Абатство Бенедиктинців (Тинець)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Абатство Бенедиктинців у Тинцю
Кляштор у Тинцю
50°01′10″ пн. ш. 19°48′07″ сх. д. / 50.01944° пн. ш. 19.80194° сх. д. / 50.01944; 19.80194Координати: 50°01′10″ пн. ш. 19°48′07″ сх. д. / 50.01944° пн. ш. 19.80194° сх. д. / 50.01944; 19.80194
Тип споруди абатство і релігійна громада
Розташування Польща Польща, Тинець (Краків)
Перша згадка 1044
Початок будівництва XI ст.
Належність РКЦ
Стан культурна спадщина Польщі
Адреса Краків-Тинець (Краків)
вул. Бенедиктинська 37
Оригінальна назва пол. Klasztor Benedyktynów
Вебсайт tyniec.benedyktyni.pl
Мапа
CMNS: Абатство Бенедиктинців у Вікісховищі

Бенедиктинське абатство в Тинцю разом з костелом Святих Петра і Павла — Бенедиктинське абатство в Тинцю в південно-західній частині Кракова. Абатство в Тинцю є найстарішим з існуючих монастирів (кляшторів) у Польщі.

Абатство внесено в реєстр пам'яток Малопольського воєводства (№ A-169/M від 29.10.2008)[1].

Історія[ред. | ред. код]

Абатство, розташоване на вапняковому Кляшторному Пагорбі над річкою Вісла, було засноване, найімовірніше, Казимиром Відновителем I у 1044 році. Це сталося після кризи молодої держави, викликаної язичницьким повстанням і чеським вторгненням. Бенедиктинці мали підтримати реконструкцію держави і Костела (як організації). Першим настоятелем був Аарон з Кельна. Проте деякі дослідники вважають, що тинецьке абатство для монахів-бенедиктинців, які були присутні в Кракові, заснував лише син Казимира Відновителя, Болеслав II Щедрий.

У другій половині XI століття був побудований комплекс романських будівель – тринавової базиліки та монастирських споруд. У середньовіччі Тинець розташовувався в прикордонним терені, а близькість столиці Кракова робила абатство предметом суперечок, як місце оборонного характеру. Переправа Вісли, що знаходилася біля підніжжя пагорба мала велике комунікативне значення, але також економічно-скарбове. У першій половині XIII століття монастир був оточений кам'яним муром. Така система оборони, проте, виявилася недостатньою, оскільки в 1259 році монастир був зруйнований під час татарської навали. У другій половині XIII століття на терені абатства був зведений княжий замок на плані трикутника з вежею з боку набережної Вісли. У 1306 році зять єпископа Яна Муската, Герлах де Кулпен, обложив і спалив абатство, котре підримувало Владислава Локетка . На початку XIV століття у східному крилі монастиря повстав капітулярій з хрестовим склепінням, а у XV столітті готичний клуатр навколо внутрішнього дворика. Новий готичний костел був побудований у XV столітті, а його освячення відбулося в 1463 році під час правління ігумена Мачея з Скавіни. У XV столітті тинецькі бенедиктинці належали до найбагатших монастирів у Польщі – як писав Ян Длугош, тинецькі бенедиктинці мали добра, що складалося з «ста сіл і п'яти малих міст»[2]. Коли в 1457 році король Казимир Ягеллончик купив герцогство Освенцім і герцогство Затор, Тинець втратив своє значення як прикордонна сторожа. З цієї причини в XVI столітті будівля замку стала власністю монастиря і була перетворена на резиденцію настоятеля. У 1618-1622 рр. бенедиктинці перебудували готичний костел в стилі бароко, і в цьому вигляді він залишився незмінним до наших часів. Новий костел був освячений 8 травня 1622 р.[3]. Барокова реконструкція також включала монастир. Абатство було знищено войнами в середині XVII століття, але незабаром було відновлено в стилі бароко і розширено (включаючи бібліотеку). У XVIII столітті біля підніжжя монастирського пагорба були зведені оборонні мури з вежами, пізніше модернізовані бастіонами. Ще одне руйнування трапилось з монастирськими будівлями у 1771-1772 роках у зв'язку з перетворенням їх на пункт опору барових конфедератів, обложених російськими військами, котрі бомбардували монастир.

