Вирва (Житомирський район)
| село Вирва | |
|---|---|
| Країна |  Україна
|
| Область | Житомирська область |
| Район | Житомирський район |
| Тер. громада | Вишевицька сільська громада |
| Код КАТОТТГ | UA18040090030027769 |
| Основні дані | |
| Населення | 185 (2001) |
| Площа | 0,625 км² |
| Густота населення | 296 осіб/км² |
| Поштовий індекс | 12291[1] |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 50°42′21″ пн. ш. 29°26′33″ сх. д.H G O |
| Середня висота над рівнем моря |
134 м |
| Водойми | р. Вирва |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | вул. Клевцова, 2, с. Вишевичі, Житомирський р-н, Житомирська обл., 12214 |
| Карта | |
  Вирва | |
 Вирва | |
| Мапа | |
| |
Ви́рва — село в Україні, у Вишевицькій сільській територіальній громаді Житомирського району Житомирської області. Кількість населення становить 185 осіб (2001). У 1923—58 роках — адміністративний центр колишньої однойменної сільської ради.
У середині 19 століття в поселенні проживало 200 селян обох статей[2], у другій половині 19 століття, за Географічним словником Королівства Польського — 247 осіб, за Похилевичем — 328 осіб[3].
Наприкінці 19 століття в селі проживало 589 осіб, з них 285 чоловіків та 304 жінки, дворів — 76[4].
Відповідно до результатів перепису населення СРСР, кількість населення, станом на 12 січня 1989 року, становила 231 особу. Станом на 5 грудня 2001 року, відповідно до перепису населення України, кількість мешканців села становила 185 осіб[5].
У 1618 році було власністю Лукаша та Софії з Кмітів і Сапігів, які заклали власність на користь Кшиштофа Кевлича. У 1624 році селом володів князь Ярема Вишневецький[3]. Згадується у люстрації Київського воєводства 1754 року як село, що, разом із Веприном та Макалевичами, було у посесії Галецького. Налічувалося тоді у цих трьох селах близько 60 дворів[6].
У середині 19 століття — сільце Радомисльського повіту Київської губернії, на однойменному струмку, входило до православної парафії у Веприні, за 5 верст. Землі — 1 517 десятин. Належало Тарасові Дзержановському, який купив цей маєток у Михайла Галецького. У 1869 році у Дзержановського село придбала Єлизавета Калиновська. Біля села київський купець Кельн купив 4 тис. десятин лісу на дрова для своєї цукроварні у Києві[2]. Селяни у кількості 102 ревізьких душ отримали у власність 381 десятину землі зі сплатою 213 рублів щороку. Велика власність становила 465 десятин ріллі, 135 десятин лісу, 270 десятин землі невживаної[3].
Наприкінці 19 століття — селянське сільце Вишевицької волості Радомисльського повіту Київської губернії. Відстань до повітового центру, м. Радомисль, де розміщувалася також найближча поштово-телеграфна станція — 25 верст, до волосного центру с. Вишевичі — 3 версти, до найближчої залізничної станції у Фастові — 90 верст, до поштової земської станції у Мірчі — 16 верст. Основним заняттям мешканців було хліборобство. У селі числилося 1 285 десятин землі, яка належала місцевому селянському товариству. Господарство велося за трипільною системою. В селі були школа, водяний млин. Пожежна команда складалася з двох бочок та двох багрів[4][3].
У 1923 році включене до складу новоствореної Вирвенської сільської ради, яка 7 березня 1923 року увійшла до складу новоутвореного Малинського району Малинської округи; адміністративний центр ради. 30 вересня 1958 року, відповідно до рішення Житомирського облвиконкому № 955 «Про об'єднання сільських рад Малинського району», село підпорядковане Макалевицькій сільській раді Малинського району. 29 травня 1967 року, в складі сільської ради, передане до Радомишльського району Житомирської області.
7 квітня 1980 року, відповідно до рішення Житомирського облвиконкому № 181 «Питання адміністративно-територіального поділу», підпорядковане відновленій Вепринській сільській раді Радомишльського району. 26 червня 1992 року, відповідно до рішення Житомирської обласної ради «Про внесення змін в адміністративно-територіальний устрій окремих районів», включене до складу новоутвореної Іршанської сільської ради Радомишльського району[7].
7 вересня 2015 року увійшло до складу новоствореної Вишевицької сільської територіальної громади Радомишльського району Житомирської області[8]. Від 19 липня 2020 року, разом з громадою, в складі новоствореного Житомирського району Житомирської області[9].
- Зілинський-Содоль Петро (1893—1987) — сотник Армії УНР, учасник штурму Чонгарського мосту у 1918 році, учасник Першого Зимового походу.
- ↑ Поштові індекси та відділення поштового зв’язку України. Укрпошта. Архів оригіналу за 18 листопада 2019. Процитовано 2 червня 2020.
- ↑ а б Л. Похилевич. Сказанія о населенныхъ мѣстностяхъ Кіевской губерніи или Статистическія, историческія и церковныя заметки о всехъ деревняхъ, селахъ, мѣстечкахъ и городахъ, въ предѣлахъ губерніи находящихся. Україніка (рос. дореф.). Київ: Типографія Печерської Лаври, 1864. с. 164-165. Архів оригіналу за 20 грудня 2020. Процитовано 3 січня 2024.
- ↑ а б в г Wyrwa, w dokum.… // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1895. — Т. XIV. — S. 106. (пол.)
- ↑ а б 7. Д. Вырва // Списокъ населенныхъ мѣстъ Кіевской губерніи (PDF). Інститут історії України НАН України (рос. дореф.). Видання Київського губернського статистичного комітету. Київ: типографія Іванової, 1900. с. 1040. Архів оригіналу (PDF) за 28 серпня 2017. Процитовано 5 січня 2024.
- ↑ Населення Житомирської області. pop-stat.mashke.org. Архів оригіналу за 4 вересня 2021 року. Процитовано 9 січня 2024.
- ↑ Жеменецький К. Тариф подимного податку Київського воєводства 1754 року (PDF). Біла Церква: Олександр Пшонківський, 2015. с. 151. ISBN 978-617-604-057-6. Процитовано 3 січня 2024.
- ↑ Кондратюк Р., Самолюк Д., Табачник Б. Довідник: офіційне видання. Адміністративно-територіальний устрій Житомирщини 1795-2006 роки (PDF). Інститут історії України НАН України. Житомир: «Волинь», 2007. с. 229, 559, 593, 599. Архів оригіналу (PDF) за 8 жовтня 2021. Процитовано 5 січня 2024.
- ↑ Іршанська сільська рада Житомирська область, Радомишльський район. ВРУ. Архів оригіналу за 20 листопада 2016. Процитовано 2 червня 2020.
- ↑ Про утворення та ліквідацію районів. Голос України. Архів оригіналу за 9 липня 2021. Процитовано 9 січня 2024.
 | |
|---|---|
| Нормативний контроль |