Українсько-угорські відносини

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Українсько-угорські відносини
Угорщина і Україна
Угорщина
Угорщина
Україна
Україна

Українсько-угорські відносини — це двосторонні відносини між Україною та Угорщиною у галузі міжнародної політики, економіки, освіти, науки, культури тощо. Історичні відносини Угорщини і України починаються у 9 ст.

Історія відносин[ред.ред. код]

Прихід угорців[ред.ред. код]

Під час своєї мандрівки до теперішньої батьківщини мадярська орда[1], згідно з «Повістю времінних літ», увійшла в 9 ст. в контакт з східнослов'янськими племенами; частина угорців стояла табором біля Києва, звідси назва Угорське урочище. На теренах нинішньої Угорщини кочові угорці застали серед іншого і слов'янське населення, а в північно-західній Панонії Великоморавську державу, котру перемогли у 906 році. Північно-східна частина Угорщини, рідко заселена слов'янською людністю (теперішнє Закарпаття), наприкінці 9 ст. на початку 11 ст. була в сфері впливу Русі, але після смерті Володимира Великого угорський король Стефан І (1000–1038) закріпив своє володіння по Карпати.

Угорщина і Київська Русь[ред.ред. код]

Взаємини Угорщини з Києвом у 11 — 13 вв. були назагал дружні, чому сприяли, крім торг. зв'язків, ще й династичні посвоячення Арпадовичів з Рюриковичами: дочка Володимира, Предслава, була дружиною короля Володислава Лисого. Сини Володислава перебували у Києві, звідки один з них, Андрій І, одружений з дочкою Ярослава Мудрого Анастасією-Аґмундою, був запрошений на угор. престол. За його і його сина Соломона (1063–1074) володіння зросли укр. впливи при королівському дворі й у культ.-рел. житті У. (зокрема в поширенні сх. обряду). Дочка Володимира Мономаха Євфимія була дружиною короля Коломана І, завойовника Хорватії і Далмації, який втручався також у міжусобиці укр. князів. Їх син Борис перебував у Києві і був кандидатом на угор. престол, але переміг Ґейза II, що одружився з Єфросинією, дочкою київ. кн. Мстислава.

Галицька вітка укр. кн. також підтримувала дружні взаємини з У. або й боролася проти поширення угор. впливів на зах.-укр. князівства. Володимирко Володаревич боровся з угорцями, а Ярослав Осмомисл уклав союз з У. За Володимира II Ярославича угор. король Бела III (1172–1196) захопив 1188 Галич і проголосив себе королем Галичини. У боротьбі з укр. князями Бела мусів врешті поступитися. Роман Мстиславич у своїх заходах об'єднати Гал. і Волинське князівства спирався на союз з королем Андрієм II (1205–1235). Дружина Романа, Ганна, намагаючися зберегти князівство для синів, піддалася під протекторат Андрія, який увів угор. залогу до Галича й, оголосивши себе «королем Галичини і Володимерії», малолітнього Данила Романовича тримав у своєму дворі, а гал. престол хотів здобути для своїх синів. Один з них, Коломан II, був коронований гал. королем (1215–1221) на основі поль.-угор. угоди в Спишу 1214, але його й угор. залогу вигнав з Галича Мстислав Удатний.

Перша пол. 13 ст. була виповнена дальшою боротьбою за гал. престол. Угор. королі у цій боротьбі (Андрій II, Бела IV, 1235–1270) то підтримували Романовичів, то протеґували ін. князів чи діяли у згоді з поль. володарями, а також висували власні претенсії, при чому довгий час користувалися підтримкою гал. бояр. Навіть коли гал. престол остаточно посів Данило після перемоги над угорцями (б. Ярослава 1245) і з цим погодився Бела IV (його дочка була одружена з ін. претендентом на Галич, Ростиславом Михайловичем), угор. король ще користувався титулом «короля Галичини і Володимерії». 1247 Бела IV віддав дочку Констанцію за Данилового сина Лева І, який згодом поширив свої впливи на Закарпаття (Мукачівська домінія; це посідання збереглося майже на півст.), а його внуки Андрій і Лев були навіть кандидатами однієї шляхетської партії на угор. престол проти Карла Роберта, але без успіху. Король Людовик В. з династії Анжу (1342 — 82) відновив претенсії і боротьбу за Гал.-Волинську державу з поль. королем і 1370 одержав Галичину, Холмщину і Крем'янеччину, тепер уже також як король Польщі, правлячи ними спершу через Володислава Опольського, а потім через своїх намісників з угор. воєвод. У 1387 остаточно ці землі перебрала Польща.

