Перейти до вмісту

Eurostar

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Eurostar
Дата створення / заснування 14 листопада 1994
Логотип
Зображення
Країна  Велика Британія,  Бельгія,  Франція,  Нідерланди і  Німеччина
Член у Railteamd[1]
Оператор Eurostar Internationald
Дата офіційного відкриття 6 травня 1994[2]
Ширина колії європейська колія
Пасажиропотік 3 000 000, 4 900 000, 6 000 000, 6 300 000, 6 600 000, 7 100 000, 6 950 000, 6 600 000, 6 310 000, 7 270 000, 7 450 000, 7 850 000, 8 260 000, 9 100 000, 9 200 000, 9 500 000, 9 700 000, 9 900 000, 10 100 000, 10 400 000, 10 400 000, 10 000 000 і 10 300 000
Початкова чи кінцева точка Центральний вокзал Амстердаму, Сент-Панкрас і Північний вокзал
Маршрутна карта Template:Eurostard
Тип електрифікації 25 kV, 50 Hz AC railway electrificationd
Стан використання використовується[d]
Кількість підписників у соціальних мережах 5950 ± 9[3]
Офіційний сайт
CMNS: Eurostar у Вікісховищі

Eurostar — міжнародна високошвидкісна залізнична служба, що сполучає Велику Британію з Францією, Бельгією та Нідерландами. Потяги Eurostar перетинають Ла-Манш через Євротунель, що є під орудою Getlink[en].

Кінцева зупинка в Лондоні — Сент-Панкрас; іншим станціями в Англії, що обслуговує Eurostar є Еббсфліт-Інтернешнал та Ешфорд-Інтернешнал у Кенті. Проміжним зупинним пунктом у Франції є Лілль-Європа. Кінцева зупинка в Парижі — Париж-Північний. Потяги до Бельгії та Нідерландів зупиняються на Брюссель-Південний і Роттердам-Центральний, кінцевою зупинкою є Амстердам-Центральний. Раніше у Франції існували прямі рейси з Лондона до Марн-ла-Валле-Шессі (паризький Діснейленд) до червня 2023 року та сезонні прямі рейси до півдня Франції (Ліон, Авіньйон і Марсель) влітку та до Французьких Альп взимку.

Франшизу обслуговують 11 потягів класу 373/1, кожний з яких складається з 18 вагонів, і 17 потягів класу 374, кожний з яких складається з 16 вагонів. На високошвидкісних лініях поїзди рухаються зі швидкістю до 320 км/год. Високошвидкісна лінія LGV Nord у Франції була відкрита до того, як в 1994 році почали працювати Eurostar, а пізніше були додані нові високошвидкісні лінії: HSL 1 у Бельгії та High Speed 1 у південно-східній Англії. Французька та бельгійська частини мережі використовується також Thalys Париж–Брюссель і поїздами TGV.

Eurostar управляється Eurostar International Limited[en] (EIL), яка належить Eurostar Group[en].

У грудні 2021 року речник Eurostar заявив, що компанія має намір перенести свою адміністративну діяльність з Лондона до Брюсселя в рамках майбутнього злиття з Thalys, яке було схвалено в березні 2022 року, пославшись на проблеми з веденням бізнесу у Великій Британії та заявивши, що перебування в країні ЄС полегшить розширення та розвиток.

Історія

[ред. | ред. код]

Запуск сервісу

[ред. | ред. код]

14 листопада 1994 року потяги Eurostar почали курсувати від станції Ватерлоо-Інтернешнал в Лондоні до залізничної станції Париж-Північний, а також до залізничної станції Брюссель-Південний. [4] [5] Залізничне сполучення розпочалося з обмеженої послуги Discovery; щоденне курсування потягів розпочалася з 28 травня 1995 року. [6]

У 1995 році Eurostar досягав середньої наскрізної швидкості 171,5 км/год від Лондона до Парижа. [7] 8 січня 1996 року Eurostar запровадив послуги з другої залізничної станції у Великій Британії, коли було відкрито станцію Ешфорд-Інтернешнал. [8]

Також у 1996 році компанія Eurostar розпочала своє цілорічне сполучення з Діснейлендом, коли перший потяг вирушив 29 червня. У наступному році було запроваджено послуги до Французьких Альп взимку. [9]

20 липня 2002 року було розпочато влітку сполучення зі станцією Авіньйон-Центр. Послуга діяла до 2014 року, після чого 1 травня 2015 року маршрут потяга було змінено розширеною службою — потяг курсував через станцію Авіньйон TGV до Ліона і Марселя. [9]

23 вересня 2003 року почалися пасажирські перевезення на першій завершеній дистанції High Speed ​​1. [10] Після гучної церемонії відкриття [11] та великої рекламної кампанії [12] 14 листопада 2007 року послуги Eurostar у Лондоні перенесли з Ватерлоо до розширеного та капітально відремонтованого лондонського Сент-Панкрас-Інтернешнал. [13]

Послуги в один кінець з Лондона до Амстердама (тільки з поверненням до Брюсселя) були запущені 4 квітня 2018 року. Цю послугу було відкрито зворотно з 26 жовтня 2020 року [14].

