Маркус Валерій Сергійович
Валерій Маркус Маркус Валерій Сергійович | ||
---|---|---|
Старший солдат | ||
Загальна інформація | ||
Народження | 14 липня 1993 (31 рік) Первомайськ, Миколаївська область, Україна[1] | |
Військова служба | ||
Роки служби | 2011—2016 | |
Приналежність | Україна | |
Вид ЗС | ДШВ | |
Формування | ||
Війни / битви | протистояння у Слов’янську, Бої за Дебальцеве, Битва за Краматорськ, Бої за Шахтарськ, Війна на сході України і російське вторгнення в Україну (з 2022) | |
Нагороди та відзнаки | ||
Маркус Валерій Сергійович у Вікісховищі |
Валерій Сергійович[2] Маркус[3] , також відомий як Валерій Ананьєв (нар. 14 липня 1993, Первомайськ на [[Миколаївська область|Миколаївщині]) — український військовий, ветеран російсько-української війни, письменник, блогер і мандрівник.
Служив у ЗСУ п'ять років, з них два — в зоні бойових дій на Донбасі. Служив у 25-й десантній бригаді.
Відомий публікаціями у Facebook та відео в Youtube, у тому числі про війну на сході України та пішу прощу по Дорозі святого Якова довжиною у 1800 км. 13 серпня 2018 року вийшла його перша художня книга «Сліди на дорозі», частина подій якої відбувається на Донбасі, під час війни. Книга стала бестселером, та однією з найпопулярніших книг в Україні 2019 року.
Життєпис
Народився 14 липня 1993 року або в Первомайську на Миколаївщині[4], або в Первомайську на Луганщині[5]
14 липня 2011 року досяг повноліття і наступного дня пішов у військкомат та написав рапорт, що бажає служити у ВДВ (Високомобільні десантні війська). Через два місяці він став військовослужбовцем у 25 ОВДБр.[6][7] Згідно спогадів Валерія, він став російськомовним у 10-му класі, а згодом повернувся до української[8].
Війна на сході України
2014 року, коли до кінця контракту Валерія лишалося півроку, російські війська тимчасово окупували Крим, а пізніше і частину Донецької та Луганської області. 8 березня 2014 Валерій отримав перший бойовий наказ. Як солдат 25-ї десантної бригади, він потрапив на фронт під Слов'янськ.[2] Влітку 2014 року за вбивство Валерія, одним з командирів терористичної організації ДНР, було призначено грошову винагороду, тоді й з'явився псевдонім «Ананьєв». На питання журналістів про цю подію Валерій відповідав: «Щоб через мене не змогли знайти моїх близьких та нанести їм шкоду». Після закінчення контракту, він залишився в армії ще на два роки, без підписання нового. В інтерв'ю Громадське ТБ, Валерій сказав, що: «Залишився тому, що відчував відповідальність і провину за те, що відбувається».[9]
Під час служби в АТО Валерій вів відеоблог, намагаючись показати армію такою як вона є: не перебільшуючи жахи війни і не применшуючи помилок командування. Публікував відео з передової: про звільнення Вуглегірська, Дебальцевого, результати боїв, обстріли, армійське життя[6].
2016 року був госпіталізований. Проходив лікування спочатку у Дніпрі, потім у Старокостянтинів Хмельницької області, далі в Одесу, де отримав виписку про непридатність до служби по стану здоров'я та був звільнений з лав ЗСУ. Переїхав до Києва та почав працювати в ІТ компанії. Пропрацювавши там півроку, пішов та зайнявся різними підробітками, як, наприклад, ведучий спортивних заходів. Після звільнення з армії був змушений продовжити лікування, так як мав фізичні та психологічні проблеми, але до лікарів більше не звертався[10]. Так як за його словами: «Єдиний лікар, який здатен вирішити мої проблеми — це я сам».
У червні 2018 записав відеозвернення на підтримку ув'язненого у Росії українського режисера Олега Сенцова.[11]
Проща
У 2017 році як лікування Валерій Маркус обрав пішу подорож із Парижа до мису Фіністерре, через Францію та Іспанію стародавнім паломницьким шляхом святого Якова — Ель Каміно де Сантьяго.[12] З військовим наплічником за спиною, без знання мови та мінімально необхідною кількістю грошей Валерій вийшов із Парижа та пішов на південь. Дійшовши до міста Санте, попрямував на захід, до Атлантичного океану і пішов вздовж узбережжя океану через заповідник Ланд де Гасконь[en], перейшов кордон Іспанії і продовжив шлях вздовж океану по Кантабрійському хребту, на захід.
