Амвон

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Holy Trinity Russian Orthodox Church 071215.jpg

Амвон (від грец. Ἄμβων, ἄμβωνος — «виступ, піднесення») — спеціальна споруда в християнському храмі, призначена для читання Святого Письма, співу або виголошення деяких богослужбових текстів, проголошення проповідей. Зазвичай багато декорується.

Історія[ред. | ред. код]

Спочатку амвон встановлювали у вигляді платформи зі ступенями й переносним аналоєм. Вперше таке піднесення згадується в канонах Лаодикійського собору 364 року. З V—VI століть у візантійській церкві амвон — піднесення в центрі наосу або середохрестя хрестовокупольного храму, іноді кругле в плані з двома сходами по сторонах, як в храмах Константинополя. В окремих випадках — поетапна напівкругла споруда біля вівтаря, що отримала з тих часів назву «віма». У ранньохристиянській традиції амвон символізує Голгофу. Архієпископ Симеон Солунський уподібнював амвон «відваленому від гробниці Христа каменю», а вівтар — гробниці.

Православна церква[ред. | ред. код]

До XVII століття в православній церкві використовували амвони візантійського типу. На Русі вони відомі з XII століття. Єдиний збережений русинський амвон даного типу походить з новгородського Софійського собору і зберігається в Русинському музеї[ru].

Після XVII століття амвони візантійського типу вийшли з ужитку, і назва «амвон» перейшла на віму[ru], що примикає до солеї напівкруглий виступ перед Царськими вратами. Саме на цьому амвоні відбуваються найурочистіші богослужбові входи і виходи.

Архієрейський амвон[ред. | ред. код]

Образом стародавнього амвона в Російській церкві зараз є невисокий поміст в центрі храму, який використовується при архієрейському богослужінні. Він називається архієрейським амвоном, восходницею, одягальним місцем або рундуком. У випадках, передбачених типиком, на архієрейському амвоні може встановлюватися стілець — кафедра. З цієї причини іноді помилково архієрейський амвон називають кафедрою. На архієрейському амвоні єпископ знаходиться до входу у вівтар, на ньому ж відбувається його одягання. З архієрейського амвона протодиякон читає Євангеліє.

Католицька церква[ред. | ред. код]

Амвони західних храмів спочатку не відрізнялися від візантійських. З XI століття з'являлися подвійні амвони (зразок такого амвона зберігся в церкві святого Климента в Римі), розташовані по боках наоса: з південного боку — для читання і роз'яснення Євангелія, з північної — для читання Діянь і Послань. На такі піднесення, звані кафедрами, вели сходи, в готичних храмах їх робили спіральними з балюстрадами й прикрашеними скульптурними зображеннями Отців церкви, як це зроблено в соборі Св. Стефана у Відні (1515, скульптор А. Пільграм). В Італії такий амвон називають пульпіт (від лат. Pulpitum — поміст, підмостки).

В окремих випадках, амвони (кафедри) з'єднували з хорами (церкви Санта-Марія-ін-Космедін і Сан-Клементе в Римі, XII—XIII ст.) Або з пресбітеріумом, як це зроблено в церкві Сан-Міньято-аль-Монте в Флоренції (1207). У середньовічних храмах Франції амвоном називають навісну галерею, що проходить поперек нефа. У центрі такого амвона встановлювали Тріумфальний хрест з розп'яттям, іноді створює невелику капелу. Такий навісний амвон (1521—1525) влаштований в паризькій церкві Сент-Етьєн-дю-Мон. Східну частину храму, розташовану за хором, з апсидою й амбулаторієм у Франції стали називати шеве́ (фр. Chevet — узголів'я). У Німеччині така поперечна перешкода називається летнером[ru], в Англії — скрін. В сучасних католицьких і протестантських храмах при великій кількості парафіян через нестачу місця обмежуються однією кафедрою. У малих церквах амвони зазвичай заміняють простим пюпітром.

Література[ред. | ред. код]

  • Амвон, амбон // Власов В. Г. Новый энциклопедический словарь изобразительного искусства. В 10 т. Т. I. — СПб.: Азбука-классика, 2004. — С. 216.
  • Петровский А. В., Марков Н. Ф. Амвон // Православная богословская энциклопедия. — СПб.: Издание Петроград. Приложение к духовному журналу «Странник», 1900. — Т. 1. — Стб. 576
  • Трапезников А. Храм, Обряды, Богослужение. — М.: Вече, 2007.
  • Ульянов О. Г. Амвон 1533 года в историко-литургическом контексте (Пещное действо или хиротония). СПб.: ГРМ, 2017.
  • Амвон // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп.). — СПб., 1890—1907.
  • Клименюк Т. М., Проскуряков В. І., Ковальчук Х. І. Ілюстрований словник архітектурних термінів. — Львів : Видавництво Львівської політехніки, 2010. — С. 74. — 500 прим. — ISBN 978-966-553-985-8.
  • Уайт Э. Робертсон Б. Архитектура: формы, конструкции, детали. Иллюстрирований справочник. — Москва : АСТ Астрель, 2009. — С. 48. — 3000 прим. — ISBN 978-5-17-018511-5.

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Клименюк Т. М., Проскуряков В. І., Ковальчук Х. І. Ілюстрований словник архітектурних термінів. — Львів : Видавництво Львівської політехніки, 2010. — С. 74. — 500 прим. — ISBN 978-966-553-985-8.
  • Уайт Э. Робертсон Б. Архитектура: формы, конструкции, детали. Иллюстрирований справочник. — Москва : АСТ Астрель, 2009. — С. 48. — 3000 прим. — ISBN 978-5-17-018511-5.

Посилання[ред. | ред. код]

  • Амвон // Українська Релігієзнавча Енциклопедія