Кінбурнська коса
| Кінбурнська коса | |
 | |
| Офіційна назва | Кінбурнська коса |
|---|---|
| Країна |
 Україна |
| Адміністративна одиниця |
Очаківська міська громада Миколаївський район Миколаївська область |
| Часовий пояс | UTC+2 |
| Розташований на природоохороній території | Національний природний парк «Білобережжя Святослава» |
| Розташовується на водоймі | Чорне море, Дніпровсько-Бузький лиман |
| У межах природно-географічного об'єкта | Кінбурнський півострів |
| Довжина або відстань | 100 км |
| Ширина | 4,135 ± 3,87 км |
 | |
 | |
 Кінбурнська коса у Вікісховищі | |
46°33′31″ пн. ш. 31°31′40″ сх. д. / 46.55861111° пн. ш. 31.52777778° сх. д.
Кінбу́рнська коса́ — піщана коса, розташована в Миколаївському районі Миколаївської області за 4,0-7,5 км від Очакова. Ця коса є продовженням Кінбурнського півострова та частково відділяє Чорне море від Дніпровсько-Бузького лиману. Територія коси належить до Чорноморського біосферного заповідника. Кілька разів була місцем важливих битв, зокрема, під час повномасштабного вторгнення росіян до України 2022 та 2024 року.
Коса розташована у крайній північно-західній частині Кінбурнського півострова між Чорним морем та Дніпровсько-Бузьким лиманом. Довжина — 8,5 км, ширина у кореневій частині — 3,8 км (Кривульченко, 2016). На півдні України Кінбурнською косою також називають весь Кінбурнський півострів[1], що призводить до плутанини в її описах.
Кінбурнська коса утворена природним комплексом нижньодніпровських пісків[2], які накопичилися в гирлі Дніпра ще з часів останнього зледеніння[3].
Кінбурнська коса — місце масового зростання півників, які цвітуть навесні[2]. Це важлива ланка приморського екокоридору, місце масового пташиного гніздування. На шпилі Кінбурнської коси розміщується багатовидова колонія мартинових. Загальна чисельність гніздового комплексу тут перевищує 1 тис. пар[3].
У 2023 році Миколаївська ОДА профінансувала видання Еколого-фауністичного довідника «Птахи Кінбурнської коси», в якому наведено довідки про 283 птахів, що до початку вторгнення Росії мешкали на території півострова. На жаль, через бойові та понад 180 пожеж на Кінбурнській косі її фауна імовірно зазнала непоправних втрат[4].
Коса є частиною Чорноморського біосферного заповідника. Регіональний ландшафтний парк «Кінбурнська коса» був створений там у 1992 році в західній частині Кінбурнського півострова[2]. У 2009 році на його основі утворено національний природний парк «Білобережжя Святослава» (охоплює косу та велику частину решти півострова)[5].
Через російську військову агресію в 2022 році постраждала флора та фауна коси. Шкоди було завдано рухом колісного транспорту, а найбільше — пожежами, що охопили ліси з початку травня[6].
З середини XV століття Кінбурнський півострів належав до Кримського ханства, його населяли ногайські племена, що перебували у васальній залежності від кримського хана. Кінбурнський півострів був надійним і зручним військово-стратегічним форпостом для володарювання над гирлом лиману. Тому на косі, навпроти Ячи-Кале (сучасного Очакова), османами була збудована Кінбурнська фортеця[7].
Кінбурнська коса неодноразово ставала місцем протистоянь турків і козаків. Під командуванням Петра Сагайдачного з 1606 по 1616 роки козацькі чайки, здійснювали успішні походи біля гирла лиману[3].
У 1696 році 1740 запорожців під командуванням кошового отамана Якова Мороза, загін Ореста Чалого, повертаючись після досить успішного набігу на Гезлев, були перехоплені турецьким флотом та змушені висадитись на Кінбурнську косу. Там вони прийняли нерівний бій в урочищі «Кучугури Сагайдачного». Отамана Чалого стратили одразу ж на місці бою, а полонені козаки були відправлені до Очакова для подальшого обміну[7].
Незважаючи на майже постійну ворожнечу, півострів пізніше був вольницею козаків, де вони заготовляли сіль, ловили рибу, займались мисливством. Після руйнування Запорозької Січі в 70-ті роки XVIII століття та створення Нової Січі на просторах Олешківських пісків, Кінбурнський півострів набув статусу самостійної адміністративно-територіальної одиниці, яка називалася Прогнойською паланкою[7].
У 1737 році Кінбурнську фортецю тимчасово захопили війська Російської імперії під командуванням фельдмаршала Бургарда-Крістофа Мініха). Після підписання Кючук-Кайнарджийського мирного договору в 1774 році, османи назавжди передали Кінбурн Російській імперії. Але вже в серпні 1787 року султан Селім III порушив умови договору та оголосив Росії війну. Російський генерал-аншеф Олександр Суворов 1 жовтня 1787 року відбив турецький десант в 4 тис. бійців на косу. Протягом червня 1788 року відбулось декілька морських битв росіян з османами, що були виграні завдяки допомозі героя війни за незалежність США Поля Джонса, який розташував на косі артилерійську батарею з 12 гармат. У битві був поранений і згодом унаслідок цього помер отаман Сидір Білий[7].