З владою Східного конкордата, укладеного з Святим Престолом у 1737 році, польські царі мали право призначати абатів комендаторійних[4].

Реконструкцію зробив абат Флоріан Аманд Яновський. У 1816 р. абатство було ліквідовано австрійськими окупантами. У 1821 році костел став резиденцією тинецького єпископа, яку очолив єпископ Ґжеґож Томаш Циглер. Цю єпархію було перенесено в Тарнув у 1826 році. Останній удар завдала абатству пожежа, що спалахнула у 1831 році, після котрого тільки костел був відремонтований[2]. Після дев'ятнадцятилітнього занедбання тинецький костел був відновлений для єпархії і відреставрований кардиналом Яном Пузиною.

Ченці, завдяки ініціативі бельгійського бенедиктинця Кароля ван Ооста[5], повернулися до Тинця після 123 років 30 липня 1939 року [6] , а з 1947 року вони відбудовували напівзруйнований комплекс. У 1968 р. абатство було відновлене.

8 травня 1991 року Володимир Заторський заснував при абатстві видавництво бенедиктинців "Тинець".14 січня 2006 року Указом ігумена Бернарда Савіцького засновано Бенедицит – економічну одиницю абатства Тинець. Потім почався останній етап реконструкції. Одиниця займається між іншим продажем продукції під брендом Продукти Бенедиктийські[7]. У липні 2008 року було відпудовано так звану "Велику Руїну" і постав Бенедиктинський інститут культури для захисту добра.

19 серпня 2002 року абатство Тинець відвідав Папа Іоанн Павло ІІ [8] [9] [10].

На терені монастиря існує музей абатства та гостьовий будинок, ресторан, кафе і магазин з монастирськими продуктами.

Абатство належить до Бенедиктинської Конгрегації Благовіщення.

Пам'ятники[ред. | ред. код]

  • Монастирський костел – тринавна святиня має готичний пресбітерій і барокову наву. Всередині найціннішої пам'ятки:
  • Монастирські будівлі
    • монастирські клуатри в готичному стилі;
    • капітулярій XIV століття;
    • будинок керівництва абатства з середньовічного періоду (де розташований невеличкий музей);
  • історичний колодязь з 1620 року в середині двору;
  • дві брами ведуть до монастиря;
  • ренесансний сад;
  • оборонні мури з вежами.

Контур абатства був використаний у фільмі " Вогнем і мечем" (реж. Єжи Гоффман ), як вид на захоплений Бар .

Біля монастиря, на березі Вісли, розташована зупинка водного трамваю, що курсує до центру Кракова.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Narodowy Instytut Dziedzictwa: Rejestr zabytków nieruchomych — województwo małopolskie (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 1 березня 2018. Процитовано 25 лютого 2019.
  2. ↑ а б [1], Marek Robak, "Tyniec: opactwo benedyktynów" 
  3. ↑ Via Benedictina – Historia opactwa w Tyńcu (пол.), архів оригіналу за 25 березня 2019, процитовано 24 лютого 2019
  4. ↑ Historia Kościoła w Polsce, t. 1, cz. 2, Poznań – Warszawa, 1974, с. 430
  5. ↑ 70-lecie odnowy Tyńca (PDF). 09/2009. Архів оригіналу (PDF) за 16 квітня 2017. Процитовано 24 лютого 2019.
  6. ↑ Uroczysta instalacja oo. Benedyktynów w Tyńcu, Nr 171, 1 серпня 1939, с. 3, архів оригіналу за 25 березня 2019, процитовано 24 лютого 2019
  7. ↑ Weekendowe spacery – Opactwo Benedyktynów w Tyńcu. 29 stycznia 2017. Архів оригіналу за 8 серпня 2018. Процитовано 24 лютого 2019.
  8. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 21 серпня 2016. Процитовано 24 лютого 2019.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  9. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 7 серпня 2016. Процитовано 24 лютого 2019.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  10. ↑ Папа на Батьківщині - Релігія. Архів оригіналу за 25 лютого 2019. Процитовано 24 лютого 2019.

Посилання[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Абатство_Бенедиктинців_(Тинець)&oldid=41498597