Перейшовши гори, знову вирушив на південь, відвідавши місто Сантьяго-де-Компостела, звідки пішов далі на захід до Мису Фіністерре. Загалом Валерій подолав 1811 кілометрів виключно пішки. Усю свою подорож він фільмував та описував в публікаціях на Facebook. Його подорож у форматі 14-ти серійного фільму опублікована на його каналі в Youtube. Пройшовши через Францію та Іспанію до мису Фіністера, встановив на цьому «краю світу» український прапор, підписаний українцями на Майдані Незалежності у Києві.[13][14][15][16][17]
Служба і звільнення Валерія з лав ЗСУ, а також його піша подорож Європою стали однією з основних сюжетних ліній повнометражного документального фільму режисера Сергія Дмитренка «Вільна людина. Проща», виробництво якого розпочалось у 2020 році [18]
Вихід книги
2015 року Валерій почав писати книгу. На війні не було можливості повноцінно займатися цим. Після звільнення, було декілька спроб продовжити роботу, але проблеми зі здоров'ям заважали. І тільки після пішої подорожі Валерій зміг закінчити книгу про війну на Донбасі «Сліди на дорозі». Процес написання був для автора важким. На початку лютого 2018 року рукопис було завершено і почалась підготовка до друку.
Після декількох зустрічей з представниками різних видавництв, у тому числі з монополістами українського книжкового ринку, які хотіли надрукувати його книгу, Валерій був категорично проти співпраці з будь-ким. Він оформив себе, як видавця і заручившись підтримкою близьких друзів, надрукував її. 13 серпня 2018 року книга надійшла у продаж та одразу стала бестселером. За перші три тижні було розкуплено увесь 5-ти тисячний тираж, що є величезним успіхом для українського книжкового ринку.[19]. З вересня розпочався всеукраїнський тур автора на підтримку своєї книжки.
Оглядач сайту mrpl.city Іван Синєпалов розташував роман на 10 місці у переліку найкращих книжок, виданих українською мовою у 2018 році. На його думку, «З поправкою на епоху, „Сліди на дорозі“ цілком можна сприйняти за запізніле продовження Холодного Яру — той самий художньо-документальний стиль і та сама здатність на кількох сторінках так прив'язати читача до співслужбовців автора, що кожна смерть стає і твоєю особистою маленькою втратою».[20]
Затримання
10 вересня 2018 року Валерія було затримано поліціянтами в Дніпрі перед презентацією книги «Сліди на дорозі». За даними поліції, його затримали для проведення слідчих дій у справі щодо бійки, яка сталася в січні 2016 року.[21] 5 жовтня 2018 року всі звинувачення з Валерія було знято[22].
Піврічна подорож Скандинавією
Отримавши гонорари від продажів книги, Валерій віддав більшу частину коштів на благочинність, і у травні 2019 року вирушив у свою наступну пішу подорож країнами Скандинавії.
24 травня він прилетів до Осло і звідти пішов пішки на північ. Метою мандрівки було дійти до Північного Льодовитого океану. Валерій був у дорозі з травня по вересень 2019 року. Шлях проходив через Норвегію, Швецію і Фінляндію, переважно горами. Як зауважив сам Валерій: «За час подорожі, оленів я бачив більше, ніж людей»[23].
У горах трапився інцидент, під час якого Валерій отримав травму обличчя і був змушений самостійно зашивати його. Загалом Валерій пройшов пішки близько 3000 км горами. Згодом він взявся за фільм про цю мандрівку, що має називатися «Вільна людина: Горизонт».
Псевдонім та зміна прізвища
2014 року російські бойовики призначили винагороду за вбивство Валерія. Щоб уберегти родичів, у соцмережах Валерій змінив прізвище на вигадане, прибравши місце народження. Так з'явився псевдонім «Ананьєв».
2020 року Валерій офіційно змінив прізвище і перевів усі свої публічні сторінки в соцмережах на нове прізвище за паспортом — «Маркус»[3].
Нагороди та відзнаки
- Пам'ятний знак «За воїнську доблесть» (2014)[2]
- Топ 30 українців до 30 років від Kyiv Post (2020)[24]
Бібліографія
- Валерій Ананьєв (2018). Сліди на дорозі. Київ. — 375 с. ISBN 978-966-194-302-4[25]
Див. також
Примітки
- ↑ а б https://www.5.ua/suspilstvo/za-chaysom-desantnyk-pysmennyk-veteran-rosiisko-ukrainskoi-viiny-valerii-ananiev-na-5-kanali-190302.html
- ↑ а б в Пост у ФБ 9 липня 2015. www.facebook.com (англ.). Процитовано 3 січня 2019.
- ↑ а б Тепер Маркус: Письменник і ветеран АТО Валерій Ананьєв розповів, чому змінив прізвище. https://www.depo.ua/ukr. 24 грудня 2020. Процитовано 26 грудня 2020.
- ↑ «ЗА ЧАЙ.СОМ»: ДЕСАНТНИК, ПИСЬМЕННИК, ВЕТЕРАН РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОЇ ВІЙНИ ВАЛЕРІЙ АНАНЬЄВ НА «5 КАНАЛІ» // Сайт 5-го каналу.
