Абрамов Шетієль Семенович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Абрамов.
Шетієль Абрамов
Шетиель Абрамов
Народження11 листопада 1918(1918-11-11)
Дербент, Дагестанська область, РСФРР
Смерть14 травня 2004(2004-05-14) (85 років)
Москва, Росія
ПохованняДомодєдовське кладовищеd
Країна Росія
 СРСР
ПриналежністьСРСР СРСР
Рід військПіхота
ОсвітаГрозненський державний нафтовой технічний університет імени академіка М. Д. Мілліонщиковаd (1949) і Військова академія імені М. В. Фрунзе
Роки служби1941—1946
ПартіяКПРС
ЗванняПідполковник
Командування242-а стрілецька дивізія,
76-а стрілецька дивізія,
82-а гвардійська стрілецька дивізія
Війни / битвиНімецько-радянська війна
По відставцівикладач Грозненського нафтового інституту
Нагороди
Герой Радянського Союзу
Орден Леніна Орден Червоного Прапора Орден Вітчизняної війни I ступеня Орден Вітчизняної війни II ступеня
Орден Вітчизняної війни II ступеня Орден Червоної Зірки
Медаль «За доблесну працю (За військову доблесть)»
Медаль «За доблесну працю (За військову доблесть)»
Медаль «За оборону Сталінграда»
Медаль «За оборону Сталінграда»
Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» Медаль «20 років перемоги у ВВВ» Медаль «30 років перемоги у ВВВ» Медаль «40 років перемоги у ВВВ»
Медаль «50 років перемоги у ВВВ»
Медаль Жукова
Медаль Жукова
Медаль «За взяття Берліна»
Медаль «За взяття Берліна»
Медаль «За визволення Варшави»
Медаль «За визволення Варшави»
Медаль «50 років Збройних Сил СРСР»
Медаль «50 років Збройних Сил СРСР»
Медаль «60 років Збройних Сил СРСР»
Медаль «60 років Збройних Сил СРСР»
Медаль «70 років Збройних Сил СРСР»
Медаль «70 років Збройних Сил СРСР»
Медаль «Ветеран праці»
Медаль «Ветеран праці»

Шетіє́ль Семе́нович Абра́мов (11 листопада 1918(1918-11-11), Дербент, Дагестанська область — 14 травня 2004(2004-05-14), Москва) — радянський офіцер, учасник Великої Вітчизняної війни, Герой Радянського Союзу (1945), підполковник (1995).

У роки Великої Вітчизняної війни особливо відзначився у боях під час звільнення міста Познань (нині Польща). 19 лютого 1945 року, після виходу зі строю командира батальйону, узяв командування на себе. При штурмі познанської цитаделі його батальйоном було знищено до 400 і взято в полон велику кількість солдатів та офіцерів супротивника.

У повоєнні роки — декан геологорозвідувального факультету Грозненського нафтового інституту, Заслужений діяч науки Чечено-Інгушської АРСР, кандидат геолого-мінералогічних наук.

Біографія

[ред. | ред. код]

Народився 11 листопада 1918 року у місті Дербент (нині Республіка Дагестан). Гірський єврей. Закінчив 10 класів школи у місті Махачкала (Дагестан), 1941 року — 3 курсу геологорозвідувального факультету Грозненського нафтового інституту[1].

В армії з липня 1941 року. У грудні 1941 року закінчив прискорені курси Грозненського військового піхотного училища[1].

Учасник Великої Вітчизняної війни з травня 1942 року на посаді командира взводу 242-ї гірськострілецької дивізії. 23 травня 1942 року у бою на Південно-Західному фронті був тяжко поранений, лікувався у шпиталі в Новочеркаську. Після лікування направлений на Сталінградський фронт, де боровся у складі 107-го стрілецького полку (76-та стрілецька дивізія) на посаді командира взводу розвідників. 27 вересня 1942 року був поранений вдруге, але повернувся в стрій. Після третього поранення був знову направлений на лікування до шпиталю[1].

