Гамлет іде в бізнес
Гамлет іде в бізнес | |
|---|---|
| фін. Hamlet liikemaailmassa швед. Hamlet i affärsvärlden англ. Hamlet Goes Business | |
 | |
| Жанр | Драма (трагікомедія, фільм нуар) |
| Режисер | Акі Каурісмякі |
| Продюсер | Акі Каурісмякі |
| Сценарист | Акі Каурісмякі |
| На основі | п'єса Вільяма Шекспіра «Гамлет» |
| У головних ролях | Піркка-Пекка Петеліус Еско Салмінен Каті Оутінен Еліна Сало Матті Пеллонпяя |
| Оператор | Тімо Салмінен |
| Композитор | Елмор Джеймс |
| Кінокомпанія | Villealfa Filmproduction Oy |
| Дистриб'ютор | Finnkinod |
| Тривалість | 86 хв. |
| Мова | фінська |
| Країна |  Фінляндія |
| Рік | 1987 |
| Кошторис | $100 000[1] |
| IMDb | ID 0093139 |
«Гамлет іде в бізнес» (фін. Hamlet liikemaailmassa, дослівний переклад — «Гамлет у світі бізнесу») — фінська кінодрама 1987 року режисера Акі Каурісмякі, його четвертий повнометражний фільм.
Сюжет фільму вільно наслідує п'єсу Вільяма Шекспіра «Гамлет»: не зважаючи на дослівне повторення низки діалогів, дію п'єси перенесено жо сучасної Фінляндії з неминучим зміщенням ціннісно-змістовних акцентів. Стосовно кінематографічної форми (контрастна чорно-біла кінематографія, переходи між сценами шляхом повільного затемнення екрану до повної темряви, підзаголовки розділів) фільм має багато спільного з ранніми роботами Джима Джармуша, включно з «Більш дивніше, ніж в раю» (1984). Головну роль в фільмі зіграв фінський телевізійний комедійний актор Піркка-Пекка Петеліус (нар. 1953). Прем'єра фільму в Фінляндії відбулась 21 серпня 1987 року.
Гамлет — син та нащадок багатого бізнесмена. Як стає зрозуміло з останньої сцени в фільмі, «юнак з серцем, теплим, наче холодильник»[2] не може знайти спільної мови з батьком, думає лише про себе, він ніяк не може дочекатися того, аби захопити контроль над компанією. Йому відомо, що Клаус (Клавдій), який є коханцем його матері, систематично підсипає отрути до келиху його батька. Гамлет підмінює отруту на дієвішу, й батько помирає від отруєння. Клаус перебирає на себе контроль над компанією. Він та Полоній бачать в Гамлетові звичайного пішака, інфантильного дурника. Вони мають намір продати фінські активи компанії шведам, але Гамлет неочікувано блокує перемовини. Аби нейтралізувати його, Полоній доручає своїй доньці Офелії звабити Гамлета й схилити його до шлюбу. В сцені «мишоловки» Гамлет дає зрозуміти Клаусові та матері, що йому відомо про їх причетність до смерті батька. Вірус насилля прогресує, набуваючи все абсурдніших (в дусі Тарантіно) форм й призводячи до загибелі майже всіх дійових осіб. Після того, як члени сім'ї Гамлета знищують одне одного, закохані водій та служниця закривають спустошений господарський будинок.
- Піркка-Пекка Петеліус (фін. Pirkka-Pekka Petelius) — Гамлет, син Гертруди
- Еско Салмінен (фін. Esko Salminen) — Клавдій (Клаус)
- Каті Оутінен (фін. Kati Outinen) — Офелія, донька Полонія, сестра Лаерта (Лаурі)
- Еліна Сало (фін. Elina Salo) — Гертруда
- Еско Ніккарі (фін. Esko Nikkari) — Полоній
- Карі Вяянянен (фін. Kari Väänänen) — Лаерт (Лаурі), син Полонія
- Пунтті Валтонен (фін. Puntti Valtonen) — Сімо, водій
- Марі Рантасіла (фін. Mari Rantasila) — Єлена, служниця
- Туро Пайала (фін. Turo Pajala) — Розенкранц
- Ааке Каллйала (фін. Aake Kalliala) — Ґільденстерн
- Пентті Ауер (фін. Pentti Auer) — батько Гамлета (тінь батька)
- Матті Пеллонпяя (фін. Matti Pellonpää) — охоронець
- Веса Мякеля (фін. Vesa Mäkelä) — лікар
- Майя Лейно (фін. Maija Leino)
- Пертті Свехолм (фін. Pertti Sveholm)
Ті, хто писав про фільм, мають певні складності з віднесенням його до визначеного жанру: трагікомедія, кінофарс, фільм нуар… Сам режисер жартівливо назвав його так «чорно-біла-андеґраунд-бі-муві-класична драма».[2] Кінокритик Андрій Плахов визначив фільм як «цинічний нуар, трохи в дусі раннього Девіда Лінча»; ще одне визначення фільму — «соціальний гротеск з фінського життя епохи авантюрних біржових ігор, банківських криз та „економіки казіно“…»[2]