- ↑ Ветеран АТО Валерій Ананьєв у паломництві Західною Європою подолав уже півтисячі кілометрів і перейшов на українську мову. Новинарня (укр.). 17 липня 2017. Процитовано 1 квітня 2021.
- ↑ а б Валентина Ємінова (2 серпня 2017). Той самий Валера Ананьєв з ПДВ: про те, чому пішов з армії, найбільший страх у житті і дівчину своєї мрії (російською) . depo.ua. Процитовано 6 листопада 2017.
- ↑ Шрамович, В'ячеслав (18 жовтня 2018). "На війні класно, інакше б люди не воювали" - десантник-письменник Валерій Ананьєв (брит.). Процитовано 8 квітня 2019.
- ↑ Валерій Ананьєв. www.facebook.com (укр.). Процитовано 13 листопада 2018.
- ↑ После войны я вытянул себя сам, — Валерий Ананьев | Громадське радио. Громадське радіо (рос.). Процитовано 7 квітня 2019.
- ↑ Валерій Ананьєв: Чому саме за кордоном перейшов на українську. 5 канал (uk-UK) . Процитовано 7 квітня 2019.
- ↑ Sentsov 88. YouTube. Free Sentsov. 20 червня 2018. Процитовано 3 червня 2021.
{{cite web}}
: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання) - ↑ Вільна людина Валерій Ананьєв
- ↑ Пригоди українського прапора в Європі
- ↑ Валерий Ананьев: «К концу путешествия подошвы до того стерлись, что я чувствовал каждый камешек на дороге» (фото)
- ↑ Пішки обійшов Європу — в гостях Сніданку ветеран АТО Валерій Ананьєв
- ↑ Історія українського десантника, який пройшов 1800 км по Франції та Іспанії
- ↑ В.Кіртока, Десантник Валерій Ананьєв: «за 68 днів я пройшов по Франції та Іспанії 1811 кілометрів. Зустрічав і німців, і поляків, і американців, і жодного росіянина, хоча мені казали, що їх там бачили» // Цензор.нет, 14 вересня 2017
- ↑ Проєкт фільму про історію Валерія Маркуса "Вільна людина. Проща" на Спільнокошті. BiggggIdea. 22.08.2021.
- ↑ Слiди на дорозi
- ↑ Іван Синєпалов (29 грудня 2018). Маріупольцям на довгі новорічні свята: найкращі українські книги 2018 року. mrpl.city. Процитовано 27 травня 2019.
- ↑ У Дніпрі поліція затримала блогера, учасника бойових дій на Донбасі Валерія Ананьєва. Радіо Свобода (укр.). Процитовано 10 вересня 2018.
- ↑ Суд закрив справу проти блогера, учасника бойових дій на Донбасі Ананьєва. Радіо Свобода (укр.). Процитовано 3 січня 2019.
- ↑ Валерій Ананьєв: "Мені подобається жити в ці часи в Україні, хоча це постійна боротьба". ukrainiantime.org. Процитовано 1 квітня 2021.
- ↑ Valerii Ananyev: War veteran talks army, Russia’s war in Ukraine in his book, video blog | KyivPost - Ukraine's Global Voice. KyivPost. 27 листопада 2020. Процитовано 4 квітня 2021.
- ↑ Протистава нестерпності світу. zbruc.eu, 18.02.2020
Посилання
Вікіцитати містять висловлювання від або про: Маркус Валерій Сергійович |
|
Інтерв'ю
- В.Кіртока, Десантник Валерій Ананьєв: «за 68 днів я пройшов по Франції та Іспанії 1811 кілометрів. Зустрічав і німців, і поляків, і американців, і жодного росіянина, хоча мені казали, що їх там бачили» // Цензор.нет, 14 вересня 2017
- Валентина Емінова, Проща воїна: Що український десантник знайшов на краю землі // depo.ua, 27 вересня 2017
- Валентина Ємінова (2 серпня 2017). Той самий Валера Ананьєв з ПДВ: про те, чому пішов з армії, найбільший страх у житті і дівчину своєї мрії (рос.). depo.ua. Процитовано 6 листопада 2017.
- Шрамович, В'ячеслав (18 жовтня 2018). "На війні класно, інакше б люди не воювали" - десантник-письменник Валерій Ананьєв (укр.). Процитовано 8 квітня 2019.
- Старші солдати (Україна)
- Народились 14 липня
- Народились 1993
- Уродженці Первомайська (Миколаївська область)
- Військовики 25-ї повітрянодесантної бригади
- Нагороджені пам'ятним знаком «За воїнську доблесть»
- Українські воїни-учасники російсько-української війни (з 2014)
- Українські мандрівники
- Блогери України
- Українські письменники