрішнього, так і зовнішнього становища держав, де він працював, а також політичного стану суміжних держав»[1].

У 1924—1925 роках — заступник завідувача агітаційно-пропагандистського відділу Харківського губернського комітету КП(б)У.

У грудні 1925 — листопаді 1926 року — радник повноважного представника СРСР в Австрії та повірений у справах СРСР в Австрії.

У листопаді 1926 — квітні 1927 року — заступник завідувача організаційного відділу Головного управління професійно-технічної освіти Народного комісаріату освіти Української СРР.

У квітні 1927 — січні 1930 року — радник повноважного представника СРСР в Польщі. У грудні 1929 — січні 1930 року — повірений у справах СРСР в Польщі. У 1927 році був виключений із членів ВКП(б), але у 1928 році поновлений у партії.

У січні 1930 — 29 квітня 1933 року — заступник голови Державної планової комісії УСРР. З 1932 року — директор Інституту економіки Української СРР.

29 квітня — 20 вересня 1933 року — заступник народного комісара землеробства Української СРР.

20 вересня 1933 — листопад 1934 року — голова Державної планової комісії УСРР і заступник голови Ради Народних Комісарів УСРР. Входив до складу ЦК КП(б)У, був членом ВУЦВК.

Репресії[ред.ред. код]

У листопаді 1934 року Юрія Коцюбинського знято з роботи, виведено зі складу ЦК КП(б)У, відправлено у Алма-Ату і в березні 1935 року виключено із більшовицької партії.

У лютому 1935 року заарештовано, звинувачено в антирадянській діяльності і засуджено ухвалою особливої наради при НКВС СРСР до 6 років заслання в Західному Сибіру.

« Обвинительное заключение по делу контрреволюционной троцкистской организации на Украине .

...обвиняются

1. Коцюбинский Юрий Михайлович, 1895 г., уроженец Винницы, служащий со средним образованием, член ВКП(б) с 1913 г.

а) Является троцкистом с 1923 г., в период 1923–1924 г. был организационно связан с троцкистской оппозицией и принимал участие в подрывной деятельности.

От партии это скрыл.

б) 1926–1927 гг. являлся скрытым троцкистом-двурушником, проводил активную контрреволюционную деятельность и занимал в подполье руководящее положение.

От партии это скрыл.

в) Начиная с 1927 г. весь последующий период стоял на руководящих позициях; в 1930 г. поддерживал связь с активным троцкистом Манщем, через посредство которого впоследствии 1931 г. установил организационную связь с обвиняемым Раппортом.

От партии это скрыл.

г) В 1931 г. был инициатором создания контрреволюционной троцкистской организации, вошел в состав Харьковской троцкистской тройки, как руководитель.

От партии это скрыл.

д) В 1932 году был инициатором создания руководящего троцкистского центра в составе: Коцюбинский, как руководитель, Фалькевич, Раппорт, Наумов, Гук. Всеукраинский центр под руководством Коцюбинского на протяжении 1932–1934 г. провёл контрреволюционную деятельность, выразившуюся в выработке программ, положений, тактики и организационных принципов, в создании троцкистских групп и ячеек в Харькове и на периферии в Одессе, Киеве, Днепропетровске…

е) Являясь руководителем Госплана, Коцюбинский осуществлял сконцентрирование в аппарате Госплана УССР основного троцкистского актива,.. т.е. в преступлениях предусмотренных ст. 54-10; 54-11 УК УССР

Виновным себя признал частично.

»

У жовтні 1936 року Ю. Коцюбинського заарештовано на засланні й перевезено в Київ. Його разом із Василем Порайком, Миколою Голубенком, Титарем, Тирчуком, Володимиром Логіновим та Плескачевським звинувачено в організації за дорученням Юрія П'ятакова й керівництві діяльністю контреволюційною троцькістською організацією в Україні («Український троцкістський центр»):

«

а) является участником контрреволюционной троцкистской террористической организации, осуществившей 1 декабря 1934 года злодейское убийство С. М. Кирова…

б) будучи участником указанной контрреволюционной организации, Коцюбинський на протяжении 1933–1934 г. организовал ряд боевых террористических групп в Харькове, Киеве, готовил террористические акты против руководителей КП(б)У, а также знал о подготовке членом украинского троцкистского центра Голубченко терактов против вождей партии и правительства…

г) как один из руководителей троцкистско-террористического центра на Украине поддерживал связь через Пятакова с союзным троцкистско-террористическим центром, а также с национал-террористическим центром…

»

8 березня 1937 року — колегія Верховного суду СРСР засудила Юрія Коцюбинського до розстрілу. Того ж дня вирок виконано.