У жовтні 1855 під час Кримської війни фортеця була суттєво пошкоджена артилерійським вогнем англо-французького флоту, з того часу її не відновлювали і як військовий об'єкт не використовували. Пізніше за умовами Паризької мирної угоди фортеця була розібрана і з її матеріалів був насипаний штучний острів Батарейний (нині Первомайський, Майський) на вході до Дніпровсько-Бузького лиману[7].
Після Першої світової війни, в березні 1919 року, війська колишньої Антанти, покинувши Очаків, перебазувалися на Кінбурнську косу. В 1920 косу окупували війська російського «білого» воєначальника Петра Врангеля[7].
У Другу світову війну, в 1941 році, майже 1000 радянських солдатів і ще 600 поранених, під прикриттям батарей острову Майський, есмінця «Незаможник» та канонерки «Червоний Аджаристан» перейшли на другу лінію оборони на Кінбурнській косі. Потім півострів окупували німецькі та румунські війська. 3-5 грудня 1943 року 70-й і 71-й гвардійські полки Другої Ударної Армії відвоювали косу[7].
Під час російсько-української війни, в березні 2022 року, російські війська окупували косу, щоб заблокувати рух із портів Херсона й Миколаєва, та вели обстріли Очакова[8]. В ході контрнаступу ЗСУ в листопаді 2022 року Кінбурнська коса лишилася єдиною окупованою росіянами частиною Миколаївської області[9][10].
На початку червня 2023 року коса тимчасово стала островом унаслідок підриву російськими окупаційними силами Каховської ГЕС і подальшого затоплення берегів Дніпра нижче за течією[11]. На острові спалахнули лісові пожежі[12].
9 серпня 2024 року спецпризначенці Головного управління розвідки Міністерства оборони України здійснили рейд на окуповану ворогом Кінбурнську косу. В результаті було знищено десятки російських солдатів і техніку[13].
-
Узбережжя -
Кінець Кінбурнської коси (праворуч — лиман, ліворуч — Чорне море) -
Птахи на косі -
Попереджувальний знак -
Актинія та мушлі біля коси
- ↑ Кінбурнська коса — Енциклопедія Сучасної України. esu.com.ua. Процитовано 18 листопада 2022.
- ↑ а б в РЛП "Кінбурнська коса" » Про нас. web.archive.org. 4 листопада 2012. Архів оригіналу за 4 листопада 2012. Процитовано 18 листопада 2022.
- ↑ а б в Національний природний парк «Білобережжя Святослава». discovermykolaiv.com.ua (рос.). Процитовано 18 листопада 2022.
- ↑ Нові заказники, книга про птахів Кінбурна. Що роблять для захисту природи Миколаївщини під час війни. О, Море.Сity (укр.). Процитовано 1 травня 2024.
- ↑ УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА № 1056/2009 |. www.belosvyat.com.ua. Процитовано 18 листопада 2022.
- ↑ Екологічна катастрофа на Миколаївщині внаслідок ракетного обстрілу - mykolaiv.name (укр.). 22 серпня 2022. Процитовано 26 серпня 2022.
- ↑ а б в г д е ж Давиденко, В. М.; Чаус, В. Б. (2018). Кінбурнський півострів, Кінбурнська коса, Білобережжя…. ЧНУ ім. Петра Могили. с. 16—25.
- ↑ Бойко, Олександра (15 листопада 2022). Олешки та Кінбурнська коса не звільнені — оперативне командування "Південь". Суспільне | Новини (укр.). Процитовано 18 листопада 2022.
- ↑ ЗСУ вдарили по окупантах на лівому березі Дніпра і в районі Кінбурнської коси. www.unian.ua (укр.). Процитовано 18 листопада 2022.
- ↑ Що відбувається на Кінбурнській косі: відповідь Гуменюк. РБК-Украина (укр.). Процитовано 29 листопада 2022.
- ↑ Кінбурнська коса тимчасово стала островом унаслідок підриву Каховської ГЕС. nv.ua (укр.). Процитовано 8 червня 2023.
- ↑ Кінбурнська коса перетворилась в острів і охоплена пожежами: фото і відео. Апостроф (укр.). Процитовано 8 червня 2023.
- ↑ ГУР здійснило рейд на Кінбурнську косу, знищено десятки росіян та їхню техніку (відео). РБК-Украина (укр.). Процитовано 10 серпня 2024.
- Кривульченко А. І. Кінбурн: ландшафти, сучасний стан та значення. — Кропивницький: Центральноукраїнське вид-во, 2016. — 416 с.
- Твердовська Л. Історичними стежками Кінбурнської коси. Історико-етнографічний нарис. — Миколаїв: Іліон, 2016. — 125 с.
- Светлана Кустова, Елена Ивашко. Сергей Гаврилов. Кинбурнская коса: книга-альбом. — К.: Изд-во «Геопринт», 2010. — 144 с.
- Давиденко В. М., Чаус В. Б. Кінбурнський півострів, Кінбурнська коса, Білобережжя…: науково-популярне видання. — Миколаїв : Вид-во ЧНУ ім. Петра Могили, 2018. — 96 с. — ISBN 978-966-336-397-4.
- Історія очима історика Всеукраїнський клуб з історії [Архівовано 19 лютого 2011 у Wayback Machine.]