Regional Eurostar та Nightstar

[ред. | ред. код]

Крім того, пропозиції для Eurostar містили прямі рейси до Парижа та Брюсселя зі станцій на північ від Лондона: Манчестер-Пікаділлі через Бірмінгем-Нью-стрит на West Coast Main Line та Лідс і Глазго-Центральний через Единбург-Веверлі, Ньюкасл і Йорк на East Coast Main Line[en]. [15]

Для Regional Eurostar[en] було побудовано сім 14-вагонних поїздів Eurostar «North of London», але ці послуги так і не були реалізовані. Прогнозована тривалість подорожі з Глазго до Парижа майже дев’ять годин під час зростання недорогих авіаперевезень в 1990-х роках робила плани комерційно не вигідними порівняно з дешевшими та швидшими авіакомпаніями. [16] Іншими причинами скасування цих послуг були як урядова політика, так і руйнівна приватизація British Rail. [17] Три потяги Regional Eurostar були орендовані Great North Eastern Railway (GNER) для збільшення пасажирообігу між Лондонським Кінгс-кросс та Йорком, а пізніше Лідсом. [18] [19] Термін оренди закінчився в грудні 2005 року, і більшість потягів «North of London» були передані SNCF для послуг TGV на півночі Франції. [20] [21]

Також планувався міжнародний спальний поїзд Nightstar[en]; він курсував би за тими ж маршрутами, що й Regional Eurostar, а плюс маршрутом Great Western Main Line[en] до станції Кардіфф-Центральний. [22] Вони також були визнані комерційно недоцільними. У 2000 році вагони були продані Via Rail[en] у Канаді. [23] [24]

Магістральні маршрути

[ред. | ред. код]

LGV Nord (Франція)

[ред. | ред. код]
Докладніше: LGV Nord

LGV Nord — французька високошвидкісна залізнична лінія завдовжки 333 км, що сполучає Париж із бельгійським кордоном і тунелем під Ла-Маншем через Лілль. Була відкрита в 1993 році. [25] Його розширення до Бельгії та Парижа, а також підключення до тунелю під Ла-Маншем зробили LGV Nord складовою всіх маршрутів Eurostar. Бельгійська високошвидкісна лінія, HSL 1, була сполучена з LGV Nord, на бельгійському кордоні, в 1997 році. З усіх французьких високошвидкісних ліній LGV Nord має найрізноманітніший та найзавантаженіший високошвидкісний рухомий склад; запропонований проект обходу Лілля, який скоротив би час подорожі Eurostar до Парижа, має назву LGV Picardie[en].

Тунель під Ла-Маншем

[ред. | ред. код]
Докладніше: Євротунель

Тунель під Ла-Маншем є найважливішою частиною маршруту, оскільки це єдине залізничне сполучення між Великою Британією та материковою Європою. Він має сполучення з LGV Nord у Франції та High Speed ​​1 у Британії. Тунель завдовжки 50,5 км розпочато в 1988 році та офіційно відкрито британською королевою Єлизаветою II і президентом Франції Франсуа Міттераном в Кале 6 травня 1994 року. [26] Він належить компанії Getlink, що стягує значну плату з Eurostar за його використання. [27] У 1996 році Американське товариство інженерів-будівельників[en] назвало тунель одним із семи чудес сучасного світу. [28] Середня швидкість потягів Eurostar становить 300 км/год, за винятком тунелю під Ла-Маншем, де з міркувань безпеки діє знижена швидкість до 160 км/год. [29] [30]

HSL 1 (Бельгія)

[ред. | ред. код]
Докладніше: HSL 1
Поїзд Eurostar на HSL 1 біля Сіллі, Бельгія

До відкриття 2 червня 1996 року першої черги бельгійської високошвидкісної лінії [31] потяги Eurostar курсували через бельгійську залізничну лінію 94. Час у дорозі між Лондоном і Брюсселем було зменшено, коли 14 грудня 1997 року було відкрито 88-кілометрову бельгійську високошвидкісну лінію HSL 1 [32] [33]. Має сполучення з LGV Nord на кордоні з Францією, дозволяючи потягам Eurostar досягати Брюсселя без зниження швидкості. Подальше чотирихвилинне зменшення часу для поїздів Лондон – Брюссель було досягнуто в грудні 2006 року з відкриттям 435-метрового брюссельського південного віадука. [34] Сполучаючі міжнародні платформи залізничної станції Брюссель-Південний із високошвидкісною лінією, віадук відокремлює EurostarThalys) від місцевих служб.

