Гашпар Міклош Тамаш

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Гашпар Міклош Тамаш
угор. Tamás Gáspár Miklós
Народився28 листопада 1948(1948-11-28)[2]
Клуж-Напока, Румунія
Помер15 січня 2023(2023-01-15)[1] (74 роки)
Будапешт, Угорщина[3]
·хронічне захворюванняd
ПохованняФаркашреті
Країна Угорщина
Діяльністьполітик, письменник, журналіст, філософ, політолог, публіцист, викладач університету
Галузьфілософія[3] і політологія[3]
Alma materКлузький університет (1972)
ВчителіGyörgy Bretterd
Знання мовугорська, англійська, французька, німецька і румунська
ЗакладЦентрально-Європейський університет
Посадачлен Національних зборів Угорщини[d] і член Національних зборів Угорщини[d]
ПартіяАльянс вільних демократів
БатькоГашпар Тамашd
Діти (4)Rebecca Tamásd
Автограф
Нагороди
IMDbID 1906786

Гашпар Міклош Тамаш (угор. Tamás Gáspár Miklós, відомий також як ТГМ (TGM — за ініціалами), 28 листопада 1948(19481128), Клуж, Румунія — 15 січня 2023) — угорський громадський і політичний діяч, філософ-марксист, румунський угорець частково єврейського походження. Колишній дисидент, був одним із провідних лівих мислителів Угорщини у постсоціалістичний період.

Біографія

[ред. | ред. код]

Народився в Клуж-Напоці (Коложваре) в родині письменника Гашпара Тамаша і Ержебети Краус. Під час Голокосту його бабуся по материнській лінії загинула в концтаборі Аушвіц.

Закінчив філософський факультет Клужського університету імені Бабеша-Бояї в 1972 році. Навчався у Дьордя Бреттера, угорського філософа, на якого вплинули західний марксизм, Будапештська школа і екзистенціалізм. В 1977 році захистив дипломну роботу з філософії Декарта.

У 1972—1978 роках працював журналістом в Румунії, потім перебрався до Угорщини. До 1980 року був науковим співробітником кафедри історії філософії Будапештського університету імені Лоранда Етвеша, однак був звільнений за «опозиційну поведінку» — написав і підписав власним ім'ям памфлет, спрямований проти введення в Польщі воєнного стану. У 1981 році Г. М. Тамаша офіційно вигнали з Румунії за критику режиму Чаушеску.

Він переїхав на Захід, де читав лекції в Єльському університеті, вищих навчальних закладах Великої Британії та Франції. В результаті, Гашпар Міклош Тамаш, що вийшов з комуністичної сім'ї, спочатку близький до «нових лівих» і критикував устрій східноєвропейських «народних демократій» із лібертарно-соціалістичних позицій, подібно до низки інших дисидентів, перейшов до праволіберальної ідеології — нині він характеризує себе в 1980-ті роки як «торі-анархіста».

ТГМ став одним із провідних представників демократичної опозиції епохи Яноша Кадара. У 1985 році взяв участь у зустрічі антикомуністичних опозиційних діячів в Монорі. Стояв біля витоків ліберальної партії Альянс вільних демократів (АВД, SZDSZ). У 1989 році в якості представника вільних демократів потрапив в тоді ще однопартійний парламент, замінивши відкликаного політика з Угорської соціалістичної робочої партії Петера Варконьї. У 1990—1994 роках — депутат національних зборів, у 1992—1994 роках — голова Національного комітету АВД.

Згодом в інтерв'ю британському троцькісту Крісу Харману Г. М. Тамаш підкреслював, що «всі лідери угорської опозиції побували на Заході у 1980-х. Ми бачили, що означає Рональд Рейган. Ми знали, що сталося в 1973 році у Чилі… Ми брали капіталізм з усіма його вадами, причому далеко не скандинавську модель, а американську»[4]. Однак переломними для світогляду Г. М. Тамаша стали перші два роки його перебування в парламенті, за час яких свої робочі місця втратили два мільйони угорців: «Це найбільша ганьба в моєму житті». Переосмисливши свою участь у повороті країни до капіталізму, Тамаш у 2000 році вийшов з союзу вільних демократів і знову звернувся до марксизму, спираючись на критику радянської моделі «зліва» (Льва Троцького, Бориса Суваріна, Віктора Сержа)[5]. Зараз він не відносить себе до якогось окремого напрямку марксизму, але відзначає вплив на нього Карла Корша, Корнеліуса Касторіадіса, групи «Криза», операїзму, Девіда Гарві та інших[6].