У грудні 1955 року Юрія Коцюбинського реабілітовано.

Участь у репресіях[ред.ред. код]

Відомим є «Лист без конверта» Сергія Єфремова до Юрія Коцюбинського, де український учений звинуватив останнього в кривавих злочинах проти власного народу.

Родина[ред.ред. код]

Михайло Коцюбинський з дружиною та дітьми. З ліва на право: Ірина, Віра, Роман, Юрій, Михайло, Оксана

Дружина з 1919 року — Ольга Петрівна Бош (пом. 1966) — більшовичка, донька Євгенії Бош.

Син — Олег; крім того ще до його народження подружжя взяло з сиротинця дівчинку[2].

Батько — Михайло Коцюбинський, український письменник та громадський діяч, класик української літератури.

У Юрія,, було два кровних дядьки по батькові, Хома (1870–1956), Леонід; та дві тітки, Лідія (Шаблон:Пом. 1916) та Ольга. Хома, літературознавець, брав активну участь в увічненні пам'яті Михайла Коцюбинського. Його донька, кузина Юрія Коцюбинського, Михайлина — філолог та літературознавець, активна учасниця руху шістдесятників, дисидент.

Мати — Віра Устимівна Дейша (1863–1921) — українська письменниця і громадська діячка, походила з дворян, по материній лінії з роду Гортинських. Її мати Юлія Степанівна Дейша по смерті чоловіка переїхала до Чернігова, працювала начальницею Чернігівського єпархіального училища і виховувала самостійно трьох дітей.

Дядько Віри (брат матері) — відомий чернігівський лікар Василь Степанович Гортинський. Віра Дейша в молоді роки була пов'язана з революціонерами.

У Києві на першому з'їзді «Громади» наприкінці 1894 року, познайомилася з Михайлом Коцюбинським.

Після народження чотирьох дітей, Віра відійшла від революційної діяльності і присвятила себе родині. Вона пережила Михайла на 8 років і померла наприкінці 1921 року від тяжкого виснаження, запалення легенів та висипного тифу вдома на руках свого молодшого сина — Романа[3].

У Юрія Коцюбинського було дві молодші сестри і брат:

Увічнення пам'яті[ред.ред. код]

Погруддя Юрія Коцюбинського на території музею М. М. Коцюбинського в Чернігові
Погруддя Юрія Коцюбинського, що стояло на Алеї Героїв (Чернігів) у 1970–2015 роках

2015 року після прийняття Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» ім’я Юрія Коцюбинського Українським інститутом національної пам'яті було включено до списку осіб, чия діяльність підпадає під дію законів про декомунізацію[5].

Цитата зі сталінських списків[ред.ред. код]

  • КОЦЮБИНСКИЙ Юрий Михайлович

27.02.37 Украина, Киев ----- Кат. 1

  • «Сталин, Молотов, Ворошилов, Каганович»[6]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. [1]
  2. Кульбицький О. Ю. Доля дітей Михайла Коцюбинського. — Чернігів, 2004. — 56 с.
  3. Дейша — Коцюбинська Віра Устимівна // Блог Чернігівської обласної універсальної бібліотеки
  4. У Чернігові знесли погруддя Коцюбинського
  5. Підстава: «Головнокомандувач радянськими військами під час війни з УНР у 1918 р. Член ЦК КП(б)У.».
  6. [2]

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Попередник: Посли України в Австрії
19201922
Наступник:
Залізняк Микола Кіндратович Бесєдовський Григорій Зіновійович