Координати: 48°41′9″ пн. ш. 37°31′36″ сх. д. / 48.68583° пн. ш. 37.52667° сх. д. / 48.68583; 37.52667
Очікує на перевірку

Красноторка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
селище Красноторка
Герб Красноторки Прапор Красноторки
Країна Україна Україна
Область Донецька область
Район Краматорський район
Тер. громада Краматорська міська громада
Код КАТОТТГ UA14120090040069534
Основні дані
Статус із 2024 року
Площа 4.65 км²
Населення 2915[1] (01.01.2022)
Густота 636.1 осіб/км²;
Поштовий індекс 84395
Телефонний код +380 626
Географічні координати 48°41′9″ пн. ш. 37°31′36″ сх. д. / 48.68583° пн. ш. 37.52667° сх. д. / 48.68583; 37.52667
Висота над рівнем моря 97 м
Водойма р. Казенний Торець


Відстань
Найближча залізнична станція: Краматорськ
До станції: 5,4 км
До райцентру:
 - автошляхами: 13,2 км
До обл. центру:
 - фізична: 78,9 км
 - автошляхами: 96,4 км
Селищна влада
Адреса 84395, 84313, Донецька обл., м. Краматорськ, пл. Миру, 2
Карта
Красноторка. Карта розташування: Україна
Красноторка
Красноторка
Красноторка. Карта розташування: Донецька область
Красноторка
Красноторка
Мапа

Красноторка у Вікісховищі

Красното́рка — селище Краматорської міської громади Краматорського району Донецької області України. Розташоване на річці Казенний Торець за 96 км від Донецька. Відстань до райцентру становить близько 13 км і проходить переважно автошляхом Н20.

Назва

[ред. | ред. код]

Назва селища походить від річки Казенный Торець та покладів червоної глини. У «Супутнику Курсько-Харківсько-Севастопольською залізницею» 1902 року вказується, що Красноторка названа безпосередньо по річці Красний Торець[2]. Деякі джерела[3] вказують, що Казенний Торець називався Красним.

Історія

[ред. | ред. код]

Була заснована як слобода Краснотор'я секунд-майором Степаном Сергійовичем Тарановим[4]. Адміністративно станиця входила до складу Ізюмського повіту Слобідсько-Української губернії.

У 1927 був відкритий зупинний пункт Пчолкіно.

4 жовтня 1933 — у зв'язку зі втратою сільськогосподарського статусу та перетворенням на передмістя Краматорського постановою Всеукраїнського центрального виконкому село перетворено на селище[5].

Статус селища міського типу був наданий 15 листопада 1938 року.

До 1975 року селищній раді підпорядковувалося село Старорайське (нині в Дружківській міській громаді).

Населення

[ред. | ред. код]

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[6]:

Мова Кількість Відсоток
українська 1747 54.70%
російська 1429 44.86%
білоруська 7 0.22%
вірменська 7 0.22%
інші/не вказали 4 0.13%
Усього 3194 100%

За даними перепису 2001 року населення селища становило 3194 особи, із них 54,70 % зазначили рідною мову українську, 44,74 % — російську, 0,22 % — білоруську та вірменську мови[7].

В таблиці представлена зміна чисельності населення за роками:

1851 1864[8] 1897 1939 1959 1966[9] 1970 1976 1979 1989 1992 1999 2001 2014[10]
53 222 558 5514 7375 9100 3505 3600 3259 2825 2700 2300 3179 2975

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. https://ukrstat.gov.ua/druk/publicat/kat_u/2022/zb/05/zb_Сhuselnist.pdf
  2. Спутник по Курско-Харьково-Севастопольской железной дороги 1902 г. Архів оригіналу за 22 грудня 2015. Процитовано 13 грудня 2015.
  3. Физико-географическая нагрузка «Большого Чертежа» на пространстве от Москвы до Перекопа (Реконструкция маршрутов степных шляхов в междуречье Дона и Днепра в XVII в.). Архів оригіналу за 22 грудня 2015. Процитовано 13 грудня 2015.
  4. Красноторка старинная слобода. Архів оригіналу за 6 січня 2009. Процитовано 1 березня 2009.
  5. Как большевики "кроили" Краматорск и его окрестности в начале 30-х годов. Архів оригіналу за 4 травня 2023. Процитовано 4 травня 2023.
  6. Рідні мови в об'єднаних територіальних громадах України — Український центр суспільних даних
  7. Розподіл населення за рідною мовою на ukrcensus.gov.ua. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 3 квітня 2014.
  8. Харьковская губерния. Список населенных мест по сведениям 1864 года.
  9. Український радянський енциклопедичний словник, т. II, с. 231
  10. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2014 року. Архів оригіналу за 15 листопада 2018. Процитовано 5 травня 2015.

Посилання

[ред. | ред. код]