Йофан Борис Михайлович
| Йофан Борис Михайлович | |
|---|---|
 | |
| Народився |
16 (28) квітня 1891[1][4][5] Одеса, Херсонська губернія, Російська імперія[6] |
| Помер |
11 березня 1976[1][2][3] (84 роки) Барвиха, Одинцовський район, Московська область, РРФСР, СРСР[7] |
| Поховання | Новодівичий цвинтар[7] |
| Країна |
 Російська імперія СРСР |
| Діяльність | архітектор |
| Галузь | архітектура[8] |
| Alma mater | Одеське художнє училище |
| Знання мов | російська[9] |
| Magnum opus | Будинок на набережній |
| Партія | КПРС |
| Брати, сестри | Dmitri Iofand |
| У шлюбі з | Olga Iofand[10] |
| Нагороди |
      |
Борис Михайлович Йофан (1891—1976) — радянський архітектор, один з провідних представників сталінської архітектури, автор нездійсненого проєкту палацу Рад. Народний архітектор СРСР (1970). Лауреат Сталінської премії другого ступеня (1941).
Біографія[ред. | ред. код]
Народився 16 (28) квітня 1891 року в Одесі в єврейській сім'ї[11].
Закінчив у 1911 році Одеське художнє училище, працював у Петербурзі помічником архітектора О. О. Таманяна і свого брата Д. Йофана. Потім навчався у Римі в інституті витончених мистецтв у відомого архітектора Армандо Бразіні, закінчивши інститут у 1916 році. На запрошення О. І. Рикова 1924 року повернувся в Росію вже досвідченим майстром, із прекрасною архітектурною та технічною підготовкою. До цього часу вже мав кілька реалізованих проєктів в Італії. Член ВКП(б) з 1926 року.
Першою великою роботою Йофана був урядовий санаторій у Барвисі (1929). У період з 1927 по 1931 роки Йофан проєктує і керує будівництвом житлового комплексу на вулиці Серафимовича (будинок ВЦВК і РНК СРСР) у Москві — так званого «Будинку на набережній».
Один з найбільш відомих проєктів Йофана (у співавторстві з В. О. Щуко, В. Р. Гельфрейхом) — нездійснений палацу Рад у Москві, гігантська будівля висотою 420 метрів, вінчати яку мала статуя В. І. Леніна заввишки у 70 метрів. Під будівництво палацу було відведене місце, на якому стояв Храм Христа Спасителя, знищений у 1931 році. Будівництво палацу було припинено з початком "Великої Вітчизняної війни" і більш не відновлено.
Йофану належать проєкти павільйонів СРСР на Всесвітніх виставках у Парижі (1937) — служив постаментом для скульптури «Робітник і колгоспниця» Віри Мухіної, і Нью-Йорку (1939) — служив постаментом для скульптури «Робітник і Зірка» В'ячеслава Андрєєва.
Йофан — автор проєкту станції метро «Бауманська» (1944) у Москві.
У повоєнні роки Йофан створив у Москві комплекси Нафтового та Гірничого інститутів (1947-50), проєкт Центрального інституту фізичної культури в Ізмайлово, керував забудовою великих житлових масивів в Ізмайлово і Мар'їній Рощі.
Одним з останніх реалізованих проєктів Йофана став комплекс шістнадцятиповерхових житлових будинком на Щербаківській вулиці в Москві (співавторами Йофана були архітектори Д. Алексєєв, Н. Челишев, А. Смєхов, інженери С. Кошолкін, Л. Шойхет, Л. Шустров, М. Рейтман). Будинки звернені торцями до Щербаківської вулиці і об'єднані на рівні першого поверху приміщеннями магазинів. Будівництво було розпочато в рамках програми М. С. Хрущова з переселення радянських громадян в окремі квартири. Були спроєктовані квартири для одинаків (однокімнатні житловою площею 11 м2), сімей з двох-трьох осіб (однокімнатні житловою площею 23,5 м2 і двокімнатні з житловою площею 45,2 м2), а також для великих сімей (трикімнатні житловою площею 32,3—36,1 м2 і 45 м2). Оскільки за проєктом будинки стоять за 47 м один від одного, що порушувало вимоги щодо інсоляції того часу, під час проєктування була проведена перевірка макета за допомогою штучного сонця в Інституті будівельної фізики; перевірка доведа, що вибрана проєктувальниками відстань допустима. Іншою особливістю проєкту були великі як для нових житлових будинків 1960-х років кухні (наприклад, у трикімнатних квартирах площа кухні склала 14,1 м2) — це обумовлено тим, що кухні розглядалися як «кухні-їдальні», за наявності яких, як припускали автори, «спальні кімнати будуть використані тільки за своїм прямим призначенням». Будівництво будинків розтягнулося на 13 років, однак їх вдалося заселити ще за життя Йофана, у 1975 році[12].
Б. М. Йофан помер 11 березня 1976 року. Похований у колумбарії Новодівичого кладовища в Москві.
Дружина[ред. | ред. код]
Був одружений з Ольгою Фабрицівною Огарьовою, уродженою донною Ольгою Руффо (25.08.1883, Курськ — 1961, Москва; поховано у колумбарії Новодівичого кладовища). Бездітний шлюб.
Проєкти[ред. | ред. код]
- 1925 — показові будинки для робітників на Русаковській вулиці, 7
- 1927 — Московська сільськогосподарська академія ім. К. А. Тімірязєва, Адміністративний корпус, Колгоспний корпус
- 1928-1931 — робота над 1-м Будинком Рад ЦВК і РНК СРСР (Будинок Уряду, «Дім на набережній»)
- 1931 — проєктування будівлі Палацу Рад
- 1935 — корпуси Санаторію Лікувально-санітарного управління Кремля «Барвиха» (нині ФГУП УДП РФ клінічний санаторій «Барвиха»)
- 1937 — павільйон міжнародної виставки в Парижі і ідея скульптури Мухіної «Робітник і колгоспниця» — павільйон-цоколь за проєктом Йофана наразі відновлений на ВВЦ
- 1939 — радянський павільйон виставки в Нью-Йорку
- 1938-1944 — станція метро «Бауманська»
- 1944-1947 — лабораторія академіка П. Л. Капіци.
- Реконструкція та відновлення Театру ім. Євгена Вахтангова
- 1947-1948 — проєкти сталінських висоток, будівлі Університету
- 1957 — Центральна клінічна лікарня з поліклінікою Управління справами Президента РФ
- 1962-1975 — комплекс житлових будинків в Москві на Щербаковській вулиці (будинки № 7, 9, 11; співавтори Д. Алексєєв, Н. Челишев, А. Смєхов)
- 1972 — Інститут фізкультури (останній здійснений проєкт)
У філателії[ред. | ред. код]
- Роботи архітектора Б. М. Йофана на поштових марках СРСР
-
-
монумент
«Робітник і колгоспниця», 1937
скульптор В. Г. Мухіна
за ескізом Б. М. Йофана
1938 рік ЦФА № 580 -
-
павільйон СРСР на міжнародній виставці
у Нью-Йорку, 1939 рік
співавтор архітектор К. С. Алабян
1939 рік ЦФА № 664 -
скульптура «Робітник із зіркою»
на радянського павільйоні
у Нью-Йорку
скульптор В. А. Андрєєв
1939 рік ЦФА № 665 -
-
-
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
Нагороди та премії[ред. | ред. код]
- Сталінська премія другого ступеня (1941) — за архітектурний проєкт павільйону СРСР на Всесвітній виставці в Парижі (1937);
- заслужений будівельник УРСР (1966)
- народний архітектор СРСР (1970)
- орден Леніна
- орден Трудового Червоного Прапора
- медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.»
- медаль «У пам'ять 800-річчя Москви»
- золота медаль і диплом «Гран прі» на Всесвітній виставці в Парижі (1937)
- звання почесного громадянина міста на Всесвітній виставці в Нью-Йорку (1939)
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в Deutsche Nationalbibliothek Record #124614086 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ а б Structurae — Ratingen: 1998.
- ↑ а б The Fine Art Archive — 2003.
- ↑ Charnley J. Iofan, Boris // Grove Art Online / J. Turner — [Oxford, England], Houndmills, Basingstoke, England, New York: OUP, 2017. — ISBN 978-1-884446-05-4 — doi:10.1093/GAO/9781884446054.ARTICLE.T041434
- ↑ Brozović D., Ladan T. Hrvatska enciklopedija — LZMK, 1999. — 9272 с. — ISBN 978-953-6036-31-8
- ↑ Иофан Борис Михайлович // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
- ↑ а б https://bigenc.ru/c/iofan-boris-mikhailovich-18469b
- ↑ Czech National Authority Database
- ↑ Identifiants et Référentiels — ABES, 2011.
- ↑ Антонелла д’Амелия, Даниела Рицци, Аньезе Аккаттоли, Адриано Амендола, Эмануэла Артом, Лоран Бегэн, Маттео Бертеле, Владимир Бойков, Эннио Бордато, Марко Брешани, Мария Васильева, Раффаэлла Вассена, Антонелло Вентури, Патриция Вероли, Стефано Гардзонио, Эльда Гарэтто, Катерина Грациадеи, Симоне Гуаньелли, Антонелла д’Амелия, Марция Дати, Чезаре Де Микелис, Патриция Дeотто, Джузеппина Джулиано, Анна Джуст, Марта Дзуккелли, Чинция Кадаманьяни, Марко Каратоццоло, Лаура Кверчоли, Владимир Кейдан, Джузеппина Ларокка, Арнальдо Марконе, Сара Маццуккелли, Мария Пиa Пагани, Лаура Пикколо, Донателла Поссамаи, Людмила Правоверова, Даниела Рицци, Сильвана Синиси, Бьянка Сульпассо, Паола Ферретти, Элизавет Хауслер, Татьяна Цивьян, Паола Чони, Андрей Шишкин, Алексей Юдин Русское присутствие в Италии в первой половине ХХ века — РОССПЭН, 2019. — ISBN 978-5-8243-2316-0
- ↑ Хмельницкий Д. С. Зодчий Сталин. −2007. Серия: «Очерки визуальности» издательство: Новое литературное обозрение — Москва. Страниц: 304. тираж: 1500 экз. Стр. 237
- ↑ Казакова О. // Московское наследие : журнал. — М. : Департамент культурного наследия города Москвы, 2013. — № 26. — С. 28—29.
Література[ред. | ред. код]
- Ейгель В. Ю. Борис Иофан. Серія «Народні архітектори СРСР». М: Стройиздат, 1978.
- Хмельницький Д. С. Архітектура Сталіна: Психологія і стиль. М.: Прогрес-Традиція, 2007.
- Енциклопедія Москва. М.: Велика Російська Енциклопедія, 1997
- Мельников Е., Борис Михайлович Иофан, «Архітектура СРСР», 1971, № 5, с. 39.
- Костюк М. А. Борис Иофан. До і після Палацу Рад. Берлін: DOM publishers, 2019.
- Бусева-Давидова В., Нащокіна М., Астаф'єва-Длугач М., Архітектурні прогулянки по Москві, М., 1997;
- Архітектура СРСР, 1936. № 2
Посилання[ред. | ред. код]
- Творець рад, Газета «Коммерсант», № 241 (4782), 23.12.2011 [Архівовано 30 січня 2020 у Wayback Machine.] (рос.)
- Иофан Борис Михайлович (1891-1976) — Як знайти могилу [Архівовано 30 січня 2020 у Wayback Machine.] (рос.)
Див. також[ред. | ред. код]
|
- Народились 28 квітня
- Народились 1891
- Уродженці Одеси
- Померли 11 березня
- Померли 1976
- Померли в Московській області
- Поховані на Новодівичому цвинтарі в Москві
- Випускники Одеського художнього училища
- Кавалери ордена Леніна
- Кавалери ордена Трудового Червоного Прапора
- Нагороджені медаллю «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
- Нагороджені медаллю «В пам'ять 800-річчя Москви»
- Лауреати Сталінської премії
- Уродженці Одеського повіту
- Члени КПРС
- Архітектори Москви
- Члени Спілки архітекторів СРСР
- Радянські архітектори