Sturer Emil

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Vk3001.png

Sturer Emil
Загальні дані
класифікація Важкий винищувач танків
модифікація 12,8 cm Panzer Selbstfahrlafette V L/61 «Sturer Emil»
Виробництво та застосування
країна-виробник Третій Рейх
роки виробництва 1942
кількість виробів, од. 2
роки експлуатації 1942-1943
основні країни-оператори Третій Рейх
війни Друга світова війна
Основні параметри
бойова маса, т 35,0
екіпаж, осіб 5
довжина, мм 9700
ширина, мм 3160
висота, мм 2700
Броня
Озброєння
калібр, марка та тип гармати Rheinmetall 128 mm Pak 40 L/61
кути ВН, ° −14/+10°
кути ГН ° −14/+14°
боєкомплект гармати 15
приціли телескопічний приціл Sfl ZF
кулемети 7,92-мм MG-34
Силова установка, маневреність та мобільність
тип, марка двигуна V-подібний 6-циліндровий карбюраторний рідинного охолодження Maybach HL 116
потужність двигуна, к.с. (кВт) 300
швидкість по шосе, км/год. 18
швидкість по перетятій місцевості, км/год. 15
запас ходу по шосе, км 67
питома потужність, к.с./т 8,57

12,8 cm PaK 40 L/61 Henschel Selbstfahrlafette auf VK-3001(Н) Sturer Emil (нім. Sturer Emil (Впертий Еміль)) — німецька важка самохідна артилерійська установка періоду Другої світової війни класу винищувач танків.

Історія створення[ред. | ред. код]

Історія цієї важкої самохідної гармати німецьких панцерваффе розпочалася 25 травня 1941 року, коли на нараді було ухвалено побудувати експериментально по дві 105-мм і 128-мм самоходки для боротьби з британськими важкими танками при запланованій висадці на Британських островах. Але від плану вторгнення відмовились і проект закрили.

Але проект цей розгорнули знову, після зустрічі з радянськими танками Т-34 і КВ. Терміново була потрібна зброя, здатна боротися з радянськими середніми і важкими танками[1].

В середині 1941 року фірмам «Henshel und Sonh» і «Rheinmetall AG» видали замовлення на розробку самохідного лафета для 105-мм і 128-мм протитанкових гармат. Для 105-мм гармати використали шасі Pz.Kpfw.IV ausf.D—так з'явилась самохідна 105-мм гармата Dicker Max. Але для 128-мм гармати K-44, вага якого становила 7 тон, шасі Pz.Kpfw.IV не годилося — воно просто не витримала б її ваги. Було використане шасі експериментального танка VK-3001(H) фірми «Хеншель»—танка, який міг би стати основним танком Рейху, якби не Pz.Kpfw.IV.

Пізніше на фронті за САУ закріпилася назва Sturer Emil (Впертий Еміль) за часті поломки. Разом з 2-ма САУ Dicker Max один експериментальний зразок був відправлений на Східний фронт у складі 521-го батальйону самохідних винищувачів танків, озброєних легкими САУ Panzerjaeger 1.

Опис конструкції[ред. | ред. код]

Основним озброєнням була 128-мм гармата PaK 40 L/61, яка в 1939 році була створена на базі 128-мм зенітної гармати FlaK 40. Боєкомплект для гармати становив 18 пострілів. Шасі залишилось від скасованого VK-3001, але корпус був подовжений і було додано додаткове колесо. Велика рубка з великим верхом була побудована замість башти[2].

Оцінка проекту[ред. | ред. код]

Sturer Emil в бронетанковому музеї в Кубинці

За своїми характеристиками машина виявилась неоднозначною — з одного боку, її 128-мм гармата могла пробити будь-який радянський танк (всього за час служби екіпаж САУ знищив 31 танк), а з другого — шасі було перевантажене, велику проблему становив ремонт двигуна, оскільки він розміщувався просто під гарматою, машина було повільна, гармата мала обмежені кути розвороту, боєкомплект становив 18 пострілів.

З цих причин самоходка в серію не пішла. Саме через складність ремонту машину кинули взимку 1942—1943 років у ході кампанії під Сталінградом, ця самоходка була знайдена радянськими військами і нині експонується в танковому музеї в Кубинці.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Холявский, Л.Г. (1998). Энциклопедия танков. Полная энциклопедия танков мира 1915-2000 гг (російська). Харвест. с. 656. ISBN 985-13-0035-7. 
  2. Doyle, Hilary (1999). Encyclopedia Of German Tanks Of World War Two: The Complete Illustrated Dictionary of German Battle Tanks,Armoured Cars, Self-Propelled Guns and Semi-Track (Англійська). Arms and Armour Press. с. 272. ISBN 1854095188. 

Посилання[ред. | ред. код]