High Speed ​​1 (Велика Британія)

[ред. | ред. код]
Докладніше: High Speed 1
Поїзд Eurostar на High Speed 1 поблизу Струда, південно-східна Англія

High Speed ​​1 (HS1), раніше відома як залізнична лінія тунелю під Ла-Маншем (англ. Channel Tunnel Rail Link, CTRL), — 108-кілометрова високошвидкісна залізнична лінія, що пролягає від Лондона через Кент до британського порталу тунелю під Ла-Маншем. .[35] [36] Її будували у два етапи. Першу чергу між тунелем і Фокгем-джакшен на півночі Кента було відкрито у вересні 2003 року, скоротивши час у дорозі Лондон — Париж на 21 хвилину до 2 годин 35 хвилин, а Лондон — Брюссель – до 2 годин 20 хвилин. 14 листопада 2007 року почалися комерційні послуги по всій новій лінії HS1. Перебудована лондонська станція Сент-Панкрас-Інтернешнал стала новою лондонською кінцевою станцією для всіх рейсів Eurostar. .[37] Завершення будівництва High Speed ​​1 привело британську частину маршруту Eurostar до тих же стандартів, що й французькі та бельгійські високошвидкісні лінії. Час у дорозі без пересадок скорочено ще на 20 хвилин до 2 годин 15 хвилин для Лондон — Париж і 1 години 51 хвилин для Лондон — Брюссель. [38] [39] Станом на осінь 2020 року HS1 є першою у Великобританії залізницею з відновлюваною енергією. [40]

Рухомий склад

[ред. | ред. код]

Для експлуатації на залізничній мережі Eurostar спеціально були розроблені електропоїзди серії 373. Потяг Eurostar, по суті, є подовженим TGV, пристосованим для експлуатації у Великій Британії та Євротунелі. Основними відмінностями потягу є: менший обсяг вагона, що відповідає британському стандарту на габарити рухомого складу залізниць, створені у Великій Британії асинхронні тягові двигуни та поліпшена система пожежобезпеки на випадок загоряння в тунелі.

Під час проєктування потяг називався TransManche Super Train та був спроєктований фірмою GEC-Альстом (нині Alstom) на фабриках в Ля-Рошелі (Франція), Белфорті (Франція) та Вошвуд Хет (Англія), експлуатація розпочалася в 1993 році.

