Караффа-Корбут Софія Петрівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Корбут.
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Караффа.
Софія Караффа-Корбут
Народження23 серпня 1924(1924-08-23)
Львів, Польська республіка
Смерть29 листопада 1996(1996-11-29) (72 роки)
 Україна Україна
Національністьукраїнка
Жанрхудожниця, графік
НавчанняПерша українська приватна дівоча гімназія Сестер Василіанок; відділ малярства Державної технічної фахової школи у Львові; Львівське художньо-промислове училище; Львівський інститут прикладного і декоративного мистецтва
Діяльністьхудожниця-граверка, графікеса, ілюстраторка
Напрямокмайстриня станкової та книжкової графіки (близько 60 творів українських письменників)
ВчительГуторов Іван Федорович

Софі́я-Романа-Роксоляна Петрі́вна Кара́ффа-Ко́рбут (23 серпня 1924, Львів — 29 листопада 1996) — українська художниця-графікеса. Ілюстраторка близько 60 творів українських письменників, які вийшли тиражем понад 6 мільйонів примірників (ілюструвала кожну четверту дитячу книжку, яка виходила в Україні)[1].

Біографія

[ред. | ред. код]

Батько, Петро Караффа-Корбут, білорус за національністю, належав до давнього шляхетського роду. Його далекий предок, Павло Караффа з роду венеційських князів, у XIV столітті перейшов до Польщі на службу до короля Владислава Ягайла, а нащадки Павла оселились у Білорусі. Сам батько народився 1887 року і невдовзі, як це було заведено, був зарахований до дворянства рішенням Мінських дворянських зборів, затвердженим потім указом російського Сенату. 1910 року білоруський шляхтич емігрував за кордон, а його родину в Білорусі згодом репресувала радянська влада, націоналізувавши маєтки[2].

З боку діда Петра Берези краєзнавці виводять родовід із козацьких поселенців, що нібито оселилися в селі Куткір (нині Буський район на Львівщині) після ліквідації Запорізької Січі. В усякому разі, в сільських метричних книгах згадки про Берез є з кінця XVIII століття.

Мати, Марія Петрівна Береза, через родину своєї матері (Анни з Кучинських) була споріднена зі Свєнціцькими (Іларіон Свєнціцький був її двоюрідним братом). Можливо, саме він познайомив батьків Софії Караффи-Корбут.

Мати Софії, Марія Береза, як і її старші сестри Михайлина та Євгенія, закінчила вчительську семінарію, але не змогла знайти місця в школі і виїхала до Франції. За версією Марії Іларіонівни Свєнціцької, дівчина спершу листувалася з Петром Караффою-Корбутом, а потім поїхала до нього. Містечко Сен-Кантен, де мешкало молоде подружжя, відоме ткацькими фабриками: на одній із них, напевно, працював «бюровим урядовцем» (як згодом писала Марія) її чоловік[3].

Важко сказати, чому Марія повернулась у Галичину, порвавши всі стосунки з чоловіком, а він емігрував до США[2].

Софія-Романа-Роксоляна Караффа-Корбут народилася у Львові й була охрещена у львівській церкві Петра і Павла. Її хрещеним батьком став земляк матері — видавець Іван Тиктор, а хрещеною мамою — соратниця Івана Франка Стефанія Мазур[2] (мати Кирила Мазура, згодом художника, який жив у Франції).

Дитинство Софія провела в селі Куткір та у Львові.

Закінчивши 1936 року початкову школу, Софія продовжила навчання в жіночій гімназії сестер Василіянок. Проте 1939 року гімназію закрили і вона поїхала до районного міста Стрия, щоб навчатися в середній школі. Проте навчання закінчити не вдалося через початок Другої світової війни. Софія повернулася до Львова і у 1942 році вступила до Державної мистецько-промислової школи. У 1944 році закінчила перший клас Державної технічної фахової школи для будівництва. Навчання було перерване. Продовжилось воно у щойно відкритому Львівському художньо-промисловому училищі (нині коледж ім. Івана Труша). Після його закінчення мистецьку освіту Софія Караффа-Корбут продовжила в Інституті прикладного й декоративного мистецтва на відділі прикладної графіки факультету монументального живопису.

У 1953 році закінчила Львівський інститут прикладного та декоративного мистецтва, де вчилася у Івана Гуторова, Вітольда Манастирського та Романа Сельського.

Працювала в галузі станкової та книжкової графіки (переважно в техніці ліногравюри), декоративного мистецтва. Однією з найважливіших її робіт є ілюстрований «Кобзар», який вийшов у світ 1967 році. Там вміщені 34 ілюстрації художниці[4].

Померла 29 листопада 1996 року. Похована на цвинтарі села Куткір. У 2000 на могилі поставили пам'ятник роботи скульптора Івана Микитюка. На чорному мармурі надмогильного пам'ятника зображено Мавку, що тягне руки до неба. З протилежної сторони викарбувано слова художниці: «Я цінності ті марні давно перецінила і знаю: головне в житті є тільки віра, праця, честь та добра пам'ять по тобі, що теж живе недовго…»[5].

Творчість

[ред. | ред. код]

Станкова графіка

[ред. | ред. код]
  • «Верховинська весна» (1962),
  • «Казка» (за мотивами драми-феєрії «Лісова пісня» Лесі Українки, 1963),
  • серія «За мотивами творів Т. Г. Шевченка» (1963—1964),
  • серія «Із іскри полум'я займеться. І» (1969),
  • серія «Рідні Карпати» (1970);

Книжкова графіка

[ред. | ред. код]

Авторка численних екслібрисів.

Декоративне мистецтво

[ред. | ред. код]
  • Керамічна тарілка «Данило Галицький» (1957).
  • Тематичні вітражі «Урожай», «Дари землі», «Відпочинок», «Оздоровлення» для санаторію «Трускавець». Співавтор М. Тарнавський. Виконані на Львівській кераміко-скульптурній фабриці[6].
  • Вітражі на тему пір року в трускавецькому санаторії «Південний». Співавтор М. Тарнавський, виконував колектив працівників Львівської кераміко-скульптурної фабрики[6].

Пам'ять

[ред. | ред. код]

На будинку школи с. Куткір 2000 року відкрито меморіальну таблицю[1].

На її честь названо 40-й курінь УПЮ.

Рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 29 вересня 2022 року вулицю Айвазовського у Львові перейменовано на вул. Софії Караффи-Корбут[7].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б Віталій Батіг. Графиня із Куткора (відео)
  2. ↑ а б в Юлія Овсяник (23 серпня 2015). Мавка, що тягнеться до сонця. zbruc.eu. Zbruč. Процитовано 29 вересня 2022.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  3. ↑ Оксана Думанська Одна з небагатьох // Львівська газета. — № 228 (794). — 2005. — 13 грудня.
  4. ↑ Феномен львівської ілюстраторки-шістдесятниці Софії Караффи-Корбут - leopolis.one (укр.). 21 грудня 2022. Процитовано 22 грудня 2022.
  5. ↑ Тетяна Костенко Створила шедеври, але не побачила їх надрукованими за життя // Високий Замок. — 2014. — 9 листопада.
  6. ↑ а б Львівська експериментальна кераміко-скульптурна фабрика. — К. : Реклама, 1980. — С. 97, 102—103.
  7. ↑ Пресслужба ЛМР (29 вересня 2022). Союзу Українок, Софії Караффи-Корбут, Патріарха Димитрія Яреми: у Львові перейменували ще 8 вулиць. city-adm.lviv.ua. Львівська міська рада. Процитовано 29 вересня 2022.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)

Джерела

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
Караффа-Корбут Софія Петрівна
у сестринських Вікіпроєктах
П: Портал «Мистецтво»
Родовід: Генеалогія на Родоводі?


Художник Це незавершена стаття про художницю.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Караффа-Корбут_Софія_Петрівна&oldid=39502103