Горинь Богдан Миколайович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Горинь Богдан Миколайович
Народився 10 лютого 1936(1936-02-10) (81 рік)
Кнісело, Жидачівський повіт, Станіславське воєводство, Польща Польська республіка
Громадянство (підданство) Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Flag of Ukraine.svg Україна
Національність українець
Діяльність дисидент, народний депутат України
Alma mater Львівський національний університет імені Івана Франка
Партія НРУ, УРП, РХП
Нагороди
Орден «За заслуги» ІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Ювілейна медаль «20 років незалежності України»
Україна Народний депутат України
1-го скликання
НРУ 15 травня 1990 10 травня 1994
2-го скликання
УРП 7 грудня 1994 12 травня 1998

Богда́н Микола́йович Го́ринь (*10 лютого 1936, Кнісело) — український політичний та громадський діяч, народний депутат України 1-го та 2-го скликань, журналіст, мистецтвознавець, політолог, колишній дисидент.

Член президії товариства «Україна»; голова товариства «Україна — Польща»; член Центрального проводу Республіканської християнської партії, голова редакційної комісії.

Життєпис[ред.ред. код]

Народився 10 лютого 1936 у селі Кнісело Жидачівського району Львівської області.

Освіта вища. Закінчив Львівський державний університет імені Івана Франка, філологічний факультет у 1959 р., філолог, учитель української мови і літератури.

З 08.1959 р. по 09.1961 р. — методист Львівського обласного будинку народної творчості.

З 08.1960 р. по 06.1962 р. — вчитель СШ № 7 м. Львова.

З 06.1962 р. по 08.1965 р. — науковий працівник Львівського державного музею українського мистецтва. Виступав у пресі як літературний критик і мистецтвознавець. Організовував видання і поширення самвидаву.

З 08.1965 р. — заарештований, давав показання проти М. Масютка, М. Зваричевської, засуджений «за антирадянську пропаганду» на 3 роки концтаборів у селі Явас Мордовської АРСР к/т 11.

У 1968—1976 рр. — робітник Розділпромбуду; завідувач читального залу бібліотеки Ходорівського цукрокомбінату, маляр ремонтно-будівельного управління № 3 у Львові; працював у міжобласній реставраційній майстерні у Львові; маляр Південьзахідхімрембудмонтажу; кочегар Львівської дитячої лікарні № 1.

У 1976—1989 рр. — старший науковий працівник Львівської картинної галереї.

З 01.1990 р. — науковий працівник Львівського історичного музею.

З 1988 р. — один із засновників Української Гельсінської Спілки.

У 1988—1990 рр. — голова Львівської обласної організації УГС.

У 1990—1992 рр. — голова Львівської обласної організації УРП.

У 1990—1997 рр. — член Проводу і Ради УРП.

З 03.1990 р. по 04.1994 р. — Народний депутат України 1-го скликання.

У 1992—1994 рр. — очолював парламентські делегації на сесіях і семінарах в Раді Європи та Північноатлантичній асамблеї.

У 1994—1996 рр. — директор Інституту досліджень діаспори.

З 12.1994 р. по 04.1998 р. — народний депутат України 2-го скликання. Член Комітету з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин. Член групи «Державність», потім — член групи «Конституційний центр».

Був членом Великої ради Руху, член ради Товариства української мови імені Тараса Шевченка.

Відзнака Президента України В. Януковича — ювілейна медаль «20 років незалежності України» (19 серпня 2011)[1]

Нагороджений орденом «За заслуги» III ступеня, II ступеня.

Творчість[ред.ред. код]

Член редколегій самвидаву часописів «Український вісник» у 1988—1989 рр., «Кафедра» у 1988—1989 рр., головний редактор самвидаву щомісячного бюлетеня «Львівські новини» з 1989 р.

Автор книжок, багатьох статей з питань літератури, мистецтва, психології творчості, історії, політики у періодичних виданнях.

Автор та співавтор книг:

  • 1994 — «Крим не тільки зона відпочинку» (співавтор)
  • 1994 — «На пути в Европу»
  • 1995 — «Опанас Заливаха. Вибір шляху»
  • 1996 — «У пошуках берега»
  • 2013 — «Любов і творчість Софії Караффи-Корбут»[2]

Член Спілки письменників України.

Володіє польською мовою.

Примітки[ред.ред. код]

Джерела та література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]