Понад столітнє змагання У. і частково володіння Галичиною та суміжними укр. землями дало у 18 ст., за розподілу Польщі 1772, правний аргумент Австрії домагатися Галичини. Австр. імператори тоді успадкували- титул угор. королів «rex Galiciae et Lodomeriae».

Ці події визначали й екон. та культ. взаємини між Україною і У. В У. бували укр. купці, а на Русь ввозилися з У. коштовні металеві вироби й коні. Зах. культ. впливи на Русь ішли також частково через У.

14-17 ст.[ред.ред. код]

Після упадку укр. держави в кін. 14 ст. й у висліді пізнішого поділу У. на довший час припиняються укр.-угор. зв'язки. Щойно в 17 ст. відновлюються взаємини між укр. козацтвом, згодом Коз. державою та автономною угор. державою на частині кол. Корони св. Стефана, Семигородом. Під впливом і контролем останнього опинилися переважно укр. землі Закарпаття, населення якого брало участь у низці угор. повстань та семигородсько-австр. воєн. У дальшому укр.угор. зв'язки визначало безпосереднє чи посереднє (за австр. абсолютизму) панування У. над укр. Закарпаттям, де культ., рел. і госп. впливи набрали форм тиску У. на укр. населення і його асиміляції.

18-19 ст.[ред.ред. код]

Поза Закарпаттям у 18 — 19 вв. укр.-угор. зв'язки були мінімальні. Угор. нац. рух, бувши протиавстр., а водночас і ворожий до нац. меншостей (у тому ч. й до закарп. українців), не викликав прихильности серед українців, і сам не мав симпатій до укр. змагань. Натомість зросла солідарність і співпраця між угор. і поль. рухами, зокрема в 1848 — 49, коли українці — одні примусово в рос. армії І. Паскевича, ін. напівдобровільно в Нац. Ґвардії — опинилися в протирев. таборі. Так само не мали користи українці з австро-угор. порозуміння 1867 й утворення двоєдиної монархії. Шовіністична політика Угорщини на Закарпатті та поль.-угор. дружба ще більше наставляли українців до підтримки Відня, а декого — до орієнтації на Москву.

20 ст.[ред.ред. код]

Двічі у 20 ст. під час світових воєн перебували угор. армії на укр. землях у війні з Росією чи СРСР і важкими репресіями залишили після себе погану пам'ять серед населення. За першої світової війни деяку укр. пропаганду в У. вів Союз Визволення України й кілька угор. діячів підтримували ідею незалежної України, очевидно, без Закарпаття; у Будапешті видавався ж. «Ukrajna» (ред. Г. Стрипський). У 1919 — 20 в Будапешті перебували укр. дипломатичні місії: УНР (гол. М. Ґалаґан) і ЗУНР (гол. Я. Біберович). Уряд ЗУНР торгував з респ. урядом У., гол. експортував нафту, у закарп. справах формально робив враження нейтрального, але фактично підтримував рух за приєднання до України.

За ком. режиму в У. (березень — серпень 1919) для укр. полонених й інтернованих видавалася газ. «Червона Україна». Сов. Росія і сов. український уряд намагалися прийти з допомогою урядові Б. Куна, але цій акції перешкодили армія УНР й УГА, а також протибольш. повстання отамана М. Григорієва. Після придушення ком. режиму в У. деякі угор. комуністи перебували на еміграції в УРСР.

