Лібертарний соціалізм

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Соціалізм
Red flag waving.svg
Ідеї
Егалітаризм
Змішана економіка
Громадська власність
Демократія
Впливи
Марксизм
Анархізм
Командна економіка
Внутрішні течії
Російський соціалізм
Марксизм-ленінізм
Демократичний соціалізм
Соціал-демократія
Соціалізм XXI століття
Лібертарний соціалізм
Релігійний соціалізм
Ведичний соціалізм
Християнський соціалізм
Ісламський соціалізм
Буддійський соціалізм
Африканський соціалізм
Арабський соціалізм
Меланезійський соціалізм
Аграрний соціалізм
Екосоціалізм

[шаблон]

Лібертарний соціалізм — сукупність соціалістих політичних філософій, присвячених опору авторитарного примусу і соціальної ієрархії, зокрема, інститутам капіталізму й держави.

Різновиди[ред.ред. код]

Деякі найбільш відомі лібертарного соціалістичні ідеологіїсоціальний анархізм (зокрема, анархо-комунізм і анархо-синдикалізм), люксембургіанство, комунізм робітничих рад, автономістський марксизм (автономізм) і соціальна екологія (Мюррей Букчін). До лібертарних соціалістів відносять такі рухи, як ситуаціонізм, сапатізм і «соціалізм знизу» (запропонований троцькістом Хелом Дрейпером), а також представників лівих комуністів (група «Соціалізм чи варварство»), неомарксистів, «нових лівих» («йіппі») і марксистських гуманістів (Група Джонсон-Форест).

Нарешті, з лібертарним соціалізмом себе ототожнюють окремі течії всередині демократично-соціалістичних політичних партій — «емансипативні ліві» (Катя Кіппінг, Юлія Бонк) у німецьких «Лівих» і «лібертарна соціалістична платформа» (Уфук Урас) у турецьких Партії свободи і солідарності і Партії зелених і лівого майбутнього, а також бразильська Партія соціалізму і свободи.

Виникнення терміна[ред.ред. код]

Як стверджує історик анархізму Макс Неттлау, анархіст Жозеф Дежак випустив журнал «Le Libertaire, Journal du Mouvement Social» у Нью-Йорку між 1858 і 1861 роками, а термін «лібертарний комунізм» з'явився у листопаді 1880, коли його прийняли на з'їзді французьких анархістів.[1] Терміни «лібертарій» і «лібертарний» стають популярними з 1890-х, коли їх почали використовувати у Франції щоб обійти закони проти анархістів і уникнути негативних асоціацій зі словом «анархія» — так анархісти Себастьєн Фор і Луїза Мішель випустили газету «Le Libertaire» («Лібертарій») у 1895 році у Франції.[2]

Коротка характеристика[ред.ред. код]

Лібертарні соціалісти виступають за скасування приватної власності на засоби виробництва і скасування (національної) держави як непотрібного і шкідливого інституту. Зрештою, з цим згодна більшість марксистів («Держава і революція» В. І. Леніна), але для лібертарних соціалістів принципові антиавторитаризм і антиетатизм, а також антипарламентаризм. Будучи антикапіталістами і противниками нерегульованої ринкової економіки (за винятком прудоновських мютюелістів), лібертарні соціалісти чітко відрізняються від лібертаріанців.

Заперечуючи використання парламентаризму і державного апарату для перетворення суспільства (хоча зазвичай вони вважають, що парламент і державний апарат необхідно захопити, щоб він не заважав), лібертарні соціалісти підтримують різні форми низової самоорганізації, включаючи робітничі ради, незалежні синдикати, добровільні асоціації, комуни, кооперативи, механізми прямої демократії і демократії участі. Вважається, що подібні лібертарно-соціалістичні принципи самоорганізації були реалізовані у роки Іспанської революції.

Більшість лібертарних соціалістів підтримує революційне повалення капіталістичного ладу (у революційному синдикалізм, наприклад, за допомогою загального страйку), при цьому існує відведена до Генрі Девіду Торо і Леву Миколайовичу Толстому традиція анархо-пацифізму і ненасильницького громадянського опору.

Особливу увагу у лібертарно-соціалістичних течіях приділяється питанням особистої свободи (відомі слова Михайла Бакуніна: «Свобода без соціалізму — це привілей, несправедливість, соціалізм без свободи — це рабство і тваринний стан»). Відповідно, вони підтримують боротьбу проти патріархату і за рівноправність жінок (анархо-фемінізм і соціалістичний фемінізм).

Лібертарні соціалісти, особливо екоанархісти (крайня форма — анархо-примітивісти) і екосоціалісти, виступають за охорону навколишнього середовища, захист тварин і гармонійне співіснування людини і природи.

Відомі лібертарні соціалісти[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Max Nettlau, A Short History of Anarchism, p. 75 and p. 145
  2. AFAQ. A.1.3 Why is anarchism also called libertarian socialism?
  3. На думку Габермаса, вчення Маркса про лібертарний соціалізм було спотворено двома групами послідовників Ф. Енгельса — на чолі з Плехановим і Сталіним, з одного боку, і з Едуардом Бернштейном, з іншого.

Посилання[ред.ред. код]