Антон Дончев

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Антон Ніколов Дончев
Антон Николов Дончев
Ім'я при народженні болг. Антон Николов Дончев
Народився 14 вересня 1930(1930-09-14) (93 роки)
Бургас
Помер 20 жовтня 2022(2022-10-20)[1] (92 роки)
Military Medical Academyd, Софія[2]
Громадянство Болгарія Болгарія
Національність Болгарин
Діяльність письменник, політик, сценарист
Alma mater Софійський університет Святого Климента Охридського
Мова творів Болгарська
Magnum opus Time of Partingd
Членство Болгарська академія наук
Нагороди
Сайт: antondonchev.com
CMNS: Антон Дончев у Вікісховищі

Антон Ніколов Дончев (болг. Антон Николов Дончев, 14 вересня 1930, Бургас) — болгарський письменник і громадсько-політичний діяч.

Біографія

Народився у м. Бургасі 14 вересня 1930 року. Закінчив у 1948 році гімназію у Великому Тирнові та у 1953 році — юридичний факультет Софійського університету. Відмовився від престижної посади судді у Великому Тирнові й зайнявся літературною творчістю.

1999 року за увесь свій набуток Дончев одержав премію «Балканіка». З 2003 року — член Болгарської Академії Наук. Наприкінці 2004 року ректор Софійського університету Боян Біолчев вручив йому Велику нагороду за літературу і почесний знак синьої стрічки.

Став широковідомим завдяки своєму роману «Час вибору» (видано 1964 року, український переклад О. Кеткова, 1987 р.). За фінансової допомоги режиму Тодора Живкова цей твір перекладали й видавали за кордоном. Сучасні джерела вказують, що роман фактично був соціальним замовленням тогочасної системи як частина пропагандистської кампанії на користь болгаризації місцевих турків і ромів у 1960-х роках. Втім, художня цінність «Часу вибору» беззаперечна й донині. Роман є картиною історичних подій — боротьби болгарського народу за свою ідентичність, насамперед — за віру. Це підтвердила, зокрема, номінація роману на премію фундації Дж. та І. Стоунів (США) як найкращого історичного роману. Його екранізував режисер Людмил Стайков у 1987 році.

Основні твори (романи та кіносценарії) Дончева

  • «Пробудження» (1956)(к)
  • «Сказання про часи Самуїла» (1961)(р)
  • «Калоян» (1963)(к)
  • «Час вибору» (1964) (р)
  • «Зграя вовків» (1972)(к)
  • «Згори, щоби світити» (1976)(к)
  • «Повернення до Рима» (1977)(к)
  • «На другому боці дзеркала» (1977)(к)
  • «Мільйони Привалова» (1983)(к)
  • «Сказання про хана Аспаруха, князя Слава і жерця Тереса» (1968—1992)(р)
  • «Дев'ять облич людини» (1989)(р)
  • «Дивний лицар над священною книгою» (1998)(р)
  • «Три життя Кракра»(2007)(р)

Посилання

Перегляд цього шаблону
  Про аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
Література та бібліографія
Словники та енциклопедії
Нормативний контроль
1950 — Єлисавета Багряна, Гйончо Белев, Павел Вежинов, Любомир Пипков, Стефан Савов, Петко Стайнов • 1951 — Павел Вежинов, Любомир Пипков, Веселин Стоянов, Стефан Савов, Андрей Гуляшки • 1952 — Димитр Димов, Димитр Методієв, Любомир Пипков, Богомил Райнов, Стефан Савов • 1953 — Васко Абаджієв • 1959 — Николай Гяуров, Димитр Іванов, Димитр Талев, Веселин Ханчев • 1960 — Димитр Ангелов, Валерій Петров • 1962 — Веселин Ханчев • 1964 — Димитр Методієв • 1966 — Николай Гяуров, Антон Дончев • 1969 — Богомил Райнов • 1971 — Павел Вежинов, Коста Цонев • 1972 — Любомир Левчев, Стойчо Панчев • 1974 — Михайло Суслов, Іван Юхновський • 1976 — Павел Вежинов, Тодор Живков • 1978 — Леонід Брежнєв • 1979 — Габрієль Гарсія Маркес, Минчо Минчев • 1980 — Коста Цонев • 1981 — Хосе Лопес Портільйо • 1983 — Микола Тихонов • 1984 — Дороті Годжкін, Хафез аль-Асад • 1986 — Невена Коканова, Леда Мілева, Станіслав Стратієв • 1989 — Жоржі Амаду
  1. ↑ https://bntnews.bg/news/pochina-pisatelyat-anton-donchev-1211263news.html
  2. ↑ https://btvradio.bg/ot-efira/na-92-godini-pochina-akad-anton-donchev.html
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Антон_Дончев&oldid=30349864