Попри антибольш. наставлення Угорщини між двома світовими війнами, тут, мабуть, через традиційні упередження, перебувало дуже мале ч. укр. політ. емігрантів. Натомість після 1919 в У. залишилися зугорщені або проугорськи наставлені закарп. інтеліґенти, які спершу навіть мали свою політ. організацію з метою античехо-словацької ірриденти. З-поміж закарп. учених діяли тут між двома світовими війнами історик А. Годинка, славісти О. Бонкало і Г. Стрипський.

У 1939 році Угорщина вела війну проти Карпатської України, яка скінчилася окупацією держави.

У другій половині ХХ століття українські та угорські політичні організації входили до Антибільшовицького блоку народів. Генерал Ф. Фаркаш очолював Раду АБН; угор. публіцисти містили ст. в укр. пресі.

Взаємини між Угорщиною й УРСР[ред.ред. код]

23.6.1941 У. оголосила війну СРСР на боці Німеччини і вислала свою армію через Карпати на сов. фронт. Короткий час у півд.-сх. Галичині була угор. окупаційна адміністрація. Гол. угор. сили (2 армія) були розгромлені у 1943 б. Воронежа. Відступаючи у квітні 1944 через контрольовану УПА територію в Карпатах, угор. командування уклало з укр. повстанцями угоду про нейтральність і допомогу.

У 1944 — 45 У. захопили сов. війська З і 4 укр. фронтів і було укладене перемир'я з СРСР. Нові сов.-угор. взаємини випливали з воєнної поразки Угорщини та її становища під контролем сов. окупаційної влади. Зокрема вона відступила Закарпаття (Підкарп. Русь) на користь УРСР, що визнав міжнар. Паризький мировий договір 10. 2. 1947. Згідно з цим договором, У. виплатила 200 млн долярів відшкодувань СРСР. На підставі сов.-угор. угод 1945 і 1948 угор. екон. життя було тісно пов'язане з сов. економікою і ринком, а вступ У. до Padw Екон. Взаємодопомоги 1949 остаточно закріпив цей стан.

У 1960-их pp. 25 % угор. продукції йшло до СРСР. УРСР одержувала паровози, обладнання зв'язку, лікарське приладдя, текстиль, взуття, племінну худобу і харч. продукти. УРСР експортувала до У. вугілля, кокс, електроенергію, дерево. Майже 100 % сов. експорту вугілля, коксу і зал. руди до У. вивозилося з України, 81 % електроенергії, 80 % манґану, 58 % прокату чорних металів. Крім того, УРСР вивозить до У. с.-г. машини й заводське обладнання. Електроенергія до У. йде через систему «Мир» (підстанція в Мукачеві), нафта — нафтопроводом «Дружба» (угор. траса відкрита 1962), природний газ — газопроводом «Братство». Основний товарообмін між У. і СРСР відбувається через заліз. станцію в Чопі на угор.-укр.-чехо-словацькому кордоні. Частина достав перевозиться також Дунаєм.

Культурні угорсько-українські зв'язки[ред.ред. код]

До помітних подій цих зв'язків належить перебування в сер. 18 ст. Г. Сковороди, а в 1837 поява в Будині «Русалки Дністрової» М. Шашкевича. Літ. зв'язки у 19 — 20 вв. були мінімальні й існували гол. завдяки закарп. діячам (Ю. Жаткович, Г. Стрипський), що перекладали на угор. мову деякі твори укр. письм.; вже перед першою світовою війною почалися укр. переклади угор. авторів (твори Ш. Петефі, Я. Араня, К. Міксата, М. Йокая й ін.). Між першими перекладачами з угор. були П. Грабовський та М. Черемшина. В УРСР по 1920 появлялися твори ком. письм.: Мате Залки, Е. Мадараса, Б. Іллеша (повісті з закарп. життя «Тиса палає», «Карп. рапсодія»). Перекладали в УРСР В. Сосюра і Л. Первомайський, який також написав цикл поезій «Угор. рапсодія» (1936). Поза тим існували інтенсивні культ. угор.-укр. закарп. зв'язки, гол. в 1939–1944.