Режисер дистанціюється від спроб інтелектуалізувати його звернення до Шекспіра, стверджуючи, що не був знайомий з відомою п'єсою до початку роботи над фільмом[3]: "для свого першого самостійного фільму я вирішив скористатися сюжетом романа Достоєвського... Я взяв найкращу у світі книгу й повністю її зіпсував[4]. Другою найкращою книгою був "Гамлет"…"[5]
Стосовно кінематографії фільм становить собою перелицьовку класичного сюжету про розпад сім'ї й помсту з цинічних позицій фільму нуар[3]. Стрічки цього жанру часто змальовують світ повного зла, в якому всі духовні орієнтири є відносними. Відповідно до режисера, «цей фільм — моя данина поваги голлівудським B-movies 40-х років… Всі мої фільми є некрасивими. Цей — найменш некрасивий»[1]. До нуарів відсилає в фільмі доволі багато речей — подача титрів, слабке освітлення, контрасти світла та тіні, тіснота приміщень, пристрасть до викривлених ракурсів, сухі діалоги, приправлені похмурим гумором…[3]
Рівно як й пролетарська трилогія Акі Каурісмякі, фільм містить критику капіталістичного суспільства, де все, включно з сімейними цінностями, стає предметом купівлі-продажу[3]. Іронія полягає в тому, що Гамлет замість месника за наругу над сімейними цінностями стає головним руйнівником цього патріархального укладу. Полоній маніпулює донькою Офелією, та маніпулює своїм нареченим Гамлетом, а той, як стає відомо в кінці фільму, з цинічним егоїзмом маніпулює ними всіма. Ненормальності вищих класів у фільмі протиставлено ідилічні стосунки служниці та водія, який, як виявляється в кінці, був приставлений до головного героя профспілками, аби захищати інтереси робочого класу[3].
Відповідно до заключних кадрів, бурхливі пристрасті, що розігруються в сім'ї Гамлета, й зміна власників мало зачіпають процес виробництва та життя звичайних робітників[3][6]: «Це, можливо, єдиний фільм, де мені вдалося доягнути хеппі-енду, — говорить режисер. — В інших страждання головних героїв продовжуються, а тут всі знаходять спокій, за виключенням пса, служниці та водія. От фільм з класовою лінією, в стилі Пудовкіна — від початку до кінця»[1]. Ще один його вислів на цю тему: «Люди мають неправильне розуміння щастя. У всіх моїх фільмів щасливі закінчення, й найщасливіший — в „Гамлеті“…»[2].
- 1988: Премія Юссі (Фінляндія) за найкращий дизайн студійних декорацій.
- Станом на 16 липня 2010 року рейтинг фільму на IMDb становив 7,0[7].
- ↑ а б в Інтерв'ю, дане Акі Каурісмякі Бруно Форнаре та Франческо Боно // Плахов А., Плахова Е. Останній романтик…
- ↑ а б в г «Гамлет іде в бізнес» (1987) // Плахов А., Плахова Е. Останній романтик… — С. 52—59.
- ↑ а б в г д е Melissa M. Croteau. A Socialist Shakespearean Film Noir Comedy. // Shakespeare's Worlds / World Shakespeares: The Selected Proceedings of the International Shakespeare Association World Congress Brisbane, 2006. ISBN 978-0-87413-989-1. Pages 196-204.
- ↑ Мається на увазі перший фільм Акі Каурісмякі — "Злочин і кара" (1983).
- ↑ Акі Каурісмякі про професію кінематографіста — на землі та у раю. // Плахов А., Плахова Е. Останній романтик… — С. 163—171.
- ↑ З інтерв'ю Акі Каурісмякі: «Паперовий станок в фіналі „Гамлета“ — нагадування про ті дні, коли я працював механіком нищого розряду в корпорації Кюммене, на одній з паперових фабрик, яких багато в Фінляндії: я мав цілий день чистити й мити деталі станків, вали, постійно возився з механізмами — подібно до героя Чапліна в „Нових часах“. Я так полюбив цю машину, що захотів її зняти в кінці фільму».
- ↑ Рейтинг фільму на IMDb [Архівовано 14 квітня 2009 у Wayback Machine.](англ.)
- Плахов А., Плахова Е. Акі Каурісмякі. Останній романтик. Фільми, інтерв'ю, сценарії, оповідання. — М. : Новое литературное обозрение, 2006. — 296 с. — 1500 прим. — ISBN 5-86793-479-9.
- Інформація про фільм на сайті міської бібліотеки Оріматтіли [Архівовано 10 лютого 2012 у Wayback Machine.](фін.) (Перевірено 16 липня 2010)
- Гамлет іде в бізнес на сайті AllMovie (англ.) (Перевірено 16 липня 2010)
- Інформація про фільм на сайті www.aki-kaurismaeki.de(нім.) (Перевірено 16 липня 2010)
|
