Історія українського телебачення

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Істо́рія украї́нського телеба́чення розпочалась 1951 р. у Харкові, коли група радіоаматорів під керівництвом В. Вовчанка розпочала перші телевізійні пересилання за електронною системою з високою чіткістю зображення.

Історія[ред. | ред. код]

Докладно: Історія виникнення телебачення

5 листопада 1951 — відбулася перша професійна телетрансляція з Київського телецентру на Хрещатику, 26. Транслювали фільм «Алітет іде в гори».[1] 6 листопада транслювали фільм про Жовтневу революцію «Велика заграва», а 7-го відбулася «жива» телетрансляція параду й демонстрації, що проходили на Хрещатику.

Юрій Омельяненко згадує[2][3][4]

5-7 листопада 1951-го були проведені перші телепередачі Київського телевізійного центру (КТЦ). Демонструвалися стрічки «Алітет йде в гори» і «Велика заграва», а 7-го відбулася «жива» телетрансляція параду й демонстрації, що проходили на Хрещатику.

Комплекс цього унікального на той час не тільки для України, а й навіть для Європи, об’єкта складався з двох основних частин: апаратно-студійного блока (АСБ) на Хрещатику (нині тут розміщуються Національна радіокомпанія та Київська державна ТРК) і телевізійної ультракороткохвильової радіостанції (УКХР). Тут же розташовувалися технічні будівлі та 190-метрова антенна башта. Зазначу, що КТЦ будували протягом 1949—1952 років фактично серед руїн, у знищеному районі столиці. Доручили цю відповідальну справу зв’язківцям. Першими з них прийшли на будівництво його начальник К. Алексєєв і Б. Вольський та автор цих рядків, як технічні керівники робіт. Усе будівництво КТЦ було сплановано так, щоб найперше провадились роботи зі спорудження УКХР, оскільки вони вкрай ускладнювались монтажем башти.

КТЦ був перший у тодішньому СРСР і єдиний створений за цільовим проєктом телевізійний центр на новітньому 625-рядковому стандартному обладнанні, розробленому й виготовленому ленінградськими науково-дослідними інститутами та радіозаводами. Отже, КТЦ (хоча на той час він вважався формально третім у Союзі) був набагато досконалішим, ніж Ленінградський і Московський, що функціонував на базі пристосованих для цієї мети споруд і обладнання довоєнного телецентру на Шабаловці. До речі, за рахунок вищої антенної опори і радіус дії КТЦ був значно більшим порівняно з Московським ТЦ, де, як відомо, використовувалась Шуховська башта заввишки 120 м[4].

Відтоді почалися пробні телепередачі КТЦ тривалістю 1,5-2 години двічі на тиждень. Це були зазвичай кінофільми. Так тривало до осені 1952 року, коли з'явились дикторські оголошення і короткі студійні вставки. Зростала кількість телевізорів, яких наприкінці 1951-го в Києві було понад 1500. Тоді ж на розі вулиць Толстого і Горького відкрилося перше телеательє і почалося поступове налагодження приймальної телемережі. На травень 1953-го в столиці було зареєстровано понад сім тисяч приймачів[4].

Значення ТБ в УРСР та СРСР загалом[ред. | ред. код]

Юрій Омельяненко[4]:

до 1956 року КТЦ це був єдиний у СРСР телецентр, комплексно спроєктований, збудований і насичений винятково вітчизняною технікою і технологіями, по-друге, на телецентрі склався найкваліфікованіший персонал, що не тільки добре освоїв нову техніку, а й вмів передати свій досвід. Отож Мінзв’язку СРСР скеровувало до нас студентів, аспірантів і фахівців із так званих країн народної демократії, й не тільки звідти.

І далі[4]:

на початку 50-их років ХХ ст. електронне телебачення тільки-но спиналося на ноги не лише в Україні, а й у всьому світі, а КТЦ тоді входив до першого десятка телецентрів подібного світового рівня.

Інфраструктура[ред. | ред. код]

В перші 20 років телебудівництва були введені в дію понад 30 потужних станцій, з'єднаних майже 4000-кілометровою мережею радіорелейних ліній. У столиці, а також Харкові, Донецьку, Львові, Одесі, Луганську, Дніпрі, Вінниці розвивалось роздільне ТБ по двох програмах[4].