Щойно після 1945 почалися тісніші заг.укр. зв'язки з У. У Будапешті відкрито кафедру української мови, почалася систематичніша наук. співпраця. Київ. Університет встановив зв'язки з Дебреценським, а Ужгородський з Сеґедським Університетом і Ньїредьгазьким Пед. Інститутом. Є наук. обмін і співпраця між інститутами АН УРСР та відповідними угор. установами. Д. Радо належить до найкращих україністів У., який є також перекладачем з укр. літератури, а укр. проблематику досліджує історик Й. Перейні. Твори укр. письм. перекладали: Ш.Вереш (двотомник Т.Шевченка), А. Гідаш (вибрані твори М. Коцюбинського), Є. Ґріґаші («Вершники» Ю. Яновського), Ж. Раб (трилогія М. Стельмаха). Ш. Каріґ (І. Франка, О. Довженка) й ін. Низку перекладів з угор. літератури здійснили закарп. письм.: Ю. Шкробинець (антологія «Угор. арфа», 1970), М. І. Томчаній (роман Кальмана Міксата «Дивний шлюб»), С. Панько, І. Чендей, й ін., а також Л. Первомайський і М. Лукаш («Трагедія людини» І. Мадача). М. І. Томчаній у своєму романі «Тихе містечко» описує життя людей Угорщини в період 2-ої світової війни. У 1972 ж. «Alföld» (Дебрецен) присвятив 2 випуски укр. літературі, зокрема новітній. З угорської багато перекладає закарпатський поет Петро Лизанець, упорядник першої збірки угорських народних балад та першої антології угорської літ-ри Закарпаття (нині пише русинською мовою).

У 1950 — 60-их pp. пожвавилися мист. і театральні зв'язки. Укр. театри, муз. і танцювальні ансамблі УРСР, солісти опер побували в У., а угорські театри гастролювали в УРСР. У 1960 в Будапешті відбувся Тиждень української культури, а в 1965 — Дні української культури в Угор. Нар. Респ.; у 1959 і 1965 відбулися Дні угорської культури в Україні. Деяке ч. угор. студентів вчиться у вузах України (1968 — 240 осіб), але значно менше українців в угор. університетах. Окремої уваги надається співпраці між деякими обл.: Закарп. — Соболч-Сатмарська, Львівська — Баранья, між районами, містами, заводами тощо.

Відбувається обмін мист. виставками. В Ужгородській картинній ґалерії є чимало угор. творів, серед ін. і найбільшого угор. мистця, уродженця Закарпаття, М. Мункачі-Ліби, Ш. Голлоші (його учнем був Ю. Нарбут). У деяких творах композитора Ф. Ліста використані мотиви українських народних пісень, зокрема в симфонічній поемі «Мазепа»; Б. Барток збирав й опрацьовував укр. нар. мелодії.

Сучасні відносини[ред.ред. код]

29 травня 2015 року оператори газотранспортних систем України та Угорщини підписали договір про інтерконнектори, який передбачає обмін даними про роботу транскордонних газопроводів, що повністю відповідає енергетичному законодавству ЄС.[2]

26 вересня 2017 року МЗС Угорщини заявило що у відповідь на Прийняття Києвом закону «Про освіту» Угорщина блокуватиме подальший рух України до ЄС. «Угорщина, перебуваючи в Європейському Союзі, блокуватиме і буде накладати вето на будь-які кроки, які могли б бути подальшим прогресом у процесі європейської інтеграції України у дусі програми Східного партнерства», – йдеться у заяві МЗС. Закон, який мається на увазі, передбачає, що діти, які підуть у школи з 1 вересня 2018 року, матимуть можливість навчатися рідною мовою тільки в початковій школі – перші чотири роки. З п'ятого класу всі предмети повинні викладатися українською мовою.[3]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Джерела та література[ред.ред. код]