Ініго Кампйоні
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
Ініго Кампйоні (італ. Inigo Campioni; нар. 14 листопада 1878, В'яреджо, Лукка, Тоскана — пом. 22 травня 1944, Парма) — італійський військово-морський діяч, адмірал Королівських ВМС Італії, учасник італійсько-турецької, другої італо-ефіопської, Першої та Другої світових воєн. Командував основним угрупованням надводних сил італійського флоту на початку військової кампанії, що розгорялася на Середземному морі. 24 травня 1944 року віце-адмірал І. Кампйоні був розстріляний прибічниками Муссоліні разом з контр-адміралом Луїджі Мачерпа та юнаками 17-18 років у міському сквері Парми.
Біографія
Ініго Кампйоні народився 14 листопада 1878 року у В'яреджо в провінції Лукка в Тоскані. Військову службу розпочав з 14 листопада 1893 року, вступивши до Королівської Військово-морської академії в Ліворно. Після завершення навчання у 1896 році з одночасним присвоєнням військового звання мічмана, отримав призначення на флот. У 1898 році йому було присвоєне чергове звання енсін, а в 1905 — лейтенант.
Лейтенант Ініго Кампйоні брав участь в італійсько-турецькій війні 1911—1912 років, проходив службу на броненосному крейсері «Амальфі».
У Першій світовій війні офіцер служив на борту лінійних кораблів «Конте ді Кавур» та «Андреа Доріа». У 1916 році отримав звання лейтенант-командера і прийняв під своє командування ескадрений міноносець «Ардіто», на чолі якого залучався до проведення багатьох конвоїв. У вересні 1917 року командир есмінця «Ардіто» відзначився у морському бою в північній частині Адріатичного моря, за що отримав нагороду — бронзову медаль «За військову доблесть». У грудні 1918 року, вже після завершення війни, за проявлені мужність та високі командирські якості був нагороджений Хрестом «За військові заслуги».
Після завершення війни залишився на військовій службі й вже в 1919 році отримав звання командор, а в 1926 — капітана. Кампйоні очолював військово-морську лабораторію з вивчення морських програм озброєння в Ла-Спеції. Згодом отримав призначення на посаду військово-морського аташе Італії в Парижі. У 1929 році призначений командиром лінійного корабля «Кайо Дуйліо». Надалі був начальником штабу 1-ї ескадри флоту на важкому крейсерові «Трієст». З травня 1930 до травня 1931 року — командир важкого крейсера «Тренто».
У 1932 року капітан Ініго Кампйоні отримав перше адміральське звання — контр-адмірал. У 1934 році він був удостоєний звання дивізійного адмірала й продовжив службу начальником кабінету міністра ВМС Італії. Далі командував 5-ою дивізією надводних сил за часів Другої італо-ефіопської війни 1935—1936 років.
У 1936 році дивізійний адмірал І. Кампйоні підвищений у ранзі до звання адмірала ескадри (еквівалент віце-адмірала). 1938 року призначений на посаду заступника начальника штабу ВМС. Маючи надзвичайно високий авторитет серед моряків та офіцерів італійського флоту, у 1939 році став командувачем 1-ою ескадрою з флагманом на лінкорі «Джуліо Чезаре». Того ж року він обраний сенатором Королівства Італії.
10 червня 1940 року фашистська Італія вступила у Другу світову війну. Адмірал ескадри І. Кампйоні командував основним угрупованням надводних сил італійського флоту на початку військової кампанії, що розгорялася на Середземному морі. На чолі цих сил адмірал взяв учать у низці битв проти британського флоту, а саме у битвах біля Калабрії, Таранто, в операції «Уайт», бою біля мису Спартівенто.
Адмірал зазнав серйозних звинувачень з боку керівництва за провальну операцію, коли італійський флот не зміг двічі зірвати спроби британських сил провести конвої по Середземному морю, попри перевагу у силах на користь італійців. А після зіткнення біля мису Спартівенто, коли І. Кампйоні повів себе занадто обережно й не доклав максимуму зусиль, щоб розгромити сили противника, які переважав, 8 грудня 1940 року адмірала відсторонили від посади, на яку призначили Анджело Якіно. Адмірал ескадри І. Кампйоні отримав призначення на попередній пост — заступника начальника штабу ВМС. Однак, такі негативні наслідки його керівництва флотом у боях не завадили йому отримати нагороду й стати Командором Військового Савойського ордену за свої досягнення.