З літа 1943 року — командир роти 246-го гвардійського стрілецького полку (82-га гвардійська стрілецька дивізія). 1943 року у складі Південно-Західного фронту звільняв Донбас і лівобережну Україну. У складі військ 3-го Українського фронту брав участь у форсуванні річок Інгулець, Інгул і Південний Буг, звільняв Одесу. У липні-серпні 1944 року на 1-му Білоруському фронті брав участь у захопленні та розширенні плацдарму на лівому березі Вісли, звільняв Варшаву та Лодзь[1].

Особливо відзначився у боях під час звільнення міста Познань (нині Польща). 19 лютого 1945 року, після виходу зі строю командира батальйону, узяв командування на себе. При штурмі познанської цитаделі його батальйоном було знищено до 400 і взято в полон велику кількість ворожих солдатів та офіцерів[1].

«За мужність та героїзм, виявлені у боях з німецько-фашистськими загарбниками», Указом Президії Верховної Ради СРСР від 31 травня 1945 року гвардії капітану Абрамову Шетієлю Семеновичу надано звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна та медалі «Золота Зірка» (№ 6495)[1].

Наприкінці березня 1945 року батальйон під командуванням Ш. С. Абрамова штурмом опанував фортецею Кюстрін (нині Костшин-над-Одрою), а потім брав участь у штурмі Берліна. За час війни був сім разів поранений[1].

Закінчив війну вже зі званням майора (надано 9.04.1945 р.).

У липні 1945 року спрямований на навчання до Військової академії імені М. В. Фрунзе. На полігоні академії отримав тяжку травму і не зміг продовжувати військову службу. З червня 1946 року майор Ш. С. Абрамов — у запасі[1].

1949 року, повернувшись до міста Грозний, закінчив Грозненський нафтовий інститут. До 1992 року працював у Грозненському нафтовому інституті, послідовно обіймаючи посади: лаборанта, асистента, старшого викладача, доцента, завідувача кафедри загальної геології, декана геологорозвідувального факультету[1].

Пам'ятник на кургані Ш. С. Абрамова

Жив у місті Грозний (Чечня), з 1993 року — в Москві. Помер 14 травня 2004 року. Похований на Домодєдовському цвинтарі у Москві[1].

Нагороди

[ред. | ред. код]

Радянські державні нагороди та звання[1]:

Заслужений діяч науки Чечено-Інгуської АРСР, кандидат геолого-мінералогічних наук[1].

Публікації

[ред. | ред. код]
  • Нафта, її призначення, методи розвідки та видобутку (рос. Нефть, её назначение, методы разведки и добычи). — Грозний, 1956;
  • Багатство надр Чечено-Інгушетії (рос. Богатство недр Чечено-Ингушетии). — Грозний, 1966.

Сім'я

[ред. | ред. код]

Дружина — Клавдія Степанівна. У роки війни Клавдія Степанівна служила лейтенантом, командиром медико-санітарного взводу батальйону, де в 1942 році служив Ш. С. Абрамов. Знов зустрілися після війни й одружилися. Викладала разом із чоловіком у Грозненському нафтовому інституті[2], у Грозненському нафтовому технікумі.

Двоє дітей: син Семен та дочка Світлана. Семен закінчив геологорозвідувальний факультет Грозненського нафтового інституту та став геофізиком, Світлана закінчила П'ятигорський інститут іноземних мов[2].

Пам'ять

[ред. | ред. код]

У Дербенті на будинку, де народився Ш. С. Абрамов, встановлено меморіальну дошку[1].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г д е ж и к л м н п Абрамов Шетієль Семенович. // Сайт «Герои страны» (рос.).
  2. ↑ а б Азиров Манашир (9.11.2010). Шетиель Абрамов. Горские Евреи. Архів оригіналу за 6 жовтня 2014. Процитовано 5 жовтня 2014.

Література

[ред. | ред. код]
  • Герои Советского Союза: Краткий биографический словарь / Пред. ред. коллегии И. Н. Шкадов. — М. : Воениздат, 1987. — Т. 1. — 911 с. с. — 100 000 прим. — ISBN отс., Рег. № в РКП 87-95382.
  • Золотые Звёзды Чечено-Ингушетии. 3-е изд., доп. — Грозный: Чечено-Ингушское кн. изд., 1985. — С. 8—13.
  • Путерброт А. Т. Боевая слава Дагестана. — Махачкала: Дагестанское кн. изд., 1988. — С. 29—33.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Абрамов_Шетієль_Семенович