Канали[ред. | ред. код]

Іномовлення[ред. | ред. код]

  • FREEДОМ (Україна, HD, російськомовне)
  • Дом (Україна, HD, українське)

Суспільне мовлення[ред. | ред. код]

Загальноформатні[ред. | ред. код]

Інформаційні[ред. | ред. код]

Розважальні[ред. | ред. код]

Кіноканали[ред. | ред. код]

Дитячі[ред. | ред. код]

Жіночі[ред. | ред. код]

Пізнавальні[ред. | ред. код]

Музичні[ред. | ред. код]

Спортивні[ред. | ред. код]

  • XSPORT (HD)
  • XSPORT+ (HD)
  • Sport 1 (HD)
  • Sport 2
  • MostVideo.TV (HD)

Культурологічні, просвітницькі[ред. | ред. код]

Надія

  • CNL Україна
  • Відродження
  • EWTN
  • Новий християнський

Телемагазини, промо-канали[ред. | ред. код]

  • Boutique TV
  • Караван TV
  • Наталі
  • Genuine TV (HD)
  • Sonata TV
  • Provence
  • Розпакуй TV
  • Тюсо

Міжнародні версії[ред. | ред. код]

Іноземні, з наявною україномовною аудіодоріжкою[ред. | ред. код]

Повністю україномовне мовлення 100 % ефірного часу

  • Paramount Comedy (США, HD, ліцензію оформлено як український канал)
  • AMC Ukraine (США, HD)
  • VOA українською (США, HD)
  • DW українською (Німеччина, HD)
  • BBC News українською (Велика Британія, HD)

Частково україномовне мовлення

  • Da Vinci Ukraine (Німеччина, HD, частка мовлення українською — 80 %)
  • National Geographic (США, HD, частка мовлення українською — 40 %)
  • Setanta Sports / Setanta Sports + (Велика Британія, HD, частка мовлення українською — <10 %; українською транслюються лише окремі турніри)

Формат і мовлення[ред. | ред. код]

Телеприймачі[ред. | ред. код]

Юрій Омельяненко згадує[4]

Узагалі з телевізорами вийшла, як кажуть, неув’язочка: до 1951 року їх випускали лише з розрахунку на один московсько-ленінградський канал, а триканальні фактично з’явились наприкінці 1951 року. Тобто чи то ми «поспішали» з пуском, чи то був черговий «прокол» планового господарства, а в результаті — дефіцит.

Глядачі[ред. | ред. код]

Більше чверти населення не мало ТБ (на початок телебудівництва), а двопрограмне було лише на території, де жило 25 відсотків загальної його чисельности. Незадовільним був стан і з радіомовленням, особливо двопрограмним. Більше того, названі показники для сільської місцевости були, особливо по ТБ, майже вдвічі нижчими від міських. Показники охоплення авдиторії були набагато вищі від середньосоюзні, але все ж, незадовільні[4]. Внаслідок пропозицій Омельяненка, «вся діяльність у сфері ТБ, РМ і радіозв'язку була зосереджена в Республіканській виробничо-технічній дирекції радіо і телебачення (нині — Концерн РРТ)». Наприкінці 80-х років кількість потужних телестанцій подвоїлась, з'явилась база для дво- та трипрограмного ТБ у Києві й багатьох інших пунктах республіки, зрештою стала до ладу четверта програма. А друга і третя програми РМ охопили практично всю Україну. ТБ охопило територію республіки, де жило понад 97 %, у тому числі практично все сільське населення. А відсоток охоплення другою і третьою програмами становив відповідно 93 і 65 %. Це були найвищі показники серед республік Союзу[4].

Значущі події[ред. | ред. код]

