Любомир Левчев

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Любомир Левчев
Любомир Спиридонов Левчев
Lubomir Levchev.jpg
Народився 27 квітня 1935(1935-04-27)
Троян, Болгарія
Помер 25 вересня 2019(2019-09-25) (84 роки)
Софія, Болгарія
Поховання Софія
Громадянство Болгарія Болгарія
Діяльність поет, прозаїк
Alma mater Софійський університет Святого Климента Охридського
Мова творів болгарська
Роки активності 19572019
Жанр лірика, роман, есей
Діти Владимир Левчев
Нагороди

Любоми́р Спиридо́нов Ле́вчев (болг. Любомир Спиридонов Левчев, 27 квітня 1935(19350427), Троян, Болгарія — 25 вересня 2019, Софія, Болгарія) — болгарський поет і прозаїк.

Дійсний член Європейської академії мистецтва, науки і культури (Париж, Франція). Удостоєний багатьох міжнародних нагород, зокрема золотої медалі Французької академії за поезію і почесного звання «Лицар поезії» (1985). Член-засновник Європейської академії поезії (Люксембург). Почесний доктор Єльського університету (США). Член Міжнародного літературного фонду (Москва). Батько поета Владимира Левчева і художниці Марти Левчевої. Був одружений з художницею Дорою Боневою.

Біографія[ред. | ред. код]

1953 року Любомир Левчев закінчив гімназію в Софії й вступив на філософсько-історичний факультет Софійського університету. У 1957 році закінчив цей вищий навчальний заклад, здобувши спеціальність «Бібліографія і бібліотекознавство».

Опублікував свою першу збірку поезій «Зорі — мої» у 1957 році. Загалом за кордоном вийшло 58 його перекладених книжок у 36 країнах. Автор трьох романів і сценаріїв фільмів «Мовчазні шляхи», «Загибель Александра Великого», «Солодке і гірке».

В 19611971 роках обіймав посаду редактора і головного редактора газети «Литературен фронт».

З 1975 по 1979 рік Левчев був першим заступником міністра культури Народної Республіки Болгарії. Голова Спілки болгарських письменників у 1979-1988 роках. Був депутатом Народних зборів Болгарії VI i VII скликань. Належав до членів Центрального комітету Болгарської комуністичної партії[1].

Працював на радіо «Софія» і в редакції газети «Литературен фронт». З 1991 Любомир Левчев власник і головний редактор міжнародного видавничого дому «Орфей», що спеціалізується на поезії.

До сімдесятиліття поета вийшло у світ зібрання його творів у семи томах.

Твори[ред. | ред. код]

Поезія[ред. | ред. код]

  • «Звездите са мои. Стихотворения» (1957) — «Зірки — мої»
  • «Завинаги. Стихотворения» (1960) — «Назавжди»
  • «Позиция. Стихотворения» (1962) — «Позиція»
  • «Но преди да остарея. Стихотворения» (1964) — «Перш ніж постаріюся»
  • «Пристрастия. Стихотворения» (1966) — «Пристрасті»
  • «Обсерватория. Стихотворения» (1967) — «Обсерваторія»
  • «Рецитал. Стихотворения» (1968) — «Сольний концерт»
  • «Стрелбище. Стихотворения» (1971, 1974) — «Стрільбище»
  • «Дневник за изгаряне. Стихотворения» (1973, 1975) — «Щоденник на спалення»
  • «Звездопът. Поеми» (1973) — «Зірковий шлях»
  • «Свобода. Стихове» (1974) — «Свобода»
  • «Самосъд. Стихотворения из десет книги» (1975) — «Самосуд»
  • «Изход. Стихове» (1976) — «Вихід»
  • «Поздрав към огъня. Стихове» (1976, 1978) — «Вітання до вогню»
  • «Откъс. Стихове» (1980) — «Уривок»
  • «Заклинания. Стихотворения» (1981) — «Заклинання»
  • «Лък. Стихотворения» (1983) — «Лук»
  • «Самосъд'83. Стихотворения из четиринадесет книги» (1983) — «Самосуд-83. Вірші з чотирнадцяти книжок»
  • «Работническа кръв. Стихотворения» (1984) — «Робітнича кров»
  • «Бавен марш и други стихотворения» (1984) — «Повільний марш та інші вірші»
  • «Метроном. Стихове» (1986) — «Метроном»
  • «Седмата смърт. Стихове» (1989) — Сьома смерть""
  • «Отвъд. Стихотворения» (1994) — «По той бік»
  • «Небесен срив. Стихотворения» (1996) — «Небесне скинення»
  • «Пръстен от пръст» (1999) — «Перстень з праху»
  • «Селена» (2001) — «Селена»
  • «Вечерен акт» (2003)[2] — «Вечірній акт»
  • «Пепел от светлина» (2005) — «Попіл світла»
  • «Окончания» (2006) — «Закінчення»
  • «Кон със зелени крила» (2009) — «Кінь із зеленими крилами»
  • «Капризната игра на времената» (2010) — «Примхлива забава часів»
  • «Седемдесет и седем стихотворения» (2012) — «Сімдесят і сім віршів»
  • «В невидимата кула» (2014)[3]
  • «Самосън» (2017) — «Самосон»

На слова Левчева покладено пісні «Щоб я тебе прагнув» («Да те жадувам», рок-група «Сигнал») і «Після кохання» («След любов», композитор Александр Йосифов; ввійшла до альбома «Борис Гуджунов '78»).

