Альціон священний
| Альціон священний | ||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 Самець священного альціона
| ||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||
| ||||||||||||||||
| Todiramphus sanctus (Vigors & Horsfield, 1827)[2] | ||||||||||||||||
Підвиди
| ||||||||||||||||
|
(Див. текст) | ||||||||||||||||
| Синоніми | ||||||||||||||||
| Halcyon sanctus Halcyon sancta Todirhamphus sanctus | ||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||
|
Альціо́н священний[3] (Todiramphus sanctus) — вид сиворакшоподібних птахів родини рибалочкових (Alcedinidae). Мешкає в Австралазії і Океанії[4].
Опис[ред. | ред. код]
.jpg)
Довжина птаха становить 19—24 см, вага 28—61 г. Верхня частина тіла синьо-зелена або бірюзова, шия і нижня частина тіла білі, боки охристі. На обличчі широка темна «маска», яка переходить у темну смугу на потилиці. Самиці мають дещо тьмяніше, більш зелене забарвлення, нижня частина тіла в них менш охриста. У молодих птахів краї пер на шиї, нижній частині тіла та крилах охристі або коричневі[5][6].
Підвиди[ред. | ред. код]
Виділяють п'ять підвидів:[7]
- T. s. sanctus (Vigors & Horsfield, 1827) — від Австралії до східних Соломонових островів;
- T. s. vagans (Lesson, R, 1828) — острови Лорд-Гав, Північний, Південний, Кермандек і Стюарт;
- T. s. norfolkiensis (Tristram, 1885)[8][9] — острів Норфолк;
- T. s. canacorum (Brasil, 1916) — острови Нова Каледонія і Іль-де-Пінс[en];
- T. s. macmillani (Mayr, 1940) — острови Луайоте.
Самоанський альціон раніше вважався підвидом священного альціона.
Поширення і екологія[ред. | ред. код]
Священні альціони гніздяться на більшій частині Австралії (за винятком посушливих внутрішніх районів), у Новій Зеландії і Новій Каледонії, локально на Новій Гвінеї. Популяції, що мешкають на південних двох третинах Австралії взимку мігрують на північ, до Нової Гвінеї, Соломонових островів, Малих і Великих Зондських островів. На Суматрі священні альціони вважаються рідкісними. Бродячі птахи спостерігалися на острові Різдва[10], в Малайзії, на Маршаллових островах, у Федеративних Штатах Мікронезії і Науру. В квітні-травні 2016 року пару священних альціонів спостерігали у філіппінській провінції Пампанга. До Австралії священні альціони повертаються в серпні-вересні.
Священні альціони живуть у сухих і вологих тропічних лісах і рідколіссях, зокрема в евкаліптових лісах, на луках, болотах та інших водно-болотних угіддях, на берегах річок, озер і біллабонгів, у мангрових лісах, на морських узбережжях, на полях і плантаціях, у парках і садах[11]. У Новій Зеландії вони демонструють висотну міграцію: під час негніздового періоду вони мігрують з гірських лісів до узбережжя та на відкриті рівнини.
Поведінка[ред. | ред. код]
Священні альціони живляться різноманітними безхребетними, зокрема комахами й павуками, а також дрібними ракоподібними, іноді рибою, жабами, дрібними рептиліями, гризунами та навіть дрібними птахами. Вони чатують на здобич, сидячи на гілці, а коли поживу побачать, то пікірують до неї, після чого повертаються на сідало, вбивають здобич, ударяючи нею об гілку, а потім ковтають[6]. Сезон розмноження триває з серпня по березень (переважно з вересня по січень), за сезон може вилупитися два виводки. Священні альціони гніздяться в норах, дуплах, або термітниках[12]. В кладці від 3 до 6 блискучих білих яєць, розміром 25×22 мм. Інкубаційний період триває 17—18 днів. Насиджують і самиці і самці (переважно самиці). пташенята покидають гніздо через 4 тижні після вилуплення, однак батьки продовжують піклуватися про них ще 7—10 днів[6].
У культурі[ред. | ред. код]
У культурі полінезійців священні альціони шанувалися через те, що вони часто мешкали поблизу марае та кладовищ, їх заборонялося вбивати[13]. Також полінезійці вважали, що священні альціони здатні керувати хвилями[14][15].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ BirdLife International (2016). Todiramphus sanctus. Архів оригіналу за 30 жовтня 2021. Процитовано 13 квітня 2022.
- ↑ Vigors, N.A.; Horsfield, T. (1827). Australian birds in the collection of the Linnean Society; with an attempt at arranging them according to their natural affinities. Transactions of the Linnean Society of London (англ.) (лат.). 15 (1): 170–334 [206–208]. doi:10.1111/j.1095-8339.1826.tb00115.x.
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ Peters, J.L. (1945). Halcyon sancta sancta Vigors and Horsfield. Check-list of Birds of the World. Т. 5. Cambridge, Massachusetts: Harvard University Press. с. 205.
- ↑ Morcombe, M. (2012). Field Guide to Australian Birds (вид. Revised). Pascal Press: Glebe. ISBN 978174021417-9.
- ↑ а б в Woodall, P. F.; Kirwan, G. M. (2020). Sacred Kingfisher (Todiramphus sanctus). У Del Hoyo, J.; Elliott, A.; Sargatal, J.; Christie, A.; Juana, E.d. (ред.). Handbook of the Birds of the World. Barcelona: Lynx Edicions.
- ↑ Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2022). Rollers, ground rollers, kingfishers. IOC World Bird List Version 12.1. International Ornithologists' Union. Архів оригіналу за 7 квітня 2022. Процитовано 13 квітня 2022.
- ↑ Vertebrate Zoology. www.gbif.org. Архів оригіналу за 1 грудня 2021. Процитовано 1 грудня 2021.
- ↑ Wagstaffe, R. (1978). Type Specimens of Birds in the Merseyside County Museums (formerly City of Liverpool Museums). Liverpool: Merseyside County Museums.
- ↑ Reville, Barry J. (1993). A Visitor's Guide to the Birds of Christmas Island, Indian Ocean (вид. 2nd). Christmas Island Natural History Association. ISBN 0-9591210-4-8.
- ↑ Pizzey, Graham and Doyle, Roy. (1980) A Field Guide to the Birds of Australia. Collins Publishers, Sydney. ISBN 073222436-5
- ↑ BirdLife Australia. Sacred Kingfisher. Архів оригіналу за 13 квітня 2022. Процитовано 4 липня 2020.
- ↑ Latham, J. (1782). A General Synopsis of Birds. Т. Volume 1, Part 2. London: Printed for Benj. White. с. 621—624. Архів оригіналу за 13 квітня 2022. Процитовано 13 квітня 2022.
- ↑ Higgins, P.J., ред. (1999). Todiramphus sanctus Sacred Kingfisher (PDF). Handbook of Australian, New Zealand and Antarctic Birds. Т. 4. Melbourne: Oxford University Press. с. 1178—1201. ISBN 978-0-19-553071-1. Архів оригіналу (PDF) за 18 квітня 2022. Процитовано 13 квітня 2022.
- ↑ Heather, B.; Robertson, H. (2005). The Field Guide to the Birds of New Zealand (вид. Revised). Auckland: Viking. ISBN 0-14-302040-4.
Посилання[ред. | ред. код]
- Sacred kingfisher calling video [Архівовано 13 квітня 2022 у Wayback Machine.]
- Photos and audio of sacred kingfisher [Архівовано 16 березня 2022 у Wayback Machine.] from Graeme Chapman's photo library
| ||||||||
|
Це незавершена стаття з орнітології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |