Кучинський Йосип Антонович
| Кучинський Йосип Антонович | |
|---|---|
| Народився | 15 лютого 1904 Бучки, Потіївська волость, Радомисльський повіт, Київська губернія, Російська імперія |
| Помер | 13 березня 1982 (78 років) Бар, Вінницька область, Українська РСР, СРСР |
| Діяльність | місіонер, католицький священник, вчитель, політичний в'язень |
| Галузь | церковне служінняd[1] |
| Знання мов | польська[1] |
| Конфесія | католицька церква[1] |
| Нагороди |  |
Кучинський Йосип Антонович (пол. Józef Kuczyński (Юзеф Кучинський), нар. 15 лютого 1904, с. Бучки Волинської губернії (пізніше Житомирська область) — † 13 березня 1982, м. Бар, Вінницької області) — католицький священник, священник Луцької дієцезії, педагог, розвідник та релігійний діяч, доктор католицької соціології.
У 1924 році Юзеф закінчив педагогічне училище. Потім незаконно перейшов радянсько-польський кордон. Закінчив духовну семінарію в Луцьку. У 1930 році був висвячений на священника. Працював учителем у середніх школах Луцька. Він організував скаутський рух серед молоді. Потім поїхав до Франції де закінчив Католицький інститут у Парижі, отримавши докторський ступінь з католицької соціології. Після повернення до Польщі він служив в єпархіальному відділенні "Католицька Акція". Наприкінці 30-х років був капеланом Волинського відділу Союзу польського харцерства. Кучинський також був секретарем Католицького союзу молоді. Співавтор разом із священником Валеріаном Гловачем «Католицького катехизису для дітей» (Луцьк 1939).
У вересні 1939 року, після нападу німецьких військ на Польщу, був парафіяльним священником у селі Шумбар під Кременцем. У 1942 році організував польську самооборону в селі Дедеркали під час місцевих українських погромів, за що після війни був нагороджений польським Хрестом доблесті. Після того, як ці райони були захоплені Червоною Армією у другій половині 1944 року Кучинський став священнослужителем у Красилові. Крім того, він здійснював душпасторську роботу серед католицького населення Харкова, Києва та Дніпропетровська.
8 січня 1945 року Кучинський був заарештований НКВС. 6 травня 1946 року був засуджений до 10 років трудових таборів та ув'язнений у табір на Північний Урал. У січні 1947 року його перевели до табору у Воркуту. 16 жовтня 1954 року звільнений без права виїзду. У 1956 році його направили до міста Тайинша у Казахстан, де він активно підтримував місцевих католицьких вигнанців. У грудні 1958 року його знову заарештували, після чого засудили до 10 років трудових таборів. Відправлений в Ангарлаг Іркутської області. 9 січня 1965 року був звільнений. Кучинський поїхав в Україну і проживав у місті Барі, Вінницької області. З 1966 року керував душпастирством у Кам'янецькій єпархії у селі Вербовець, Мурованокуриловецького району (парафії в селах Лучинець, Вербовець та Снітків). Кучинський написав спогади, опубліковані посмертно в 1985 році в Парижі. Помер в Барі 13 березня 1982 року.
- Кс. Юзеф Кучинський, «Між парафією та табором», Париж 1985 р[2]
- «Конспект історії Луцької єпархії з 1 вересня 1939 р. до останніх днів» (машинопис), bm, 1975 р., 7.
- Біографія Юзефа Кучинського (російською) [Архівовано 13 грудня 2019 у Wayback Machine.]