У 1989 Г. М. Тамаш повертається в Будапештський університет, де стає доцентом на кафедрі філософії юридичного факультету. З 2007 року — запрошений професор Центрально-Європейського університету. Був старшим співробітником Інституту філософії Угорської академії наук, поки не був звільнений у 2010 році — під приводом досягнення пенсійного віку, хоча спостерігачі відзначають політичну мотивацію даного рішення[7]. Оскільки в часи Угорської народної республіки філософа вже звільняли, і він тривалий час працював за кордоном, він може розраховувати лише на мінімальну пенсію. Незадовго до цього з Академії наук з аналогічних міркувань була звільнена Ержебет Салаї, відома соціологиня лівих поглядів.

З 2002 року — заступник голови альтерглобалістської організації АТТАК[en]-Угорщина Матяша Беника.

У 2008 році Гашпар Міклош Тамаш був серед засновників «Соціальної хартії». У 2009 році з пропозицією очолити виборчий список на виборах в Європарламент до нього звернувся блок «Зелені ліві» (Zöld Baloldal). Тамаш відповів згодою, але «Зелені ліві» через бюрократичні перешкоди не були допущені до виборів.

У травні 2010 року Гашпар Міклош Тамаш був обраний головою партії «Зелені ліві», що має антикапіталістичну, соціалістичну, екологічну, феміністичну і антирасистську спрямованість.

ТГМ відомий своїми виступами проти неофашизму, ксенофобії, расизму, нетерпимості до циган, що характеризують угорських ультраправих — партію «Йоббік»[8]. Рівним чином він критикує і правлячу правоконсервативну партію «Фідес — Угорський громадянський союз», яка узурпувала, на його думку, владу в країні. Одним із головних об'єктів його досліджень є східноєвропейський «постфашизм»[9]

Гашпар Міклош Тамаш — автор низки книг із соціальної теорії і політичної філософії. Його праці перекладені на 12 мов[10]. Зокрема, на багато європейських мов була перекладена його книга «Telling the truth about class» («Кажучи правду про клас»)[11]. Вільно володіє англійською, французькою, німецькою та румунською мовами.

Помер 15 січня 2023 року після важкої хвороби.[12]

Похований 31 січня 2023 року на кладовищі Фаркашрет у Будапешті. З промовами виступили Гергей Карачонь, Крістіна Барані, Роза Ходосан, Шандор Радноті, Жужа Селем, Балаж Сіпош та Габор Івані.[13][14]

Нагороди

[ред. | ред. код]

В 1995 році отримав премію Фонду Сороса. У 2005 році нагороджений середнім хрестом Ордена Угорської Республіки[hu] за «видатні наукові та педагогічні праці, публіцистичну та громадську діяльність». У 2009 році відзначений премією «Двадцятиріччя Республіки».

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б Meghalt Tamás Gáspár Miklós — 2023.
  2. ↑ The Fine Art Archive — 2003.
  3. ↑ а б в Чеська національна авторитетна база даних
  4. ↑ GM Tamás. Interview: Hungary— «Where we went wrong» [Архівовано 27 серпня 2011 у Wayback Machine.] // International Socialism
  5. ↑ Венгрия: Бессилие левых дает шанс ультраправым. Архів оригіналу за 11 липня 2010. Процитовано 13 серпня 2017.
  6. ↑ The Left and Marxism in Eastern Europe. Архів оригіналу за 16 березня 2015. Процитовано 13 серпня 2017.
  7. ↑ Матьяш Беник: Правый марш [Архівовано 7 березня 2012 у Wayback Machine.] // Рабкор.
  8. ↑ Политические чистки в Венгерской Академии наук: Солидарность с Г. М. Тамашем[недоступне посилання з квітня 2019]
  9. ↑ What is Post-fascism?. Архів оригіналу за 12 липня 2017. Процитовано 13 серпня 2017.
  10. ↑ TGM на сайте Центрально-Европейского университета. Архів оригіналу за 23 грудня 2011. Процитовано 13 серпня 2017.
  11. ↑ Telling the truth about class. www.grundrisse.net. Архів оригіналу за 21 жовтня 2018. Процитовано 4 листопада 2018.
  12. ↑ Meghalt Tamás Gáspár Miklós. telex (угор.). 15 січня 2023. Процитовано 31 січня 2023.
  13. ↑ Eltemették Tamás Gáspár Miklóst. telex (угор.). 31 січня 2023. Процитовано 31 січня 2023.
  14. ↑ "Mi lesz velünk?" – eltemették Tamás Gáspár Miklóst. 24.hu (угор.). 31 січня 2023. Процитовано 31 січня 2023.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Гашпар_Міклош_Тамаш&oldid=42947029