Проза, есеї, мемуари[ред. | ред. код]

  • «Поетическото изкуство» (1986) — «Поетичне мистецтво»
  • «Убий българина». Роман (1988) — «Убий болгарина»
  • «Ти си следващият» — роман (2001) — «Ти наступний»
  • «Размисли за орфизма» — «Роздуми про орфізм»
  • «Писма от Ада. Есета». София: Стандарт, 2008, 262 с. — «Листи з Пекла»
  • «Панихида за мъртвото време» (2011)[4],[5],[6] — «Панахида по мертвому часі»

Нагороди[ред. | ред. код]

Міжнародні[ред. | ред. код]

  • Золота медаль за поезію від Французької академії, звання «Лицар поезії» (1985)
  • Медаль Асоціації венесуельських письменників (1985)
  • Премія імені Мате Залки (Росія, 1986);
  • Премія імені Бориса Полевого (Росія, 1986);
  • Велика премія від інституту імені Пушкіна[ru] та Сорбонни (1989);
  • Світова премія за містичну поезію «Фернандо Рієло»[7] (1993)
  • Орден «За заслуги» III ступеня (1997, Україна) — «за вагомий особистий внесок у розвиток українсько-болгарських відносин, популяризацію української літератури в Республіці Болгарія»[8]
  • Орден імені Володимира Маяковського, заснований Спілкою письменників у Євразії та Спілкою письменників і перекладачів Росії[9] (2009)
  • Літературно-громадська премія «Хай завжди світиш» (2009)
  • Премія «Золотий вінець», (2010)[10]
  • Літературна премія імені Вільяма Мередіта (США, 2013)[11]

Болгарські[ред. | ред. код]

  • Димитровська премія (1972)
  • Звання народного діяча мистецтва і культури[12] (1977)
  • Національна літературна премія Пеньо Пенева (1984)[13]
  • Почесний докторат Університету бібліотекознавства й інформаційних технологій (2005)[14]
  • З нагоди 70-ліття у 2006 році президент Георгій Пирванов нагородив Любомира Левчева орденом Орден «Стара планіна» I ступеня за "особливо великі заслуги перед Болгарією, за розвиток і популяризування болгарського мистецтва і культури"[15]
  • Почесний докторат Бургаського вільного університету (протокол № 3 від 12.05.2006)[16] [17]
  • У 2008 році Любомир Левчев одержав національну премію імені Христо Данова за всю творчість загалом[18]
  • Почесне громадянство міста Смолян (2010)[19] [20]
  • Національна літературна премія Івана Вазова (2013)[21]
  • Медаль імені Івана Вазова від Спілки болгарських письменників (2014)[22]
  • Почесне громадянство міста Софія (2015)[23] [24]

Переклади українською[ред. | ред. код]

  • «Повільний марш» – Луцьк: ПВД «Твердиня», 2019. Збірка поезій. Переклав Віктор Мельник

Зовнішні зв'язки[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Протоколи на Политбюро и на ЦК на БКП
  2. Анахіт Хачикян, Міні-репортаж із прем'єри "Вечірнього акту. «Култура», 21.03.2003 Архівовано 04.03.2016, у Wayback Machine.
  3. Марин Бодаков, «Ходене по буквите», в. «Култура», № 6 (2755), 14.012.2014
  4. «Самотата е работилницата на поета» Архівовано 2016-03-05 у Wayback Machine., інтерв'ю Валерія Велева. «Стандарт», 26 вересня 2011
  5. «Нито вълк, нито брат. Човек за човека е българин», інтерв'ю Пенчо Ковачева. «24 часа», 19 листопада 2011
  6. Аглика Георгиева, "Левчев се изповядва в «Панихида на мъртвото време». «Новинар», 26 вересня 2011
  7. The Fernando Rielo World Prize for Mystical Poetry, Thirty-First Annual Award — Rules[недоступне посилання з липень 2019]
  8. Указ Президента України від 11 вересня 1997 року № 1003/97 «Про нагородження відзнакою Президента України — Орденом „За заслуги“»
  9. "Левчев с орден «Маяковски», plovdiv-online.com, 31.07.2009
  10. {{cite news|url=http://utrinski.com.mk/?ItemID=B95B0311D450CD46ABDE3BC8A4A75FD8 «Струга уште еднаш ќе ја празнува поезијата», Невена Поповска, 19.08.2010
  11. Сайт Културни новини. Награда «Уилям Мередит» за Любомир Левчев. 26.05.2013
  12. Указ № 800 від 23.05.1977. Обн. ДВ. бр. 43 від 03.06.1977
  13. „Лауреати на Националната литературна награда „Пеньо Пенев“ Архівовано 29 квітня 2013 у Wayback Machine., сайт на Дом-музей „Пеньо Пенев“ в Димитровград
  14. Почетни доктори на Бургаския свободен университет, сайт УніБІТ, 17.05.2005
  15. http://www.president.bg/news.php?id=2390&st=0 «Президентът връчи ордени на Любомир Левчев, Недялко Йорданов и Александър Морфов». Президентський сайт, 01.03.2006
  16. Почетни доктори на Бургаския свободен университет
  17. Веселин Максимов, Любомир Левчев - Доктор хонорис кауза на БСУ, Дарик Бургас, 05.12.2006
  18. Лауреати на националната награда Христо Г. Данов 2008, сайт міністерства культури Болгарії, 14 червня 2008 року
  19. „Любомир Левчев стана почетен гражданин на Смолян“, smolyandnes.com, 21 май 2010 г.
  20. „Любомир Левчев - почетен гражданин на Смолян“, в. „24 часа“, 22 май 2010 г.
  21. Сайт "Факел". "Любомир Левчев е носителят на Вазовата награда"
  22. Рекорден брой награди раздаде СБП, Преса Дейли.
  23. Решение № 243 по т. 49, обявено на 29.04.2015 Архівовано 05.05.2015, у Wayback Machine., сайт на Столична община
  24. Дневен ред на заседанието на Столичния общински съвет, проведено на 23 април 2015 г. Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine., сайт на Столична община