  • З кінця 1951 почав діяти телецентр у Києві.
  • З лютого 1960 почався регулярний обмін телепрограмами між Москвою і Києвом, а з 1961 між Києвом й иншими містами СРСР.
  • 20 січня 1965 року — вперше в етер вийшла загальнореспубліканська телепрограма України — «УТ».
  • З 1967 телецентри УРСР тільки приймали кольорові пересилання,
  • з 1969 Київський, а з 1976 також і Львівський телецентри пересилають кольорові програми.
  • 1988 рік — створення першої недержавної телекомпанії «ТОНІС», заснованої у Миколаєві.
  • 13 жовтня 1990 року — у Харкові, вперше на теренах Радянського Союзу, розпочинає етерне мовлення приватна телекомпанія «ТОНІС-Центр».
  • листопад 1991 року — телеканал «Ютар+» розпочав мовлення в Києві.
  • 1 липня 1991 року — телеканал «Мегапол» розпочав мовлення в Києві.
  • 15 червня 1992 року — починає мовлення недержавна телекомпанія з іноземними інвестиціями «ICTV» (Міжнародна комерційна телекомпанія).
  • 15 січня 1992 року — телеканал «ТЕТ-А-ТЕТ» розпочав мовлення у Києві.
  • лютий 1992 року — створення другої програми Українського телебачення «УТ-2».
  • 26 вересня 1992 року — створення третьої програми Українського телебачення «УТ-3».
  • 13 березня 1993 рік — ТРК «Україна» розпочала мовлення в Донецьку.
  • липень 1993 року — «Гравіс-7» розпочав мовлення на 7-му київському телеканалі як окрема телекомпанія.
  • лютий 1994 року — телекомпанія «Гравіс» розпочала мовлення також на 35 каналі в Києві.
  • 6 липня 1994 року — телекомпанія «СТЕРХ» розпочала мовлення в Дніпрі.
  • вересень 1995 року — «Студія 1+1» почала своє існування.
  • 20 лютого 1995 року — телеканал «11 Канал» (ТРК «СТЕРХ») розпочав мовлення на 11-метровому частотному каналі у Дніпрі.
  • 21 серпня 1995 року — на одному каналі разом з ТЕТ починає мовити київський комунальний телеканал «Київ».
  • 1995 рік — у м. Чернівці розпочинає мовлення регіональний канал «НБМ».
  • 10 січня 1996 року — в Києві на одному каналі разом з «Тоніс» починає мовити телеканал міжрегіонального творчого об'єднання «НАРТ».
  • 26 лютого 1996 року — почала мовлення київська студія «TV Табачук».
  • 20 жовтня 1996 року — у мережі «УТ-3» телеканал «Інтерканал» (пізніше «Інтер») розпочав мовлення.
  • 1997 рік — «УТ-1» змінив назву на «Перший Національний».
  • 2 липня 1997 року — телеканал «СТБ» розпочав мовлення.
  • 26 лютого 1998 року — «Новий канал» розпочав технічне мовлення на базі СТБ.
  • 27 грудня 2001 року - перший загальноукраїнський музичний телеканал «М1» почав тестове мовлення.
  • 27 травня 2002 року — на 35 каналі в Києві починає мовлення в прямому етері перша інформаційна телекомпанія «Телемегаполіс» (проєкт ТРК «Гравіс»).
  • 1 вересня 2003 року — замість телеканалу «НБМ» розпочав мовлення «5 канал» (спільний проєкт «НБМ» і новинної компанії «Експрес-Інформ»).
  • 1 листопада 2004 року — телеканал «НТН» замінив телеканал «TV Табачук».
  • 30 травня 2005 року — перший загальноукраїнський спортивний телеканал «Мегаспорт» розпочав мовлення.
  • 1 липня 2006 року — телеканал «Кіно» замінив телеканал «Гравіс-7».
  • 1 грудня 2006 року — телеканал «СіТі» почав своє мовлення замість телеканалу «Гравіс» на 35 каналі в Києві.
  • 20 червня 2005 року — в кабельних мережах та на супутнику телеканал «К1» почав своє мовлення замість «КТМ».
  • 1 липня 2007 року — згідно з даними Нацради, зареєстровано понад 60 каналів супутникового мовлення.
  • 24 серпня 2007 року — українська версія відомого музичного телеканалу «MTV» — «MTV Україна», почала своє мовлення.
  • 1 вересня 2008 року — обмін частотами між «[[К1 (телеканал)|К1» та «Мегаспортом»: «К1» став загальнонаціональним, а «Мегаспорт» — кабельно-супутниковим.
  • 29 березня 2010 року — ребрендинг спортивного канала «Мегаспорт» в пізнавально-розважальний канал Мега
  • 1 жовтня 2011 року — почав своє мовлення телеканал Інтелект TV.
  • 4 серпня 2012 року — дитячий телеканал «ПлюсПлюс» замінив «СіТі».
  • 8 жовтня 2012 року — почав своє мовлення український телеканал PORT-MONE TV у аналоговому режимі.[значущість факту?]
  • 1 серпня 2018 року — вимкнено аналогове мовлення більшости загальнонаціональних телеканалів у Києві та Кіровоградській області.
  • 1 вересня 2018 року — вимкнено аналогове мовлення більшости загальнонаціональних телеканалів на більшій частині території України.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ 1951 рік: курйози першого ефіру, вугільні кінопроекційні та телевізори на воді. Перший канал. 30 серпня 2011. Архів оригіналу за 7 листопада 2016. Процитовано 7 листопада 2016.
  2. ↑ Клара Гудзик (27 жовтня 2006). Все почалося з «Алітет іде в гори». Газета «День». Архів оригіналу за 7 листопада 2016. Процитовано 7 листопада 2016.
  3. ↑ Українському телебаченню – 60!. Факти. 7 листопада 2011. Архів оригіналу за 7 листопада 2016.
  4. ↑ а б в г д е ж и к Телесигнал завдовжки 55 років. Архів оригіналу за 21 квітня 2014. Процитовано 20 квітня 2014.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Історія_українського_телебачення&oldid=40968562