15 липня 1941 року адмірал Кампйоні отримав призначення на посаду губернатора та командувача усіма італійсько-німецькими силами на Італійських Егейських островах та в регіоні. У листопаді 1941 року він досяг віку 65 років і був переведений до допоміжного резерву флоту, водночас його лишили на активній службі, як губернатора і командувача на Егейських островах.
8 вересня 1943 року після потайливих перемовин з союзниками, Італія оголосила про свій вихід з війни. Ця новина застала адмірала у себе в штаб-квартирі на острові Родос. На вимогу німців він відмовив на це і висловів своїм офіцерам про те, що колишні союзники по Осі неодмінно спробують захопити острови. 11 вересня 1943 року італійські війська на острові Родос капітулювали німцям, які захопили командувача в полон.
Спочатку німці розмістили полоненого адмірала у таборі військовополонених у Шкоккені на території німецької провінції Позен. У січні 1944 року І. Кампйоні перевезли до Північної Італії, яка перебувала тоді під контролем Італійської соціальної республіки Б.Муссоліні. Там колишнього військового кинули до в'язниці у Вероні.
І. Кампйоні неодноразово відмовлявся від співпраці з фашистським урядом Соціальної республіки, мотивуючи це тим, що цей уряд є незаконним, тому що існує офіційний уряд Італійського королівства і є власний король країни, якому він присягав. Розлючена влада фашистів шляхом проведення військового трибуналу присудила йому смертну кару за звинувачення у державній зраді. Згодом посланці Муссоліні запропонували скасувати цей вирок за умови, що адмірал визнає «законний уряд» Італії. Адмірал вкотре відмовився від цього.
24 травня 1944 року віце-адмірал І. Кампйоні разом із контр-адміралом Луїджі Мачерпа та юнаками 17—18 років був розстріляний прибічниками Муссоліні у міському сквері Парми.
У листопаді 1947 року уряд Італійської республіки нагородив мужнього військово-морського воєначальника золотою медаллю «За військову доблесть» посмертно. Тіло страченого адмірала було поховане на військовому цвинтарі міста Барі.
Див. також
- Карло Бергаміні
- Антоніно Тоскано
- Ендрю Браун Каннінгем
- Альберто да Зара
- Родольфо Граціані
- Анджело Якіно
Література
- Gianni Rocca, «Fucilate gli ammiragli, la tragedia della marina italiana nella seconda guerra mondiale», Oscar Storia Mondadori, Cles (TN), 2009
- Autori vari (tra cui Massimo Infante), Vita e morte del soldato italiano nella guerra senza fortuna, Edizioni Ferni — Ginevra, 1973.
- Arrigo Petacco, Le battaglie navali nel mediterraneo nella Seconda guerra mondiale, Arnoldo Mondadori Editore, 1976.
- Залесский К. А. Кто был кто во второй мировой войне. Союзники Германии. — Москва, 2003
Посилання
- Inigo CAMPIONI Ammiraglio di Squadra(італ.)
- Inigo Campioni(англ.)
- [1]
|
- ↑ Ultime lettere di condannati a morte e di deportati della Resistenza italiana
- ↑ Donne e Uomini della Resistenza — Associazione Nazionale Partigiani d'Italia.
- Народились 14 листопада
- Народились 1878
- Померли 22 травня
- Померли 1944
- Поховані в Барі (Італія)
- Великі офіцери ордена Святих Маврикія і Лазаря
- Великі офіцери ордена Корони Італії
- Командори Савойського військового ордена
- Нагороджені золотою медаллю «За військову доблесть» (Італія)
- Нагороджені медаллю Перемоги у Першій світовій війні
- Адмірали Італії
- Італійські військовики Першої світової війни
- Учасники Другої світової війни з Італії
- Розстріляні в Італії
- Померли в Пармі
- Уродженці В'яреджо