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. http://www.railteam.eu/de/warum-railteam/unsere-allianz/eurostar/
  2. http://www.eurostar.com/uk-en/about-eurostar/our-company/our-history
  3. YouTube Application Programming Interface
  4. Official Waterloo 'Goodbye' video, useful statistics and numbers shown. Youtube.com. 20 грудня 2007. Архів оригіналу за 11 December 2021. Процитовано 27 квітня 2010.
  5. Waterloo International: 1994–2007. The Guardian. London. 13 листопада 2007. Процитовано 18 листопада 2007.
  6. Rail Chronology: Eurostar services. www.railchronology.free-online.co.uk.
  7. Takagi, Ryo (March 2005). High-speed Railways:The last ten years (PDF). Japan Railway & Transport Review (40): 4—7. Архів оригіналу (PDF) за 20 червня 2009. Процитовано 1 травня 2009. [Архівовано 2009-06-20 у Wayback Machine.]
  8. Eurostar celebrates 10 years at Ashford International (Пресреліз). Eurostar. 9 січня 2006. Архів оригіналу за 22 травня 2012.
  9. а б Eurostar at 20: how has the service grown?. The Guardian (англ.). 14 листопада 2014. Процитовано 29 серпня 2022.
  10. Our history. Eurostar. Архів оригіналу за 29 жовтня 2009. Процитовано 1 вересня 2009. [Архівовано 2009-10-29 у Wayback Machine.]
  11. Carmichael, Sri; Low, Valentine (7 листопада 2007). The royal pride of reborn St Pancras. London Evening Standard. Архів оригіналу за 24 травня 2023. Процитовано 24 травня 2023.
  12. Sweney, Mark (14 липня 2007). Eurostar launches St Pancras ads. The Guardian. London. Архів оригіналу за 27 травня 2022. Процитовано 24 травня 2023.
  13. Higham, Nick (6 листопада 2007). The transformation of St Pancras. BBC News. Процитовано 14 грудня 2007.
  14. Eurostar to launch direct Amsterdam to London route in October. The Guardian. 24 серпня 2020. Процитовано 1 липня 2023.
  15. Review of regional Eurostar services: summary report. Department for Transport. n.d. Архів оригіналу за 14 грудня 2010.
  16. Eurostar extension in doubt. BBC News. 28 квітня 1999. Процитовано 31 грудня 2007.
  17. Knowles, Richard; Farrington, John (December 1998). Why Has the Market Not Been Created for Channel Tunnel Regional Passenger Rail Services?. Area. Royal Geographical Society. 30 (4): 359—366. doi:10.1111/j.1475-4762.1998.tb00080.x. JSTOR 20003928.
  18. High-speed GNER trains scrapped. BBC News. 16 січня 2002. Процитовано 10 травня 2009.
  19. White Rose to run to Leeds with extra trains. Rail Magazine. № 428. 6 лютого 2002. с. 16.
  20. Channel Tunnel Rail Link (CTRL), United Kingdom. Railway-technology-com. n.d. Процитовано 11 травня 2009.
  21. SNCF prepares to use Eurostar sets. Today's Railways UK. № 64. April 2007. с. 68.
  22. Guerra, Michael (December 2003). Second chance for Eurostar sleepers (PDF). Railwatch. № 93. RailFuture. с. 10—11. Архів оригіналу (PDF) за 20 червня 2009. Процитовано 28 квітня 2009. [Архівовано 2009-06-20 у Wayback Machine.]
  23. Middleton, William D. (August 2003). Via Rail's renaissance: "Renaissance" is the name Via Rail Canada has given its new fleet of European-built passenger cars, but it applies equally well to the entire operation. Railway Age. New York. Процитовано 19 червня 2009.[недоступне посилання з 01.05.2017]
  24. Hickling, Michael (1 листопада 2007). Fast track to Europe – old track to Yorkshire. Yorkshire Post. Leeds.
  25. (фр.)Bilan LOTI de la LGV Nord Rapport (PDF). Réseau Ferré de France. May 2005. Процитовано 10 травня 2009.
  26. On this day: 6 May 1994: President and Queen open Chunnel (with video clip). BBC News. 6 травня 1994. Процитовано 12 січня 2008.
  27. O'Connell, Dominic (13 березня 2008). Fees for high-speed tunnel link derail Eurostar's gravy train. The Times. London. Архів оригіналу за 12 червня 2011. Процитовано 25 травня 2009. [Архівовано 2011-06-12 у Wayback Machine.]
  28. Reynolds, Christopher (19 травня 1996). Seven Wonders of the World: The Modern List. The Plain Dealer. Cleveland, Ohio.
  29. Eurostar article. railfaneurope.net. 27 травня 2001. Процитовано 28 квітня 2009.
  30. Eurotunnel Network Statement 2008 (PDF). Eurotunnel. 18 березня 2008. Архів оригіналу (PDF) за 25 листопада 2008. Процитовано 7 квітня 2012. [Архівовано 2008-11-25 у Wayback Machine.]
  31. Belgische spoorlijnen. users.telenet.be.
  32. Infrabel celebrates 10 years of the High Speed Line in Belgium (Пресреліз). Brussels: Infrabel. 14 грудня 2007. Архів оригіналу (DOC) за 3 березня 2016.
  33. Detailed map layout of Belgian railway transportation network (PDF). Infrabel. Архів оригіналу (PDF) за 20 червня 2009. Процитовано 13 травня 2009.
  34. New £7.5 million railway viaduct at Brussels Midi station further enhances Eurostar reliability on the London–Brussels route (Пресреліз). Eurostar. Архів оригіналу за 7 червня 2011. Процитовано 16 квітня 2009.
  35. High Speed 1, United Kingdom. railway-technology.com. Процитовано 11 травня 2009.
  36. The need for a Channel Tunnel Rail Link. Department for Transport. Архів оригіналу за 13 червня 2008. Процитовано 10 травня 2009.
  37. Eurostar arrives in Paris on time. BBC News. 14 листопада 2007. Процитовано 14 грудня 2007.
  38. With the new Eurostar high speed rail link, Alstom participates in the European rail network (Пресреліз). Alstom. 7 листопада 2007.
  39. Rudd, Matt (28 жовтня 2007). Eurostar to Brussels. The Times. London. Процитовано 10 травня 2009. [Архівовано 2021-01-30 у Wayback Machine.]
  40. UK's HS1 becomes the country's first renewable-powered railway. ET Energy World. 21 жовтня 2020.

Посилання

[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Eurostar